Петро Яковенко, колекціонер: «Хто називає, що вужики, хто каже, що виноградна лоза. А так, по книгах, це ембріон – це зародиш життя».

У колекції п'ятдесятивосьмирічного Петра Яковенка – рушники із усіх куточків України. За тридцять років збирання чоловік навчився читати візерунки на них. Каже, кожна вишивальниця мала свій код.

Петро Яковенко, колекціонер: «Це істоти, які оберігають це поле, щоб птиці на нього не напали, миші. Це унікальний рушничок. Ми стикаємося з таким явищем, що не всі вміють читати рушники, немає спеціалістів».

Ось ці однокольорові та різнобарвні рушники ХІХ століття – для ікон. Вони вишиті за різною технікою: від тамбурного шва до традиційного хрестика. Утім, у колекції переважають весільні рушники, на яких зображені символи родини: мак, барвінок, виноградні грона та цілі сюжетні композиції.

Петро Яковенко, колекціонер: «Оцей рушник Слобожанщини: теща дарувала зятю, бо пєтухи. Хто рано встає - пєтух. Як кажуть, хто рано встає, тому Бог дає. Щоб зять не спав, а працював».

Є в експозиції й унікальний рушник, який вишили у 1945 році по закінченню Другої світової війни. На ньому зображений хліб. Відвідувачі виставки вражені різновидом сюжетів і візерунків.

Ганна Баркан, відвідувач: «Вручную очень долго вышивается. У маня тетя вышивает. Очень долго и красиво. Это очень кропотливая работа. Я бы не смогла».

Кирило Трещов, відвідувач: «Действительно, интересные работы, довольно таки разнообразные. И у каждого своя история, предназначение. Каждый из них символизирует определенную эпоху».

Автор колекції розповідає: його рушники неодноразово хотіли придбати іноземці. Утім, продавати їх не буде. Каже – це безцінна спадщина українців.

Юлія Божко, Євген Гончаренко, Горлівка, Донеччина, 5 канал.