• Українські історики ХVІ-ХVІІІ ст. вважали, що козацька Україна – то продовження старої княжої Русі. Такої ж думки були автори першого підручника української історії – "Синопсису Київського" (1674 р.).
• Книга, про яку піде мова, має промовисту назву, хоча й дещо продиктовану тодішніми політичними реаліями: "Синопсис Київський, або коротке зібрання з різних літописців про початок славено-рóссійського народу і першопочаткових князів богоспасаємого града Києва, про житіє святого благовірного великого князя Київського і всія Русі першого самодержця Володимира, і про спадкоємців благочестивої держави його Рóссійської, аж до пресвітлого і благочесного государя нашого царя і великого князя Олексія Михайловича, всія Великої і Малої, і Білої Русі самодержця".

• Попри специфічне найменування, у книзі було мало московського змісту: вона має розділ "Про переселення Митрополита Київського в Москву", але закінчується "поверненням назад на перше царственне буття богоспасаємого граду Києва".
• Книга задумувалася як енциклопедія, а не хроніка чи літопис. Жодне українське історичне писання XVII ст. не мало такої складної історії, й не зазнало такої нищівної критики, як "Синопсис". 

• У XVII-XIX ст. він перевидавався приблизно 30 разів. Відомо і про величезну кількість рукописних копій книги.
• "Синопсис Київський" – описує події від найдавніших часів до тогочасної сучасності. Походження слов'ян, хрещення киян на річці Почайна за часів Володимира, боротьба проти турків і татар – це ще не все, розказане автором.
• "Синопсис" був певним етапом у розвитку української науки. Він використовувався як підручник з історії України аж до сер. ХІХ ст. 
• Був перекладений грецькою, латинською і румунською мовами.

Українська наука, яка колись була повністю залежна від радянщини, перейняла російський погляд на цю історичну книгу. Власне, останніми десятиліттями "Синопсис" особливо нікого не цікавив.

Тому можна лише сподіватися на пожвавлення інтересу не лише до української історії як такої, але й до хронік і наукових пошуків давніх дослідників.

Автором "Синопсису" вважають архімандрита Києво-Печерської Лаври Інокентія Гізеля 

Іноке́нтій Ґі́зель (бл. 1600-1683) – український православний діяч, учений-богослов, філософ, історик.

Походив зі Східної Пруссії. Прийняв постриг у чернецтво в Києві.

Ґізель був одним із найосвіченіших людей України в XVII ст. Найчастіше саме йому приписують авторство "Синопсиса", де, зокрема, описано життя тогочасного суспільства.

В іншій своїй праці "Про народ Роксоланський і його наріччя" він характеризував українців як носіїв високої й оригінальної культури, які рано винайшли писемність і прийняли християнство. Ґізеля за його розум навіть називали "українським Аристотелем".

Бувши архімандритом Києво-Печерської Лаври, боровся за незалежність УПЦ, яку активно поглинала Московська патріархія. Вважав підпорядкування Київської митрополії Московському патріархату неканонічним і гріховним.

У 1667 р. він разом з іншим київським духівництвом відмовився підняти келих за здоров'я київського воєводи П. Шереметьєва і ставленика Москви гетьмана І. Брюховецького, назвавши останнього лиходієм.

Першу історію України міг написати економ Києво-Печерської Лаври

Пантелеймон Кохановський (точні дати життя невідомі) – український чернець, ієромонах, економ Києво-Печерської Лаври, письменник. Про нього відомо мало, і навіть портрета його знайти не вдалося.

Був першим керівником Радомишльської папірні (фабрики, яка виготовляла папір для Києво-Печерської лаври).

Перший керівник Києво-Печерської Лаври, який відмовився присягати на вірність московському царю у 1654 році. 

Йому приписують авторство не лише "Синопсису" 1674 р., але й "Обширного Синопсису руського" (1681-1682 pp.). За іншими даними, він не писав згаданого твору, а лише редагував його.