Часточка Хреста Господнього, мощі святих: що знаходять під час реставрації українських святинь

Уже два тижні українські реставратори щодня підіймаються будівельними риштуваннями на десятки метрів вгору, щоб доторкнутися до унікальної творчості собору Святої Софії

Хірургічний скальпель, вода і вата – сьогодні це основні інструменти реставратора Олександри. Кубик за кубиком Саша відчищає тисячолітньої давності смальту собору Святої Софії від бруду та пилу. На цій ділянці однієї зі стін храму мозаїка збереглася майже ідеально.

Олександра Федорук, художник-реставратор:

Зараз ми працюємо над ось цим шматочком, зараз ви можете побачити, як вона виглядає до реставрації, а зараз вже в процесі на цьому шматочку без бруду, без пилу. Бачите, яка різниця – це одна і та смальта, але вона потемніла вже. У цьому випадку це могло займати – оцей шматочок – декілька годин, але це не застосовується до будь-якого шматочку, тому що кожен по-різному і різними інструментами, і хімікатами.

Різні інструменти – це не лише специфічні реставраційні, медичні, як от скальпель, а навіть побутові. Приміром, пилосос – це найперше, чим користуються реставратори перед тим, як взятися за масштабну роботу. За кілька десятків років, що минають між оновленнями, пил та бруд під куполом і на стінах змінюють образи до невпізнаваності.

Олександра Федорук, художник-реставратор:

Пилососом делікатно видаляється пил – це перший після дослідження, один із перших інструментів, який ми починаємо використовувати.

Олександра – реставратор зі стажем. Не таким, сміється, як в її куратора – Анатолія Миколайовича, але з десяток років за плечима вона уже має. Робота в Софії Київській її захоплює.

Олександра Федорук, художник-реставратор:

Софія Київська – це незрівнянне взагалі ні з чим, тому що це історична така архітектура. І взагалі – це наша українська спадщина. Коли робиш роботу, вона займає дуже багато часу. Це скрупульозна робота, але найцікавіше, і нам теж цікаво, коли ти в кінці дивишся фото фіксацію. Це найбільш показовий такий момент, коли ти бачив, як вона була до реставрації, потім у процесі, а потім вкінці. Коли ти бачиш результат – це дуже радує.

Те, що відразу здається цілісною мозаїкою, насправді – вдало створена ілюзія. Це мозаїчне пано із зображенням євангеліста Матвія до наших часів збереглося лише частково. У XVIII столітті образ домалювали. І позолотили, зімітувавши кубики смальти. Якщо добре придивитися – уздовж всього зображення проглядаються здоровенні цвяхи, вбиті в стіну. Саме вони врятували залишки мозаїки, яка відшарувалися від стіни собору.

Анатолій Остапчук, художник-реставратор:

Це цвяхи, якими ніби прибивали цю мозаїку. Вони, фактично, спасли і тримають її. Ми вже теж їх робимо. Те, що ви бачите, таке акуратненьке, це вже наше, 90-х років, цвяхи такі бронзові, які ми також додатково тут ставили.

художник-реставратор

В’ячеслав Корнієнко, заст. генерального директора Національного заповідника "Софія Київська":

Засновником Софійського Собору виступив князь Володимир Великий, який разом з родиною провів урочисту церемонію закладання наріжного каменю під будівництво Собору 4 листопада 1011 року. Освячення пристолу, перша літургія і завершення всього циклу будівництва і розпису здійснено було за князя Ярослава. Перша літургія відбулася в храмі 11 травня 1018 року, тобто, цього року ми маємо тисячолітній ювілей богослужіння у Софійському Соборі.

Одна з головних християнських святинь Східної Європи на початку свого створення, Софія Київська, була історичним центром Київської метрополії. Тут проходили церковні собори, урочисті "посадження " на великокняжий престол, поховання князів Київської Русі. У стіни собору, як з’ясували дослідники, свого часу навіть вмуровували мощі святих.

В’ячеслав Корнієнко, заст. генерального директора Національного заповідника "Софія Київська":

Образи святих, по суті, є такі ікони з мощами. І навіть у Михайлівському приділі є фреска, куди була вкладена часточка животворящого Хреста Господнього. Ну і можливо саме завдяки цьому храм і досі зберігається.

заст. гендиректора НЗ 'Софія Київська'

Хто автор фресок, живопису на вологій штукатурці та дивовижної мозаїки Софійського Собору дослідники точно сказати не можуть. Припускають, що це були греки, які до роботи в соборі розписували Десятинну церкву.

В’ячеслав Корнієнко, заст. генерального директора Національного заповідника "Софія Київська":

Настінні написи графіті зберегли лише імена цих двох майстрів: одного звали Георгій, іншого звали Кирияк. Ми нічого більше не можемо сказати про цих майстрів, окрім того, що вони вочевидь були греками, тому що обидва графіті виконані грецькою мовою.

За свою тисячолітню історію собор пережив чимало: і пограбування, і часткові руйнування, ремонти та перебудови. Лише третина автентичної мозаїки і більша частина фресок збереглися до наших днів. Але і це – сотні квадратів монументального живопису та візерунків з каміння.

В’ячеслав Корнієнко, заст. генерального директора Національного заповідника "Софія Київська":

За комплексністю мозаїки та фрески збережені з того періоду Софійський Собор не має аналогів серед пам’яток візантійського мистецтва XI століття. Тобто, він зберіг найповніший ансамбль. Завдяки цьому ми можемо робити висновки, як виглядали храми в XI столітті. Навіть у столиці Візантійської імперії, Константинополі – Стамбулі, пам’яток цього саме періоду в такій формі збереженості немає.

Його реставровували, оновлювали, добудовували десятки разів. На стінах, де не збереглися, або частково збереглися фрески, художники домальовували втрачене або малювали цілі картини. Особливо широкого розмаху цей процес набув у XVIII столітті. На початку XX століття реставратори отримали завдання – відкрити все, що малювали та створювали в XI столітті. Тож живопис XVIII майже весь знищили. Але є винятки, зауважує Анатолій Миколайович. На цій стіні, обираючи між фрескою XI століття та живописом XVIII залишили картину.

Анатолій Остапчук, художник-реставратор:

Це XVIII століття, її спочатку почали відкривати цю фреску, яка під нею теж є, а потім загальмували і вирішили зберегти, ну бачите жовта досить цікава композиція.

Ще дві великі композиції 18-го століття на біблейські мотиви ховаються під ось цим шаром сірої фарби. Якраз у тій частині храму, де нині триває реставрація. Свого часу їх замалювали, щоб не відволікали від стародавньої фрески, що поруч. До кінця року реставратори обіцяють відкрити ці картини. На одній із них уже відмили руку мандрівника. Головне завдання – не пошкодити панно.

Анатолій Миколайович реставрацією Софійського Собору займається уже 40 років. Раніше працював тут час від часу, а з 2005 року очолив творчу майстерню, яка опікується збереженням святині. Попри те, що за тисячу років існування собор уже вивчили до найменших дрібниць, і на його долю, посміхається, випали дивовижні відкриття в Софії Київській.

Анатолій Остапчук, художник-реставратор:

У 2010-2011 роках відкрили замуроване вікно древнє. Воно було замуроване ще в XII столітті і збереглося. До речі, воно досить цікаве, тому що ніде в світі більше нема таких вікон. Збереглося десь 5-10 вікон цього періоду X-XII століття в других пам’ятках, але вони зовсім інші. А в нас оригінальне таке вікно: у ньому збереглося перепліт дерев’яний, частково навіть скло збереглося, розпис цього вікна, форма.

Ось воно, це вікно, якому тисячу років. До XXI століття воно ховалося за фрескою XII століття, яка, в свою чергу, закрила фреску XI століття. Для чого це робилося – дослідники Софійського Собору мають кілька версій.

Анатолій Остапчук, художник-реставратор:

Є дослідник такий Корнієнко, який вважає що Володимир Мономах зробив собі усипальню ще за життя. Це були відкриті такі, це були арочки, а то прибудова, тобто зробили, закрили з східної сторони сетку таку, вікно замурували, намалювали новий живопис, це все також було замуроване і зробили таке приміщення, як усипальню.

Масштабну фреску XII століття, яка приховувала автентичне вікно, реставратори перенесли на нову основу. І розташували напроти.

Нині Софія Київська – це музей. Тут завжди багато туристів, особливо іноземців. Будівельні риштування ознайомленню з історичною пам’яткою їм не заважають. Богослужіння в цьому соборі не проводять уже давно. Хіба, щороку на День Незалежності тут моляться за Україну.

В’ячеслав Корнієнко, заст. генерального директора Національного заповідника "Софія Київська":

Маємо такі застереження від проведення богослужінь, яке навіть законодавчо закріплено у постанові №1005. Це зумовлено тим, що тисячолітні фрески і мозаїки, як і сам храм, потребують особливого режиму зберігання.

Анатолій Миколайович під куполом Софії був двічі. У 90-х роках і в 2008 році. Нині більше скеровує роботу трьох майстрів, які займаються реставрацією частини святині. Хоча і сам час від часу долучається до роботи. Тут не лише працювати, а просто перебувати, каже – ні з чим не порівняне задоволення.

Анатолій Остапчук, художник-реставратор:

Просто якийсь мікроклімат, заходиш з центру міста, а тут дерева інші, і трава інша, і навіть тепліше, чесно кажучи, і в Соборі звичайно теж, якась аура, і працювати тут досить цікаво.

В’ячеслав Корнієнко, заст. генерального директора Національного заповідника "Софія Київська":

Андріївська церква так само по праву вважається перлиною барокового монументального мистецтва. Церква доволі цікава, вона збереглася до нашого часу практично в тому самому вигляді, в якому вона була збудована. Збереглися доволі цінні ікони іконостасу Андріївської церкви.

Вадим Кириленко, перший заст. директора Національного заповідника "Софія Київська":

В 2009 році Андріївській церкві було присвоєно рівень аварії місцевого рівня. Це означало, що сам схил по-тихеньку, але впевнено сповзав у Дніпро. І маркери, які стояли в нас на схилі – це фіксували, що кожен рік на кілька сантиметрів схил збільшував своє зміщення в сторону Дніпра.

перший заст. директора НЗ 'Софія Київська'

Рятувати Андріївську церкву – перлину архітектури в стилі бароко світового значення – почали у 2009 році. Зі схилів, які разом із церквою, у прямому сенсі слова, сповзали в Дніпро. Пагорб укріпили 20-метровими бетонними палями, "стягнули" плато, встановили систему моніторингу, яка нині показує, що ситуація стабільна.

Вадим Кириленко, перший заст. директора Національного заповідника "Софія Київська":

На сусідніх будинках і об’єктах, можемо подивиться, там постійно з'являються тріщини і є теж відповідні рухи. А наша церква і наш схил перебувають у стабільному стані, і ми за неї можемо не турбуватися.

Після укріплення схилів взялися за зовнішній вигляд церкви. Почистили, підфарбували, позолотили, де потрібно. Оновили видовий майданчик, з якого відкривається неймовірна панорама Подолу. І пустили сюди туристів. Тепер це місце – одне з найпопулярніших для фотосесій.

Вадим Кириленко, перший заст. директора Національного заповідника "Софія Київська":

У цьому плато Старокиївському – це сама видова точка, і після цього схили повертають уже в сторону Подолу і такого краєвиду ви далі не знайдете, це найгарніший вид, ми тут, коли на вулиці мінус 5, коли менше всього тут видно дзеркало Київського водосховища і дуже гарно видно, хоча і зараз видно, Бровари.

Після наведення ладу зовні з’явилася нова проблема – злодії, які ночами крали мідь. Саме цим металом у ході оновлення облагородили видовий майданчик церкви. Крутий пагорб не заважав крадіям нишком підбиратися до церкви.

Вадим Кириленко, перший заст. директора Національного заповідника "Софія Київська":

Якщо хочеш пляшку – не на такі схили підіймешся. Мідь у нас дорога. Кілограма міді вистачає якраз на пляшку от і повадились до нас вночі нехороші люди за міддю, тоді ми поставили відеокамери, охорону, тепер наша мідь в цілісності, періодично ми в райвідділ здаємо нехороших людей. А ті нехороші люди, які раз побували більше не лізуть.

На відміну від Софійського Собору, де поруч із риштуваннями бродять туристи, всередині Андріївської церкви суцільне царство реставраторів. До завершення робіт туристів сюди не пускають – надто малий простір. За будівельними риштуваннями майже не видно стін. Зате купол виблискує позолотою та вражає живописом. Спеціалісти щойно завершили його реставрацію.

Попітніти довелося і над стінами церкви. Тут уперше з часів її створення, а це 1762 рік, зняли всі шари фарби, щоб дізнатися автентичний колір стін.

Ігор Устименко, головний інженер компанії "Екстер'єр-Будсервіс":

Коли ми почали здирати ці нашарування, їх в деяких місцях було до 12 шарів. В основному це були масляні нашарування фарбування, які були в минулому столітті. За часів Радянського Союзу, ніхто не морочився, масляними фарбами фарбували. А масляні фарби не дають дихати стінам і від цього почали ці всі пласти нашарування відшаровуватися від стін і відпадати. Тому довелося повністю здирати все до штукатурки, до основи. Коли ми дійшли до штукатурки до первісної, яка була, от тоді і постало питання, який був колір спочатку.

Підбирали колір два тижні. І методом змішувань та пігментації створили відтінок, якого не існувало досі. І документально закріпили його за Андріївською церквою

Ігор Устименко, головний інженер компанії "Екстер'єр-Будсервіс":

Два кольори – бірюза і, можна сказати, сіруватий. Тут як на нього дивитися, як падає світло, але він такий між сірим, зеленуватим таким – це колір основний площі стін.

Про реставрацію церкви за радянських часів тут ходять легенди. Кумедні. То тодішні художники домальовували на картинах все, що хотіли. То ікони плутали місцями.

Вадим Кириленко, перший заст. директора Національного заповідника "Софія Київська":

Довгий час розповідали, що розташування ікон в іконостасі є нестандартним, і навіть деякі екскурсоводи говорили, що це є унікальне таке явище. А насправді з’ясувалося, що просто реставратори радянського часу неправильно розмістили ікони – не на своїх місцях.

Але найбільшої шкоди цій пам’ятці історії, архітектури та живопису завдав зовсім не час і не попередні реставратори. Вісім років Українська Православна Автокефальна Церква проводила тут щоденні богослужіння. Кіптява від кадил та дешевих свічок товстим шаром покрила і живопис, і ліпнину. І подекуди в’їлася так, що позбутися її повністю – майже неможливо.

Вадим Кириленко, перший заст. директора Національного заповідника "Софія Київська":

Вона не була розрахована на постійні богослужіння, це була як домова церква Маріїнського палацу, використовувалася тільки на великі свята для невеликої кількості людей. Зараз реставратори прикладають велику кількість зусиль для того, щоб ті автентичні полотна XVIII століття, різьблення, позолоту, щоб відчистити від кіптяви, тому що використовувалися найдешевші свічки.

Михайло Кортиков, художник-реставратор:

Тут усі композиції написані на полотнах. Але ось ця написана на стіні. Нині ми розкриваємо те, що можна врятувати, і робимо тонування в межах авторського живопису.

художник-реставратор

Головне у цій роботі – потрапити в колір, каже Михайло, автентичний, яким розписував церкву Олексій Антропов – автор більшості картин. Інструменти реставратора: пензлик, палітра, шприц та електроплита для варіння воску.

Михайло Кортиков, художник-реставратор:

Для зміцнення масляного живопису вариться віск, робляться ін'єкції де відійшло полотно від полотна. Є відшарування полотна від полотна, є розшарування, є відшарування шпаклівки від полотна, тобто ґрунту, тоді робиться профзаклейка і підкладається шприцом, потім це все укладається праскою, паяльником спеціальним. Шприци, скальпелі – це наші екзотичні інструменти. І клізма – це коли йде відшарування штукатурки від кладки.

На прикладі полотна, де зображений святий Лука в козацькому стилі, – робота когось із учнів Андропова, Михайло показує різницю до очищення картини і після. Невеличкий майже чорний квадратик на полотні він залишив спеціально – щоб продемонструвати, яку шкоду живопису завдає кіптява зі свічок.

Михайло Кортиков, художник-реставратор:

Купол був сильно закопчений, бо кіптява йде вгору, там було сильне закопчення. Тут більш менш краще, тому що тут вхід, а там серйозна робота була, але цікава.

Як виглядав купол до реставрації дає уявлення і ліпнина біля іконостасу – вигадливі пелюстки якоїсь із рослин – чорні-чорнісінькі. Позолота, якою вкрита ліпнина, не проглядається аж ніяк.

Реставрація іконостасу – це наступний великий шмат роботи спеціалістів. Якщо будуть гроші до літа 2019 року впораються з усім. Під целофановим накриттям проглядається нога одного з архангелів. 43-го розміру, сміється Михайло. Перевірили.

Він займається цією унікально-творчою роботою вже більше як 30 років. Улюблений об’єкт реставратора – Софія Київська. Чоловік уже дві працював там під куполом. І мріє піднятися туди ще й утретє.

До 2014 року він та його команда активно працювали і в Криму. Якраз перед анексією планували поїхати туди на реставрацію однієї зі святинь. Не судилося.

Михайло Кортиков, художник-реставратор:

Там церква знаходиться на Карантині, місце називається Карантин, на березі моря. А Бахчисарай, Ханський палац – теж улюблений об'єкт, там в основному орнаменти. Приємно було попрацювати в Бахчисараї.

Михайло вірить – до історично-монументальних об’єктів Криму, до яких прикипів душею, він обов’язково повернеться. Найближчими роками.

Попередній матеріал
Нові правила виклику "швидкої": про переваги і недоліки – в ексклюзивному інтерв’ю з речником МОЗ
Наступний матеріал
Гострі запитання, несподівані спікери, "віра в Ялту": розлого про другий день YES Ukraine-2018