Facebook / Повернись живим

Волонтер Віталій Дейнега: Я не чекаю удару в спину від СБУ при нинішньому голові

Координатор громадської ініціативи "Повернись живим" Віталій Дейнега в ексклюзивному інтерв’ю 5.ua розповів про джерела фінансування проекту та інструменти контролю за його ефективністю, окреслив нові виклики для волонтерів, які висуває фронт, і назвав причини згортання діяльності великих фондів. Він також прокоментував випадки шахрайства у сфері благодійності та розповів про взаємини волонтерів із СБУ

БІЛЬШІСТЬ ОФІЦЕРІВ У НАШІЙ АРМІЇ – НОРМАЛЬНІ, ПОРЯДНІ ЛЮДИ. ЗАВДЯКИ ЇМ 70-80% НАШОЇ ДОПОМОГИ ЛИШИЛОСЯ "ЖИВОЮ"

- Щойно ви повернулися із АТО. Які питання сьогодні на порядку денному "Повернись живим"?

- Мені зараз доводиться дуже часто зустрічатися із людьми. У нас у серпні "пішла на дембель", скажімо, друга людина в нашому проекті. Це Оля Решетилова. На ній були закріплені контакти з військовими. Я цим, фактично, не займався. Я знав своїх військових – з ким був дружний із самого початку і з ким познайомився в процесі здійснення проекту. Зараз доводиться вибудовувати ці відносини і робити із ними справи. Тому що нам для роботи потрібно не тільки знати ситуацію на фронті, нам ще необхідно матеріал збирати, щоб наші дівчатка, як кореспонденти могли їздити туди, розмовляти із цими військовими, писати інтерв’ю. Щоби ми могли це все публікували в себе на сторінці "Повернись живим": "Дивіться, у нас там є такі класні хлопці в зоні АТО, їм треба тепловізор". І щоб люди розуміли: "Війна". І щоби таким чином щось відбувалося. Після того, як Оля "демобілізувалася", пішла назад в журналістику, мені доводиться зараз дуже багато їздити в АТО, останнім часом – іноді двічі на тиждень.

Завдань у нас кілька. Перше – це інвентаризація. Зараз їздимо й інвентаризуємо все, що ми за ці 1,5 року купили, перевіряємо, чи воно є в наявності. Зрозуміло, що я не буду кожен з 500 тепловізорів фізично знаходити, але багато з них я вже побачив. Ми зустрічаємося із комбатами, комбригами, даємо їм роздруківки того, що надавалося. Вони шукають і повідомляють нам, що є, чого немає, а з чим боєць додому поїхав. Для цього замість Олі у нас працює підполковник. Він пройшов цю війну – виконував обов’язки комбата якийсь час. Він був у дуже серйозних замісах як комбат, в одному із найскладніших у цій війні. У нього завдання – вести таку інвентаризацію. Більшість комбригів, комбатів – вони працювали із Олею, мене не знають. А в нього є відносини, він виходить на них, дає ці роздруківки, вони спускаються на підлеглих, підлеглі проводять інвентаризацію.

- За ким закріплюється те, що ви завозите в зону АТО?

- Наприклад, бійці з різних бригад просять про допомогу (у нас таких заявок було дуже багато). Екіпажі проїжджають ці всі заявки, дивляться, чи дійсно воно там потрібно, тому що з Києва ти не розбереш. Іноді в них уже є ці тепловізори в багажнику, іноді – вони їх тільки планують до закупівлі. Боєць зв’язується з командиром роти чи батальйону, розписується в акті прийому-передачі, тобто підтверджує, що він отримав цю матеріальну допомогу, цей акт прийому-передачі везеться в батальйон, де ставиться печатка. Відповідно, батальйон інформується про те, що надана ось така допомога ось такому бійцю і вона поставлена офіційно на баланс, а це значить, що вони мають її провести по так званій службі РАО (це служба, яка веде облік). Більшість офіцерів у нашій армії – нормальні, порядні люди. Завдяки тому, що ми їх ставили до відома про те, що надавали бійцям, 70-80% нашої допомоги лишилося "живою".

- А решта?

- Згоріло, зникло, зламалося. Але це дуже серйозний результат. Тому що те, що передавалося без гравіювань і не на баланс – все коту під хвіст.

- І далі вони залишаються на балансі…

- … військової частини. Лежать разом із кулеметами. Але треба також розуміти –тепловізори, які ми купуємо, вони – мисливські. Це не є військове обладнання. І от в такому режимі (а вони експлуатуються щоночі) тепловізор протягне 1-2 роки, ну нехай 3. І далі він просто розвалиться. Сьогодні, здається, до нас уже 242-й приїхав на ремонт – це ми їх десь рік тому видали, трохи менше – навесні. Це недорогі тепловізори, які добре виконують свою функцію, але не такі довговічні, як справжні армійські. Але саме в таких тепловізорах був сенс – усе інше невиправдано дорого.

ВІД СЛУЖБИ БЕЗПЕКИ ПРИ НИНІШНЬОМУ ГОЛОВІ УДАРУ В СПИНУ Я НЕ ЧЕКАЮ

- За час існування проекту ви поставили на фронт понад 500 тепловізорів. Відомо, що такі прилади належать до списку товарів так званого подвійного призначення. Тобто для того, аби ввезти їх в країну, слід отримати відповідний дозвіл Державної служби експортного контролю. От лиш нещодавно СБУ прикрила фірму в Харківській області, яка постачала тепловізори із Західної Європи…

- Я тоді одразу подзвонив в СБУ одразу, кажу: "Хлопці, що ви робите?". Вони відповідають: "Не хвилюйся, це люди везли конкретно на продаж, хотіли на цьому заробляти". Вони порушували закон України в цілях наживи. Я питаю: "До нас не прийдете?", кажуть: "Ні". Усе, дякую.

Радником голови Служби безпеки працює колишній волонтер, якого туди спеціально покликали. У голови Служби безпеки – нормальна патріотична позиція, він розуміє чудово, чому ми це робимо, навіщо. Тобто від Служби безпеки при нинішньому голові удару в спину я не чекаю. І військові, що стикалися із СБУ, відгукуються гарно. Я маю на увазі саме центральне СБУ, керівництво. Я не говорю про частину співробітників регіональних управлінь СБУ, які "кришують" контрабанду.

НА ПЛЕЧАХ ВОЛОНТЕРІВ УЖЕ МАЙЖЕ НІЧОГО НЕ ЛЕЖИТЬ, ТОМУ ЩО ВОЛОНТЕРІВ УЖЕ МАЙЖЕ НЕМАЄ

- Як ви охарактеризуєте ситуацію із забезпеченням військовослужбовців у зоні АТО сьогодні? Як відповідає на запити армії Міноборони і скільки ще лежить на плечах волонтерів?

- На плечах волонтерів уже майже нічого не лежить, тому що волонтерів уже майже немає. Згадайте, рік тому – скільки в нас було волонтерських фондів, якого масштабу проекту вони робили.

- Чому? Хіба потреби бійців у зоні АТО повністю забезпечені?

- Ні. Але з потребами стало значно краще.

- Надходження від держави на оснащення військовослужбовців - наскільки вони відповідають вимогам?

- Це питання доволі філософське. З області – наскільки ти задоволений життям. Ти ніколи не будеш задоволений життям на 100%, тому що якщо ти купуєш собі гарні черевики, то ти захочеш ще гарне пальто і останній "айфончик". Але якщо дивитися інакше – чому волонтерські фонди перестали працювати? Тому що більшість із них перестали збирати гроші.

ТАКОЇ ВІЙНИ, ЯК БУЛА РІК ТОМУ, МИ МОЖЕМО ВИТРИМАТИ КІЛЬКА МІСЯЦІВ, Я ДУМАЮ. СЛАВА БОГУ, ЩО ЇЇ НЕМАЄ

- З якої причини?

- Тому що люди їх перестали давати.

- Через затишшя на фронті?

- Тому що затишшя на фронті, тому що люди збідніли конкретно. Зараз вони вже трішки вийшли із ситуації, коли з переляку економили на їжі від цього курсу долара. Сумна історія. Піднялися тарифи, комуналка, ціни. Далі – затишшя на фронті. Війна не справляє шокового ефекту. Рік тому – усе це на валідолі, аеропорт… Ну це дійсно страшно, коли така кількість загиблих. Насправді такої війни, як була рік тому, ми можемо витримати кілька місяців, я думаю. Слава Богу, що її немає.

- Якщо підсумувати, які головні причини того, що крупні волонтерські організації сьогодні йдуть з фронту?

- Дві причини. Перше – це падіння надходжень і друге – вихід лідерів волонтерського руху "на дембель". У нас це була Оля Решетилова, у "Народного тилу" - Роман Сініцин і Георгій Тука, в Combat.UA - Паша Кащук. Або пішли в Міноборони.

- Із чим пов'язаний відхід лідерів волонтерського руху?

- Тому що вони бачать, що потреба у волонтерській допомозі після другого Мінська стала спадати. Я, як людина, яка постачає тепловізори (за нашими оцінками, більше половини тепловізорів на фронт поставлено "Повернись живим"), можу сказати, що потреба в них рік тому і зараз – це різні речі. І нам ще тепловізорів 100 – і можна буде закривати це питання. Тобто ми плюс-мінус вийдемо на достатній рівень. Тепловізорів потребуватимуть все одно, все одно хлопці проситимуть, але вони будуть не настільки потрібні, щоб на них витрачати гроші Музи Іванівни.

ДЛЯ МЕНЕ НАЙГОЛОВНІШИЙ КРИТЕРІЙ – ЧИ НЕ СОРОМНО НА ЦЕ ВИТРАТИТИ ГРОШІ МУЗИ ІВАНІВНИ, ЯКА ВІДМОВЛЯЄ СОБІ В ЇЖІ ЧИ ЛІКАХ

- Музи Іванівни?

- Це пенсіонерка з Києва, якій, думаю, більше 60-ти років точно. Вона дуже сором’язлива. Щомісяця приносить гроші в "Повернись живим". Каже, що читає мене в Інтернеті чи по телевізору дивиться. Вона дуже за це все хвилюється. І коли ми щось купуємо, для мене найголовніший критерій – чи не соромно на це витратити гроші Музи Іванівни. Тому що я розумію, що один тепловізор – це гроші сотень "Муз Іванівних". А Муза Іванівна певно що відмовляє собі в їжі чи ліках. Є також пенсіонери, яких я відмовляв гроші кидати. Вони дзвонили і питали, як переказати кошти. А я питаю: "Ви – пенсіонер? Скільки ви збираєтеся переказати?" Каже: "Тисячу гривень". Перепитую: "А яка у вас пенсія?", відповідає: "1700". Говорю: "Тоді я вам номер картки не скажу". Але вони наполягають.

- Скільки грошей зібрав "Повернись живим" за час існування проекту? І звідки ви отримуєте основні надходження?

- Ми зібрали 76 млн грн. Середній розмір надходжень – десь гривень 700. Тобто – якщо ми беремо більшість надходжень у 200, 300 і 500 грн. Іноді буває 5-10 тисяч доларів. Але в середньому – це 700 грн. Найбільший внесок був – 50 тисяч доларів. Абсолютно незнайома людина принесла, досі не знаємо – хто це. Прийшов в офіс, просто поклав на стіл і пішов.

- А чи є у вас стабільні, регулярні внески?

- Нема. Є компанії, які займаються побутовою технікою, вони з'являються десь раз на 2-3 місяці, надсилають нам по 100-200 тисяч гривень. У нас була компанія з Бердянська, яка перерахувала один раз півмільйона. Власник меблевої фірми добре нас підтримував, за весь час для "Повернись живим" він витратив півмільйона-мільйон грн. Але жодного депутата чи олігарха там немає. Про це свідчить хоча би те, що для олігарха 75 мільйонів гривень – це не гроші.

КІЛЬКА РАЗІВ МИ НАМАГАЛИСЯ ВИХОДИТИ НА ДЕПУТАТІВ ЧИ ОЛІГАРХІВ, АЛЕ ЗАРАЗ У НАС НЕМАЄ ІЛЮЗІЙ, МИ НА НИХ НЕ СПОДІВАЄМОСЯ

- Ви намагалися на них виходити?

- За великим рахунком – ні. Щось кілька разів ми намагалися виходити напочатку. Зараз же ми трохи краще розуміємо, ким є наші політики, і в нас немає ілюзій. Ми на них не сподіваємося.

- Нещодавно на Дніпропетровщині одного посадовця міськради зловили на хабарі у вісім тисяч доларів, які він вимагав від волонтерів. А чи траплялися у вас подібні неприємні інциденти із чиновниками?

- Колись до мене прийшов чоловік. Не буду називати прізвище, тому що формально – у нас презумпція невинуватості і на 100% звинувачувати його в шахрайстві я не можу. Але чоловік із посвідченням "Укроборонпромпрому". Дуже серйозний на вигляд. Він пропонував нам домовленість і навіть обіцяв показати підтверджувальні папери. Грубо кажучи, ситуація така: ти сплатиш міжнародний платіж на 10 тисяч доларів – і в нього розблокується рахунок, на якому 100 тисяч доларів, які він дасть на волонтерство. Я, розуміючи, що пахне дуже погано, вирішив подзвонити знайомому і запитати. Він мені сказав, що це – стандартна схема шахрайства. Людина працює в "Укроборонпромі".

Більше скажу – один співробітник Генштабу під виглядом волонтера намагався нас кинути на гроші. Ну, ми про це напишемо пізніше.

І ще: мій "улюбленець" – Андрій Габров. Він ішов на вибори в Черкасах від "Народного фронту" і пройшов у Верховну Раду. З ним ми познайомилися ще на початку літа 2014 року. Він, як і решта політиків, допомагав одному батальйону із красивою назвою. Якось він телефонує із наїздом: "Я – помічник Парубія, а хто ви, чого збираєте гроші? Я хочу з вами зустрітися". Ми зустрілися, він – трохи не з охороною, показує мені посвідчення дуже важливої людини. Я запитав у нього, що він хоче. Виявилося, що він просив гроші в якоїсь діаспори, а та діаспора вже допомагала нам. Вони попросили його дізнатися, чи ми не шахраї. Потім він почав просити в мене тепловізори на батальйон "Айдар". І ми дали три тепловізори через нього батальйону. Він відвіз їх і мав закрити акт. На наші акти поставив печатку і підпис "Самооборона Майдану". Я кажу: "Це не юридично, я можу в кіоску зробити таку печатку, простав, що батальйон "Айдар" отримав і поставив на баланс". Тепловізори він наче дійсно привіз, але все, що я від нього отримав - це те, кому він їх давав. Він обіцяв, що закриє акт. У результаті, я це сам робив через півроку через геть інших людей з батальйону "Айдар".

В УКРАЇНІ СЬОГОДНІ ІСНУЄ БЛИЗЬКО П’ЯТИ ТИСЯЧ БЛАГОДІЙНИХ ФОНДІВ, З ЯКИХ РЕАЛЬНО ДІЄ МАКСИМУМ 100

- В одному зі своїх інтерв’ю ви заявили про те, що кошти, які збираються через скриньки, неможливо контролювати і вони розкрадаються. Іще ви сказали, що намагаєтеся проштовхнути у Верховній Раді відповідний законопроект щодо контролю над цими грошима.

- Ну це не ми, це наші друзі. Законопроект 3215.

- Розкажіть про нього детальніше. Яким чином у ньому передбачено контроль за коштами?

- Перше – це зобов’язати всі благодійні фонди вести онлайн-звітність, тобто – відкриту бухгалтерію, таку, як у нас. Тому що в Україні сьогодні існує близько п’яти тисяч благодійних фондів, з яких реально діє максимум, я думаю, 100. Більшість з яких – це "грантожери", вони витрачають західні кошти. Усе інше – це просто схеми відмивання чого завгодно: грошей, ще чогось. У нашій країні благодійний фонд – це вже слово лайливе, тому що ти не знаєш, куди йдуть гроші. Людина швидше дасть їх бабці біля дороги, ніж благодійному фонду. У нас є люди, які хочуть і готові допомагати іншим людям, але немає операторів благодійної допомоги, яким би довіряли. До війни це був буквально один фонд, який займається онкохворими дітьми. І все. Хоча з точки зору нашого законодавства благодійний фонд зобов'язаний звітувати перед фіскалами. Але всі ми розуміємо, що із фіскалами можна домовитися або – як завжди – за схемами це все пустити і з юридичної точки зору бути чистим. Тож люди не довіряють.

- Хто просуває цей законопроект у парламенті?

- Є така така громадська організація – "Черіті тюнер" називається. Вона в сфері благодійності працює вже давно. Один із її засновників, Паша Новіков, навчався за кордоном. Він дивився, як організована благодійність у Німеччині, наприклад. І я дуже сподіваюся, що ми прийдемо до тієї моделі благодійності, яка там є. "Черіті тюнер" намагаються отримати гранти на проведення реформ у сфері благодійності. В Україні зараз формально благодійністю опікується організація, яка називається "Український форум благодійників". Але вона неефективна.

МИ ВЖЕ ЧОТИРИ МІСЯЦІ ПЛАТИМО ЗАРПЛАТУ ПСИХОЛОГАМ, ЯКІ ПРАЦЮЮТЬ УСЕРЕДИНІ БАТАЛЬЙОНІВ

- Стосовно грантів. "Повернись живим" запускає проект "Психологічна підтримка бійців на фронті". Ішлося про те, що він існуватиме на грантах. Розкажіть про цей проект, зокрема, й про гранти, на які ви розраховуєте.

- Поки що цей проект перебуває на фазі обкатки. Грубо кажучи, в Україні велика проблема із професіоналізмом. У нас мало професійних психологів. І, на жаль, побудувати все так, щоб на це нормальні західні фонди дали гранти, поки що в нас не виходить. Просто так жоден USAID не дасть ніколи тобі грант. Ти маєш показувати, чи ефективний проект, як ти перевіряєш його результати і як ти бачиш, що це працює.

- Інакше кажучи, спершу слід запустити пілотний проект, а вже за його результатами...

- Так, абсолютно правильно. Ми готові. Ми вже чотири місяці платимо зарплату психологам, які працюють усередині батальйонів. Але поки що не можемо отримати того результату, який очікуємо. У тому вигляді, якому сьогодні існує ця психологічна допомога, вона працює, допомагає. Це є. Але сказати, що це професійний рівень, під який можуть дати серйозні люди гранти, – ні. І ми над цим працюємо. Тому що не хочеться одразу зіпсувати собі грантову історію якимось кострубатим проектом. Ми хочемо зробити такий проект, щоби фонд, який на нього дав грант, пишався ним. Щоб у нас була грантова репутація, і якщо ми знайдемо сильні проекти – могли піти і попросити на них грант, отримати грант, відзвітувати про цей грант і поставити його собі в портфоліо. На сьогодні на війну ніхто не дасть. Який міжнародний благодійний фонд допоможе одним людям краще вбивати інших? А на якісь гуманітарні питання – дасть. Але він не дасть на гречку, на сухпайки для місцевих жителів. Позиція цих міжнародних фондів уже давно зводиться до того, що треба давати вудочку, а не рибу. Вони намагаються дати те, що дозволить тобі стабільно розвиватися і самому далі вирішувати свою проблему, а не випрошувати гроші в інших людей.

БІЙЦІВ ДЕМОРАЛІЗУЄ БЕЗДІЯЛЬНІСТЬ – НЕ МИР, НЕ ВІДСУТНІСТЬ ОБСТРІЛІВ – НІХТО НЕ ХОЧЕ ВІЙНИ

- Нещодавно в ефірі "5 каналу" ви сказали, що серйозної ескалації на Сході України, на вашу думку, не слід очікувати, оскільки Росія потребує зняття санкцій. Виходячи з ваших слів, як змінюються напрямки волотерської діяльності при нинішній ситуації на Сході? От, зокрема, про психічну реабілітацію йшлося. Чи не деморалізує невизначеність на фронті?

- Бійців деморалізує бездіяльність – не мир. Не відсутність обстрілів – ніхто не хоче війни. Що робить психолог на війні? Він спостерігає за психологічним станом групи. Там їх п’ятеро перебуває. Один головний, четверо – допомагають. Вони дивляться за батальйоном, як за організмом. Спостерігають за людьми, дивляться – звідки йдуть проблеми. Ідеться про проблеми з алкоголем, проблеми із внутрішньогруповою агресією. Вони дають поради комбату, працюють і з окремими людьми. Також це – відмова від наказів: як зробити, щоб людина пішла за наказом, розуміючи, що може загинути? Це їхнє завдання. Щодо перемир’я. Так, армія, яка не нападає, вона буде розкладатися психологічно в першу чергу. Її будуть розкладати і контрабанда, і алкоголь. Коли в тебе стріляють, а ти не повинен стріляти у відповідь – це деморалізує добряче.

- У цьому місяці військовослужбовці вперше отримали підвищену зарплату. Найменша, як відомо, становить близько семи тисяч гривень. Один із військовослужбовців у Facebook уже написав пост з цього приводу. Там він заликав бійців не вимагати від волонтерів купувати шкарпетки й інші подібні речі. На його переконання, нова зарплата дозволяє військовим придбати речі першої необхідності самостійно. З вашого досвіду, чи зловживають військові волонтерською допомогою?

- І чиновники, і військові. Усі. Перший момент – давайте подивимося, чим займалися волонтери останні півроку. Якщо на початку вони опікувалися "броніками", касками, чим завгодно – трусами, шкарпетками, то останні півроку вони цим не займалися. Вони займалися тепловізорами, навчаннями. Питання: чи купить собі військовий тепловізор, який коштує 70 тисяч гривень? Ні. Поїхали далі – каски, форму і "броніки" дала держава. Каска, "бронік" – нормальні, форма – погана, але не ти не голий, не бігаєш в джинсах і кросівках, як влітку 2014 року. Тобто тут волонтери теж уже не потрібні. Берці. Держава нарешті дала берці, вони теж неідеальні, але їх можна носити. До нас минулого року подзвонила жінка і сказала: "А купіть моєму сину зимові берці, він в АТО". У нас дівчинка, яка сиділа на гарячій лінії (а в нас на гарячій лінії зазвичай сидять дівчата, у яких чоловіки в АТО), відповіла: "Вибачте, а якби ваш син зараз був от там, де ви живете, ви б йому не купили зимове взуття?"

Американська армія: я детально не знаю, але наскільки мені відомо – солдат, який йде в армію, отримує один комплект форми, взуття, "бронік", каску і, здається, все. Якщо ти зносив взуття чи форму – далі купуєш його собі сам, для цього достатньо платять. Ти сам вибираєш, яку ти хочеш розгрузку, скільки кишень, куди приліпити, куди щось покласти. Тобі дають зброю, набої і тобі дають зарплату. Я вважаю, що в Україні – 10 тисяч гривень, які буде отримувати рядовий в АТО разом із "атошними", при тому що його одягають, годують, він ні на що не витрачається (хіба що на сигарети, а палити – шкідливо для здоров’я), це нормальні гроші.

Я ХОЧУ ЗРОБИТИ ПЕРШИЙ СЕРЙОЗНИЙ ПАМ’ЯТНИК АТОШНИКАМ В ЦЕНТРІ КИЄВА, ПРИСВЯЧЕНИЙ ЛЮДЯМ, ЯКІ ЗАХИЩАЛИ УКРАЇНУ, ЩОБ ВІН БУВ ПОЗИТИВНИМ

- Близько тижня тому Петро Порошенко висловив переконання, що в цьому році окуповані території Донбасу повернуться під український контроль. Що робитиме "Повернись живим" у випадку згортання АТО?

- Перетворимося на благодійний фонд просто.

- Благодійний фонд, який ставить на меті…

-…розвиток мистецтва, освіти.

- Тобто військовими ви вже опікуватися не будете?

- А навіщо допомагати армії в країні, яка не воює? Хіба що навчання...

- А як щодо реабілітації тих же військових?

- Цим можна буде зайнятися, але це – непростий проект. Психологічна тема – не тепловізори, які ти купив, відвіз – і дякую. Це набагато складніше.

- Наразі ви маєте чіткі міркування стосовно того, що робитимете по закінченню протистояння на Сході?

- Звичайно, я хочу перше – зробити перший серйозний пам’ятник АТОшникам. Україна вперше в цьому році була представлена на Burning Man. Я був одним із команди. І я хочу, щоб так само, скажімо, якийсь український художник зробив би якийсь проект пам’ятника, і ми його поставили би десь в центрі Києва. Щоб він був присвячений людям, які захищали Україну, щоб він був позитивним. Не так, що в нас Україна вічно плаче, просить і страждає. Я не хочу жити в країні, яка весь час страждає. Навіть із людиною, яка все життя страждає, бути поруч. Тому що можна самому таким стати. Я хочу, щоб це був життєствердний пам'ятник, присвячений незламності українського народу. Я також хочу розмалювати Київ у різні кольори. Мені дуже подобається, що зараз дуже багато муралів з'явилося, що депресивні будівлі розмальовують. Це справді красиво і хочеться, щоб цього було більше. Я не бачу сенсу в цю нішу лізти, там просто не треба заважати, але я хочу робити Київ гарнішим, я хочу займатися зміною світогляду людей через зміну культурного середовища, в якому вони перебувають.

- Така культурно-соціальна сфера?

- Абсолютно правильно. Я до війни завжди любив мистецтво. І міг спокійно на вихідні полетіти в Лондон, щоб походити по галереях. Зараз мені це трохи обридло, оскільки війна дає такий досвід, такі речі показує – і ти розумієш, що насправді мистецтво не сильно й потрібне. Стикаєшся із дуже серйозними екзистенційними конфліктами. Але від того, як виглядає вулиця, на якій дитина виросла, залежить, чи вона буде нюхати клей чи малювати малюнки. Гітлер був художником, він міг піти в ту сторону, він міг розкритися як художник. Але він розкрився як диктатор, як убивця мільйонів людей. Так само і тут. Просто треба створювати середовище. Треба давати змогу дітям самовиразитися і самовдосконалюватися. Їх треба надихати, треба оточувати чимось прекрасним, а не вічно страждальною країною. У нас навіть гімн депресивний. Таке враження, що Україна в ньому вже присмерті. Я не хочу жити в країні, яка "ще не вмерла", я хочу жити в країні, яка йде вперед. Не подумайте, що я хочу змінити гімн, але послухайте для порівняння гімн Сингапуру.

Катерина Лихогляд, 5.ua

Попередній матеріал
Випускники кримських шкіл можуть зареєструватися на ЗНО через Інтернет
Наступний матеріал
П’ятеро військових підірвалися на розтяжці на Луганщині, є загиблі

"Кіборг" Олег Кузьміних: На тій стороні лінії фронту всі чудово розуміють, що це закінчиться і там буде Україна

Волонтери проекту "Повернись живим" зібрали майже 53 млн грн - підсумки року, що минає

Звільнений кіборг "Рахман": У перший день полону був допит з елементами інквізиції

Волонтери допомогли врятувати 15 життів після боїв у Волноваському районі – координатор "Повернись живим"

Олександр Юсупов: Біля Іловайська російським військовим місцеві казали: "Ще раз приїдете води набрати - отруїмо всі криниці"

5 канал - трансляція наживо