Публічне одягання наречених. Обидвох вберуть за весільною модою дев`ятнадцятого століття. За задумом, одна із села - вийшла на люди лише в тканій спідній сорочці.
Друга - з міста - у рожевому корсеті.
Наталя, в образі міської нареченої: "Ребра затягнуті, грудна клітка затягнута".
Кавалери з’являються вже одягнені, й під руку виводять ту, яка у фаті, й ту, що у вінку.
Ярослава, в образі сільської нареченої: "Мої кутасики кращі, ніж фата міської нареченої".
Та, що в народному, тільки на перший погляд проста. Дукач на шиї - вартістю, як елітний коттедж під Києвом.
Олег Макеєнко, дослідник ювелірних прикрас: "Коштує, як велика вілла з багатьма мерседесами".
У міщанки ж головна окраса - осина талія. Корсет стиснув усе. Рухи обмежені.
Наталя, в образі міської нареченої: "Я потребую деякої допомоги від чоловіка. Наприклад, нахилитися вниз".
Насправді ніхто заміж не виходить. Таким дійством усіх запрошують подивитися, як наряджались світські дами і мадами в позаминулому столітті. А переодягались аристократки по шість разів на день.
Марина Іванова, колекціонерка: "Это домашнее платье, в котором она могла выйти из спальни. Только выйти. Платье для чаепития в саду, то есть в нем нельзя было пойти гулять. Эти два платья называются "для прогулок по побережью Франции"".
Марина Іванова – власниця усього цього стародавнього гардеробу. Колекціонує, але сама нічого навіть не приміряє. По-перше, все надто коштовне. По-друге - спробуй влізь у таку сукню.
Марина Іванова, колеціонерка: "Затягивался корсет до того, чтобы мужчина мог двумя пальцами ее обхватить".
Або взуйся в такі черевички.
Марина Іванова, колекціонерка: "Обувь 32-33. 40-х не было".
До цього куточка виставки - увага загострена. Надто чоловіча. Уперше Марина показує найінтимніше зі своєї колекції: жіноче спіднє, яке вже було в ужитку .
Юрій, поціновувач: "Мені не доводилось таке знімати з дівчини. Було б цікаво".
Під верхнім платтям могло ховатись аж дванадцять предметів білизни. Сашко так задивляється, що аж нахиляється.
Сашко, поціновувач: "Я ткач за освітою, а це плетіння. Там, де прозоре, це вже на грані сексуальності".
Колекціонерці стару білизну головно дарують нащадки міщанок.
Марина Іванова, колекціонерка: "Донецкие мне подарили шесть панталонов. Здесь даже кусочка кружева не хватает".
Нічого з багатющого вбрання Марина не позичає. Навіть сфотографуватися біля манекена коштує десять гривень. Утім, Лідії Іванівній пощастило. Вона - подруга колекціонерки. Тому на корпоративі вигуляла таку-от срібну сумочку девятнадцятого століття.
Лідія Іванівна, подруга колекціонерки: "Генеральный директор издали показывал, что "Во!""
Над сукнями Лідія Іванівна тільки зітхає. Розмір явно не її. А от те, що завжди можна випросити у товаришки - капелюшок чи парасольку. І вперед – завойовувати столицю.
Лідія Іванівна, подруга колекціонерки: "На Крещатик. Удивила бы народ. Прикололась бы, короче говоря".
Ольга Петрів та Орест Пона, 5 канал.