Патрік

"Герої сучасності"

В основу книги "Герої сучасності" лягли історії хлопців та дівчат із добровольчого корпусу "Правий сектор".

Патрік – автор книги – полишив спокійне життя в Ірландії та поїхав до рідної України, аби поруч із бійцями-добровольцями захищати її від ворога.

"Я родом з Луганщини. Живу в Ірландії. У 2017 році я через Facebook сконтактував із бійцями 1-ї Окремої штурмової роти ДУК "Правий сектор". Вони запросили мене до себе. У листопаді 2017 року я приїхав на базу. Пройшов бойовий вишкіл, після чого поїхав під Авдіївку", – пригадує автор.

"Не думав, що в мене вийде книга. Просто щодня писав про людей, з якими мене звела доля. Публікував ці нариси у Facebook, люди читали, коментували, я бачив, що їм це цікаво", – розповідає Патрік.

"Герої сучасності" – це розповідь про 25 українських героїв. Автор написав про тих, кого знав, із ким особисто був знайомий. За словами Патріка, вся книга – це особисті спогади, тому "не треба було нічого придумувати, додавати". Втім, він боявся своїми записами зашкодити комусь із бійців, адже дечиїх імен він не знав – лише псевдо. Тому, коли тоді ще майбутня книга мала вигляд дописів у соцмережі, псевдо деяких хлопців були змінені.

"Але потім вони сказали, що все нормально, можна писати про них. І ось вийшла книга зі справжніми псевдо!" – додає автор.

"Це – "Герої сучасності"! Це ті люди, які щодня нас захищають – не за медалі, привілеї чи гроші. Вони покидають свої сім'ї, роботи та їдуть туди, де триває війна. Це справжні Герої України – це та еліта, ті люди, на яких Україна тримається", – каже Патрік.

Харукі Муракамі

"Підземка"

20 березня 1995 року. Послідовники секти "Аум Сінрікьо" вчинили теракт у метро міста Токіо, який став відомий під назвою "заринової атаки". 62 очевидці цієї події пригадують той день – як найстрашніший у своєму житті.

Книга заснована на реальних подіях і написана зі слів очевидців і учасників тих подій.

"Ми розмовляли з людьми рік – з січня по грудень 1996 го. Зустрічалися з усіма, хто відгукнувся на наше прохання, і розмовляли по 1,5-2 години, записуючи на касету. Іноді інтерв'ю затягувалися години на 4. Надрукували все, що люди говорили, за винятком відступів, які не стосуються справи. В основу чернетки лягли наші особисті враження і спогади про людей. Але як не намагайся вловити дрібниці, як не вслухайся раз по раз у касету, якщо не відчути атмосферу місця подій, суть діалогу виявиться втраченою і розповіді очевидців позбавлені будь-якої сили. Вслухаючись у репліки людей, я намагався якомога сильніше зосередити увагу на співрозмовникові, щоб пропустити через себе все почуте", – згадував Муракамі.

Цей роман – не сухі факти і цифри, а біль і переживання людей. Добре відстежуються настрої японців середини 90-х рр. XX ст. – відстороненість і замкнутість з одного боку, але взаємодопомога та співпереживання – з іншого.

В останньому розділі книги "Сліпий кошмар. Куди ми йдемо?" автор пригадує, де він перебував у момент скоєння теракту, що відчував і про що думав. Він описує своє ставлення до "Аум Сінрікьо", яку японці того часу здебільшого ігнорували, не усвідомлюючи небезпеки, яка від неї походить, попри будь-які сигнали.

Цікаво, що дехто із співрозмовників – жертв заринової атаки – визнав, що і сам, якби отримав від свого боса вказівку на скоєння такого теракту, імовірно, зробив б це заради виживання фірми і якби керівництво логічно обґрунтовано його необхідність.

Марґарет Етвуд

"Відома як Грейс"

23 липня 1843 р. в невеличкому канадському містечку біля Торонто стався кривавий злочин: убито господаря маєтку Томаса Кіннера і його вагітну коханку-економку Ненсі.

Поліція звинуватила у вбивстві конюха Джеймса Макдермота і 16-річну служницю Ґрейс Маркс. Обох засудили до страти, але згодом вирок Ґрейс замінили на довічне ув’язнення з госпіталізацією в заклад для душевнохворих. У юній Ґрейс вбачали й обачливу злодійку, і холоднокровну убивцю. Дехто вірив у абсолютну невинуватість заляканої дівчини, треті – з упевненістю заявляли, що Ґрейс божевільна чи одержима духами.

Авторка прискіпливо вивчала архіви. Вона занурює читача у світ поневірянь і важкої праці, на які приречена жінка-емігрантка на чужині, у світ знущань, домагань і кпинів, на які приречена жінка в тюрмі чи божевільні.

Вона розповідає свою версію подій, спираючись на факти і свідчення, й не випускає з уваги жодної деталі, створюючи історію цікавої, сильної, колоритної і харизматичної героїні.

Крім того, "Відома як Ґрейс" – справжня енциклопедія побуту канадців ХІХ ст. І попри темні барви сюжету, її таки можна вважати життєствердною – адже ця книга про вічний пошук щастя і про любов усупереч зневірі.

Юрій Горліс-Горський

"Холодний яр"

"Холодний Яр" – спогади вояка Української народної Республіки, які читати легко, ніби пригодницький роман.

Роман Юрія Горліса-Горського – твір виняткової сили, прочитавши який, людина навряд чи зможе залишитися тією самою.

Книга розповідає про збройну боротьбу за Українську державу під жовто-блакитним прапором УНР та чорним прапором Холодного Яру, на якому було написано: "Воля України – або смерть!". Події відбуваються на теренах сучасних Черкаської, Кіровоградської та Вінницької областей, у Києві, Полтаві й на території тодішньої Польщі.

Автор книги і сам був учасником цієї боротьби. І йому довелося пережити все – втечу, втрачене кохання, побачити смерть друзів і ворогів. Це – його життя й оточення – було нерозривно пов'язане з боротьбою за українську Незалежність.

Це не просто твір. Це досвід. Це художнє слово – і водночас щира правда.

Ґреґорі Девід Робертс

"Шантарам"

Цей роман тривалий час очолював списки бестселерів і розійшовся накладом 6 млн примірників.

Книга автобіографічна. Робертс списав її із самого себе – він оповідає про своє 10-річне перебування в індійському місті Бомбей у 80-х рр. ХХ ст.

Позбавлений після розлучення з дружиною батьківських прав, головний герой пристрастився до наркотиків, скоїв низку пограбувань і був засуджений австралійським судом до 19 років ув'язнення. Втікши на другий рік з в'язниці суворого режиму, він за фальшивими документами дістався Бомбея, де став фальшивомонетником і контрабандистом, торгував зброєю і брав участь у розборках індійської мафії, та навіть знайшов справжню любов. Він позбувся наркотичної залежності, але там, в Індії, йому доводиться буквально виживати, впавши на самісіньке дно. Втім, він знаходить нових знайомих, а мама його найближчого друга нарікає його іменем Шантарам.

У перекладі з мови маратхі слово "Шантарам" означає "людина, якій Бог дарував мирну долю", що є іронією, бо доля головного героя подекуди навіть трагічна.

Герої роману вигадані, але описувані події – цілком реальні. В місті можна навіть знайти нетрі, де жив Грегорі Девід Робертс (якщо знати, де шукати), і мешкала Рукхмабаї – жінка, яка і дала йому ім'я Шантарам.

Він писав книгу під час другого перебування в австралійській в'язниці суворого режиму. При чому Робертсові довелося тричі починати писати книгу з самого початку, бо рукописи два рази знищували тюремні наглядачі.