– Ви вбили людину?
– Так.
– А як це сталося?
– По п'янці було все, так і вийшло. А якби не я його, то він би мене убив. Так я, виходить, і потрапив до в'язниці.
Читайте також: Реформатор української пенітенціарної служби про хабарі у тюрмах, ставлення до Пашинського та знайомство з Яценюком
– Це було у Криму?
– Так це було 5 років тому, потім потрапив у Рівненську область. Там я як ВІЛ-позитивний намагався розібратись, що мені повинні надати як ВІЛ-позитивному – юриста, оформити інвалідність, пенсію. Я викликав прокурора з нагляду Рівненського управління, мені сказали, що в їх управі таких немає. Я писав листи, але вони нікуди не йшли, поки я в минулому році не поїхав у Львів, оформляти пенсію та інвалідність, начальник Львівського МОБу склав мені папери, каже, поїдеш на табір, і тобі оформлять пенсію за станом здоров'я.
– І яка у вас зараз пенсія?
– Ситуація виходить така. Вивезли мене в Рівне, лікарі мене подивилися, виходить, що у тебе така болячка статевого члена, дати не можемо, ВІЛ, гепатит, туберкульоз, а ти ще й ходиш? Якщо тебе принесуть на ношах, тоді може ми тобі оформимо, а ти ще з Криму, ми тобі пенсію не дамо. На цьому ми з ними розпрощалися.
– Як ви дізналися, що ви ВІЛ-позитивні?
– Я дізнався свій статус ще в 2006 році, в Сімферополі в спеццентрі мене поставили на облік, вже одинадцятий рік хворію.
– Ви захворіли ще перебуваючи на волі, чи вже тут?
– Ні, швидше за все тут, а може й ні. Я коли працював в Ялті, знепритомнів, відвезли мене в лікарню і з'ясували, що у мене ВІЛ.
– Ви підозрюєте, як могли заразитися?
– Звичайно.
– Наркоманія?
– А я не колюсь, жодного разу не коловся і не колюсь, тож статевим шляхом швидше за все.
– Яким чином вас підтримує держава?
– Завдяки матері, що вона писала, через президента, що мене відвідала людина з міністерства юстиції.
– Який результат цього візиту?
– Після візиту принаймні почали лікувати, ось уже два місяці, медикаменти сказали, які потрібно, а то до цього приїхав сюди на операцію по статевому органу, грижі і геморой. Ось так я сюди і потрапив, а повинен був ще в минулому році, після Львова, коли пенсію не оформили, і почала загнивати головка статевого органа. В серпні я до нього пішов, я просив відправити мене на Бучу, а мене відправили на 73 колонію, там лікарня для ВІЛ-позитивних, місяць я там побув, сказали, що нічого не зроблять і мені потрібно на Бучу, робити операцію.
– Ви якусь пенсію отримуєте, допомогу?
– Ні, мені відмовили, і на цьому все.
– За рахунок чого вам тут доводиться жити? Вам допомагають ваші рідні? Як ви тут виживаєте?
– Ну, виживаю. Їм те, що дають, товариші деякі виручають зі свободи, то що познайомився, з таборів, знеболюючими допомагають, грошима, якщо є.
– У вас є сім'я?
– Немає сім'ї.
– Але ви говорите, у вас є мама.
– Так, у Криму мама, брат, сестра, племінники, всі там залишилися.
– Сюди ніхто з них не приїжджав?
– Ні, перший раз, у 2014 році, коли посилку отримував, до анексії Криму. А потім вона вислала посилку і на стенд вивісили, що із Криму ні листів, ні посилок не можна, і зв'язок загубився.
– Ну для мами ви все одно залишаєтеся сином.
– Звичайно, це ж все вона знайшла мене по паперах і написала туди, і звернулася.
– Вона вам пише листи?
– Листи не доходять, не пропускають.
– А чому не пропускають?
– Це у Порошенка треба запитати, чи у кого-то з вищих чинів, вони заборонили.
– Ви вірите, що в цьому причина?
– Ну так би я спілкувався. А так тобі пояснює начальник, що у тебе прав ніяких немає, хоч я і ВІЛ-позитивний. Ось тобі RV-терапія. П'єш? Пий. Все, тобі ні дієти, нічого тобі не належить. Я кажу, справа такого роду, на нас Євросоюз і Червоний Хрест виділяє гроші, на нас, ВІЛ-позитивних, і на рак. Де вони діваються? В 2014 році коли поставили мене на облік у себе, носили тормозки кожних три місяці, продукти харчування, чай, сік, станки, мило. А потім у 2015 році, коли я з ними уклав договір, з "кафе плюс" з рівненської області, і після того почали отримувати двічі на рік два шматочки мила, шматочок господарського шматочок, два станки.
– Що це за договір?
– Я не знаю, він у мене лежить. Це виходить, що я свої дані віддаю їм, довіряю їм.
Читайте також: Замкніться в туалеті на кілька діб і відчуйте: VIP-в'язень Єфремов розповів про перебування у луганській буцегарні
– В яких умовах ви тут живете, можете розповісти?
– Нормально.
– Розкажіть про камеру, вірніше палату, ви ж тут лікуєтеся, зараз?
– Так. Нормальна палата, житлова кімната.
– Ви там один?
– Ні, нас там семеро, телевізор, світло, все є, медикаменти надають, годують. Харчування нормальне, принаймні харчуватися можна.
– Як ви бачите своє майбутнє? Скільки вам ще сидіти вам?
– Довго.
– Скільки?
– 10 років.
– Ви вірите, що з вами може трапитися амністія? Амністія за станом здоров'я.
– Людина повинна вірити у краще.
– Ви вже покаялися в тому, що сталося?
– Ну так. І ще що я хочу вам сказати, що порушуються права ВІЛ-позитивних, нам кажуть, що нам нічого не дозволяється, на нас нічого не виділяється, виділяється тільки RV-терапія, і все, ні дієти, ні харчування, хоча я знаю, що виділяється і в доларах і в євро, на кожного хворого на ВІЛ в Україні. І де воно осідає, я не знаю. Ну йде воно з початку до Києва, це Пінчук, а Пінчук розподіляє.
– Я бажаю, щоб ви вийшли звідси іншою людиною, бажаю, щоб Господь побачивши всі ваші муки, нарешті дав вам нову долю, яка буде набагато щасливішою для вас. Дякую вам за розмову.
– І вам дякую велике, дай бог здоров'я.