Є ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ УСІХ ЕЛІТ, І НЕ ЛИШЕ ДОНБАСУ, А ЗАГАЛОМ ЕЛІТ УКРАЇНСЬКОЇ ВЛАДИ, ЯКА ПРОТЯГОМ 15-20 РОКІВ, НА ЖАЛЬ, НЕ ЗМІНИЛА ПРОМИСЛОВИЙ УКЛАД ЦІЄЇ ТЕРИТОРІЇ

– Добрий вечір, пане Сергію.

– Добрий.

– Ми вас довго чекали, і я маю багато запитань українців, які мені сьогодні у вигляді такого посередника хотілося б озвучити. Сподіваюся, що ви будете відверті.

– Із задоволенням.

– Я почну з того, що приблизно у вас річниця того, як ви вже не губернатор. 10 жовтня 2014 року ви пішли з посади голови Донецької обласної державної адміністрації. Зараз на цій посаді пан Жебрівський. Хочу спитати, що думаєте, чи правильна зараз стратегія обрана як головою області, так і в цілому керівництва держави щодо Донбасу?

– У мене завжди була позиція, що губернатором має бути мешканець цієї області. Тоді для нього це не лише персональне завдання, а й відповідальність має бути на серці за життя цього регіону. Мені дуже цікавою була трансформація у Георгія Туки. Він приїхав і спочатку був дуже радикальний. А зараз я дивлюсь на нього, то він справжній житель Донбасу, який розуміє весь ритм, проблеми, розуміє те, що там сталося, розуміє трагедію тієї території. Є, звісно, відповідальність, скажімо так, всіх еліт, і не лише Донбасу, а загалом еліт української влади, яка протягом 15-20 років, на жаль, не змінила промисловий уклад цієї території.

– Що ви називаєте елітою української влади? Для мене це питання досить складне, тому що сказавши зараз відверто, проаналізувавши, хто є українською елітою, – багато запитань?

– Найоптимальніший варіант сприйняття еліти – це ті, хто керують процесами на рівні країни, області. Це ті знакові особистості, які вже давно визнані, це ті, за кого віддають голоси.

– Ринат Ахметов – це еліта?

– У сприйнятті Донбасу – так. У сприйнятті багатьох людей нашої країни, Ахметов – один із тих авторитетів, які могли б, у тому числі, і вплинути на ситуацію на Донбасі.

– Могли, але цього не сталося.

– Так, тому що, по-перше, була агресія і, по-друге, те, що були неправильні дії з боку центральної влади щодо тої реакції, яка мала бути на момент початку агресії.

– Я хочу зараз цитату навести. "Ринат вважав, що своєю репутацією, зокрема своєю непохитною репутацією серед молоді, він зможе переламити ситуацію. У нього була щира впевненість у цьому. І в тій ситуації йти без охорони в натовп, де далеко не всі були в адекватному стані, де у людей в руках була арматура, це був вчинок".

– Завдання полягало в тому, щоб домовитись про звільнення будівлі. Нам потрібно було виграти час і домовитися про переміщення в іншу будівлю, таким чином перехитрити, з одного боку. З іншого – ми чекали підкріплення з Києва. Я завжди просив, щоб перекинули сюди тих спецназівців, які могли б вирішити цю історію, як це було у Харкові. Ми розуміли, що жертв не уникнути. Там уже була частина бойовиків, частина тих, кого вони "обробляли". На третьому поверсі у них була якась кімната, лабораторія. Ми там своїх людей закидали, у тому числі частина і моїх була, ми розвернули штаб в управлінні обласної міліції, там були всі керівники тих підрозділів, які мали штурмувати. Тоді Ахметов зголосився, що "давайте я останній раз піду і постараюся з ними переговорити щодо того, чого вони хочуть. Якщо потрібні гроші, я готовий гроші запропонувати ". Натовп вже тоді був досить агресивним. Він зголосився. У нас операція мала бути зранку, а це було десь опівночі. Ми сказали, що не заперечуємо, будь ласка. Ярема сказав, що вперед, якщо вдасться, то це буде безкровне вирішення ситуації. Хоча особисто в мене надій, що вони послухаються, було мало, але шанс мирних переговорів не виключався. Натовп був уже на той час заведений, з арматурою, каменюками, вже була зброя. Він пішов туди розмовляти, зрозуміло, що без охорони, щоб не провокувати ситуацію, і дві-три людини разом із ним. Ми чекали позитивного результату. Він прийшов звідти і сказав, що в нього нічого не вийшло, але точно припускати, що там не спровокують ситуацію і вона не переросте в досить серйозний конфлікт, не можна. Тому що вони сказали: "Хто ви такі? Не ви тут господарі, а ми". Тому вони вже тоді ставилися до Рината без того пієтету, як до цього.

МАРІУПОЛЬ – ЦЕ БУЛО ГОЛОВНЕ МІСТО В ОПЕРАЦІЇ "НОВОРОСІЯ", ТОМУ ЩО ПІСЛЯ НЬОГО ВЖЕ ДО КРИМУ НЕМАЄ ЖОДНОГО МІСТА. КОЛИ МИ ЗАХИСТИЛИ МАРІУПОЛЬ, ВСЯ ЇХНЯ ІДЕОЛОГІЯ РОЗВАЛИЛАСЯ

– Чи не було в силах Рината зібрати таку кількість людей, що могла б бути протисилою тим, кого ми називаємо бойовиками, сепаратистами?

– Ну ви ж розумієте, що таке операція Російської Федерації. Це вже Росія робила операцію. Раніше були дійсно ті, хто були загрозою для Донбасу, а потім вони стали всі бізнесменами, всі заробляли і давно сконвертували ресурс якийсь економічний.

– Ви не погоджуєтесь з думкою, що Ринат занадто довго роздумував щодо того, з ким бути – з Росією чи Україною, і на тому схибив, втративши час?

– Знаєте, для мене дуже багато незрозумілого. Я ж не був інкорпорований до тієї системи. Я був чужий у ній. Зрозуміло, зустрічався рідко і не знав всіх можливостей того чи іншого, у тому числі й Рината, щодо того, щоб швидко нейтралізувати. Так можна виводити людей, я пам’ятаю, ці гудки робили. Ну що вони, з тої сторони, зробили? У нас працює закон, а з тої сторони його ігнорують. І от у цій історії, навіть якщо ми виставили проти них 30-40 тисяч людей, вони провокують, підривають бомби, вбивають. Як це ми робили наші патріотичні мітинги і мали надію, що ці патріотичні мітинги дадуть сили. Що робить та сторона? Вона автоматично провокує ситуацію, ллється кров, і вже на наступні мітинги у нас уже немає людей, які прийдуть туди і будуть чітко розуміти, що вони у безпеці. І Росія це знала. Там уже були спеціалісти, які могли реагувати на будь-які наші виклики. Я не знаю, чи була у Рината армія. Я цієї армії не знаю.

– Але у нього були гроші, щоб цю армію створити.

– Так, і це якраз той аргумент, яким він намагався домовитися з ними. Інколи навіть виходило, на переговорах нам говорили, що вже завтра звільнимо, домовилися комерційно. Приїжджали вночі "зелені чоловічки" і тут же змінювалась риторика, вони "прибирали" тих, з ким ми домовлялися, і з’являлися нові. У районі Слов’янська були бойовики, вночі вони приїжджали, наші правоохоронні органи не могли їм ніяк завадити, і тому вони тут же знаходили методи впливу на всіх, з ким ми домовлялися.

– Зараз стратегічно, що там відбувається, це правильно? Що пішло не так, і що варто змінити?

– Маріуполь – це було головне місто в операції "Новоросія", тому що після нього вже до Криму немає жодного міста. Бердянськ ліворуч, Мелітополь праворуч, – заходь. Коли ми захистили Маріуполь, вся їхня ідеологія розвалилася. Безперечно, зараз постійно тривають провокації, і ми бачимо посилення обстрілів. Обстріли будуть й надалі, доки ми до кінця не вирішимо проблему мирного врегулювання ситуації.

НА ВІЙНІ НАВЧИЛИСЯ ЗАРОБЛЯТИ ВЕЛИКІ ГРОШІ. І ТИМ БІЛЬШЕ, НІ ЗАХАРЧЕНКУ, НІ ПЛОТНИЦЬКОМУ НЕ ПОТРІБЕН МИР. ЧИМ ДОВШЕ ВОНИ ПРОТЯГНУТЬ, ТИМ БІЛЬШЕ ЗАРОБЛЯТЬ

– Який це шлях? Це мінські угоди? Ви вірите взагалі в них?

– Я вірю в те, що при повному залученні всіх інструментів ми можемо досягти повного виходу на кордон і забезпечення контролю за ним, але це, насправді, має бути болюча історія. На війні навчилися заробляти великі гроші. І тим більше, ні Захарченку, ні Плотницькому не потрібен мир. Чим довше вони протягнуть, тим більше зароблять. От коли домовляються президенти, вони не розуміють багатьох нюансів, які потрібно обов’язково вирішити. Тому що є дуже багато тих, хто буде постійно провокувати, а далі, щоб розуміли, там досить цікава конструкція ось цих усіх керівників різних терористичних груп, міністерств, всіх фейкових створених інститутів. І в кожного свій патрон в Росії і, безсумнівно, цей патрон отримує якісь дивіденди за те, що відбувається. Тому що там вирізаються заводи, працює торгова мережа, яку кришують, тобто там великі гроші обертаються. Ці гроші надходять нагору до своїх "патронатів" у Росії, і з’єднати все це – дуже велика проблема. Тому крім того, що домовлятися, потрібно ще створити спеціальні команди, щоб вони забезпечували реалізацію цих домовленостей. Крім того, у нас на блокпостах теж навчилися заробляти великі гроші, це велика проблема.

– Та риторика, яку ви вели у 2014 році щодо Російської Федерації, – можливо, моя оцінка зараз буде неточною, але я маю висловитися, – вона досить обережна і надто така дипломатична, як до держави-агресора. Якщо це так, то моє запитання – чому?

– Якщо ми говоримо про якийсь економічний форум, то російські прапори – це доречно, а коли ми говоримо про те, що війна – то ні. І треба розуміти, що як тільки я став губернатором, то протягом двох тижнів я вже прорив 110 кілометрів протитанкового рову. Це була моя позиція щодо Росії, я вже розумів, що вона агресор, тому в мене не було ніякого вибору. Тим більше, у мене були російські партнери і, звісно, я розумів, який ризик для мене як для бізнесмена йти губернатором. Це служба Батьківщині чи це захист свого бізнесу? Коли я жорстоко висловлююсь, я розумію, що всі активи одразу мої будуть заарештовані, що й сталося вже у квітні. Такою була реакція на мої вислови. Крім того, ви можете знайти мій лист-вітання Путіну.

– Так, такий лист був. Цей лист від 7 жовтня 2014 року , адресований Володимиру Путіну, власне привітання йому з Днем народження від Сергія Тарути.

"Владимир Владимирович, с Днем рождения!

Уверен – вы запомните этот год. За это время территория вашей страны как бы увеличилась, а моей – как бы уменьшилась. Это произошло из-за братоубийственной войны, вылившейся в море горя, слез и боли.

К сожалению, удалось рассорить братские народы, вбить клин вражды между соседями, сломать семьи. Мы в страшном сне не могли представить тот кошмар, который пережили. Но мы не испугались. Мы вынуждены были защищаться, и защищаемся сейчас. Мы стоим за свой дом и право определять свою судьбу и будущее. Какие бы ни были намерения в отношении моей страны, Владимир Владимирович, вы должны знать правду.

Первое. 23 года на Донбассе не было зафиксировано ни одного конфликта на языковой, религиозной или этнической почве. Мы жили в абсолютном мире, пока благодаря масштабной и лживой пропаганде российских СМИ в наш дом не пришла война. Это искусственная война, Владимир Владимирович, и вы это знаете.

Второе. Я хочу, чтобы вы знали, что сегодня террористы и бандиты целенаправленно разрушают и грабят мой родной Донбасс. Они заходят в наши дома, распиливают на лом наши заводы, воруют имущество граждан. Прикрываясь пустыми политическими идеями, они безнаказанно творят зло.

Третье. Донбасс сегодня находится в коме. Если война будет продолжена, миллионы людей останутся один на один с голодом и холодом. Это случится обязательно, потому что масштаб разрушения инфраструктуры Донбасса огромен.

Владимир Владимирович, войну надо останавливать здесь и сейчас. То хрупкое перемирие, которое мы имеем сегодня, не вселяет оптимизма в жителей Донбасса. Не освобождает их от страха ночных артобстрелов. Нужны более решительные действия в деле обретения мира. Нужны прямые максимально широкие переговоры, которые прекратят хаос и создадут фундамент долгого и прочного мира. И это не тот вопрос, где стоит выяснять, кто должен делать первый шаг.

Я желаю вам мудрости остановить эту войну. Я желаю вам сил принять единственно правильное решение и помочь вывести из моей страны все российские регулярные и добровольческие вооруженные формирования! Я желаю вам смелости для принятия этого решения!”

– Взагалі якісь слова, заклики, дієвість української влади в даній ситуації може принести зміну курсу Путіна?

– Звісно, я абсолютно в цьому впевнений.

ГОЛОВНІ ЛІКИ – ДАТИ ЇМ ІНШУ ПОРЦІЮ ПРАВДИ, ХТО ЇХ І ЯК ВБИВАВ, ТОМУ ЩО ГОЛОВНЕ ТЕ, ЩО ВОНИ РОБИЛИ У ЦІЙ ГІБРИДНІЙ ВІЙНІ, – ЇХНІ БОЙОВИКИ ОБСТРІЛЮВАЛИ МИРНІ РАЙОНИ І НЕСЛИ ІДЕЮ, ЩО ЦЕ РОБЛЯТЬ УКРАЇНСЬКІ ВІЙСЬКОВІ

– У чому це має бути, от ми обговорили з вами мінські угоди, це щодо ситуації так локально?

– Безперечно, Україна опинилася в рамках геополітичного протистояння Росії та Заходу. Ми розуміємо, що кожна війна починається і закінчується переговорами. Чим більша дистанція між переговорами, тим більше постраждає людей. Нормандського формату недостатньо. Я вже багато разів про це говорив. І я пропонував ще тоді, коли був губернатором… За допомогою генерального секретаря Ради Європи Ягланда ми показали, як можна врятувати працівників ОБСЄ. Це був перший захват у Слов’янську, 13 людей. І все таки ми знайшли можливість домовитися – це була перша перемога. Тоді зі сторони Росії був Лукін, і ми домовлялися що ми будемо робити майданчик Донбас з Донбасом. Президенти повинні говорити на своєму рівні. Повірте, дуже багато ще майданчиків, які можуть допомогти донести інформацію і створити достатньо серйозний тиск всередині країни в тому числі й на те, щоб сформулювати думку президента Росії.

– Знаєте, я зараз згадую похорон того екс-мийника Мотороли і ту величезну кількість людей. Об’єктивно, по-чесному, я розумію, що величезна кількість цих людей реально вважали цю людину героєм так званої "ДНР", людиною, через смерть якої у них були сльози на очах. Ми ж не у Північній Кореї, і розуміємо, що це все було напевно інстинктивно. Вони дійсно так вважають. Зараз багато говорять про можливість реінтеграції назад Донбасу. Якщо так станеться, а я дуже в це вірю, от як бути з тими людьми? Ви довгий час говорили, що приєднуєтесь до думки, що Донбас довгий час не чули, я читала це у ваших інтерв’ю. Зараз його теж не чують? І як нам бути з тими людьми які думають абсолютно кардинально не так, як тут у Києві. Мені складно говорити про всю Україну.

– Навіть у цьому питанні є частина ідеологічної гібридної війни Росії.

– Тобто ви розумієте, про що я?

– Так, я розумію. Але я хочу сказати наступне. Оці дії, оці картинки які ми бачимо – це частина сценарію, який робить Росія. Відбувалися референдуми, які дуже сильно відобразилися на сприйнятті Донбасу. Вони відбувалися дуже просто. Маріуполь – замість 240 дільниць 2, далі навмисно створювали чергу, божевільні завжди є у будь-якому місті, тут же Росія робить фото, все це показують як довгі черги і безліч бажаючих, вибирають з контексту, причому говорять, що ми вас захватимо і хто не прийде на референдум, ми не видамо картки і будемо всіх саджати. Тобто це такий собі метод залякування. Щодо Мотороли і всього іншого, то це теж частина ось цієї картини, яку створюють для того, щоб надсилати інформацію нам і щоб ми у це вірили. "Стокгольмський синдром" починається на третій день. Це означає, що люди починають пристосовуватися. А коли їх ще "обробляють" інформаційно, то зрозуміло, що в них впевненість у тому, що Захарченко класний. І там дійсно перевернутий світ. Я думаю, що головні ліки – дати їм іншу порцію правди, хто їх і як вбивав. Тому що головне те, що вони робили у цій гібридній війні, – їхні бойовики обстрілювали мирні райони і несли ідею, що це роблять українські військові, тому настрій всього населення, що там залишилося, відразу ставав антиукраїнським.

–  Ви можете назвати головну помилку?

– Ну, загалом це ж не помилка останньої влади, це в цілому. Була постійна проблема Донбасу – те, що це регіон важкої індустрії. Всі анклави важкої індустрії, як було в Германії, Англії, Америці, формують певну соціальну верству. І ця соціальна верства, безперечно, маргіналізується, тому що умови життя на шахті важкі, пару сотень людей кожен день йдуть на смерть і не знають повернуться живими чи ні. Зрозуміло, що люди намагаються все це стабілізувати алкоголем. Як тільки почали закриватися шахти, звісно, ніхто не дав ніякої альтернативи. Це все містоутворюючі території. І коли без альтернативи влаштувати собі робоче місце – пішли в копанки, людина фактично як раб. Ти йдеш туди і не знаєш – залишишся живим чи ні. Звісно, ніхто нічого не створював, не міняли структуру економіки Донбасу.

ПОЛІТИКИ ЗАВЖДИ ГОВОРЯТЬ МОВОЮ ЯКИХОСЬ СКЛАДНИХ КАТЕГОРІЙ, ЯКІ НЕ ПЕРСОНІФІКУЮТЬСЯ КОНКРЕТНО НА ЛЮДИНУ. А КОЛИ ТИ ГОВОРИШ СВОЇ ДУМКИ, І ЛЮДИНА ПОВ’ЯЗУЄ, ЯК ЇЇ ЖИТТЯ БУДЕ ЗМІНЮВАТИСЯ, ТОДІ ОДРАЗУ ВСЕ ІНАКШЕ

– Ви були одним з тих, хто виступав за референдум щодо мови. Якби він був проведений, то можливо ми могли б якимсь чином, по-перше, виграти час, а по-друге, сказати цим людям, що ми з вам рахуємось. Хочете вирішити питання мови, якщо така проблема існує, давайте його вирішимо.

– Проблема була яка? У Росії був набір тих інструментів, який вони посилали для цивільного населення. Зрозуміло, що вони не говорили про те, що будуть бойовики і війна. Вони говорили, що буде потрібне для того, щоб ви почувалися в безпеці. І от мова. Давайте ми перехитримо. Я пропонував зробити соціологічний референдум. Росія каже "референдум"? ОК, ми робимо референдум, але соціологічний, без якихось наслідків. При цьому ми випускаємо пар. Питання мови насправді придумане політиками. Коли ти зустрічаєшся з ними, навіть з бабусями, я кожен день зустрічався з мінімум 3-4 тисячами людей. І коли я провів соціологічне опитування, то тих, хто бажав об'єднатися з Росією було 38%, а вже наприкінці травня провели, то їх вже виявилося 18%. Стосовно мови, я говорю, що якщо ви хочете другу російську мову, то це не означає, що ви нею говорите. Ви будете говорити й писати двома мовами – й російською, і українською, хочете? Ні, не хочуть. А що вам заважає? Бабусі говорять, ну, ви знаєте, коли ми йдемо до суду чи ще кудись, то там потрібно оформляти документи українською, а ми її не знаємо. Так це дуже просто, тоді давайте ми дозволимо на тій території, де є діловодство, щоб воно було й російською мовою, але не друга державна. Друга державна мова означає дві мови в усьому ужитку. Коли ти починаєш це людям говорити, вони починають відмовлятися від другої російської мови. Просто потрібно розуміти, в чому проблема. Політики завжди говорять мовою якихось складних категорій, які не персоніфікуються конкретно на людину. А коли ти говориш свої думки, і людина пов’язує, як її життя буде змінюватися, тоді одразу все інакше. Я пам'ятаю один дуже яскравий приклад того, як можна з людиною спілкуватися. Перед виборами 2004 року, Ющенко і Янукович, я їду з Маріуполя до Донецька зі своїм водієм, вже залишилося днів десять до виборів, я й запитав, за кого він буде голосувати. А він: "Ну як за кого, за Януковича". "А чого? Він же ж бандит". "Ну бандит, але ж наш, ми всі голосуємо за нього". А я кажу: "У тебе дві дівчинки, одній 17 років, уяви, що вона приходить і каже – мені так пощастило, що мені одразу двоє хлопців зробили пропозицію. Що ти в першу чергу запитаєш? Любиш чи ні? – правильно. Друге запитання – з якої сім'ї?. Один там з хорошої, тато професор, мама лікар, а другий – тато випиває, а мама заарештована була. За кого ти будеш віддавати заміж доньку? Звісно, за сина професора. А чому ти тоді державу тоді віддаєш за іншу сім'ю? А він говорить, що так навіть не думав. Ба більше, я поїхав з батьками на вибори, маму вже умовив, а з татом ледь не побився. Через тиждень і тато вже буде голосувати за Ющенка, тому що він персоніфікував свою дію до його життя. Він не думав, що його голос несе відповідальність.

– Ви, до речі, були одним із тих, хто підтримував Ющенка. І під час помаранчевої революції й після, але сталося те, що сталося. Багато хто каже, що Ющенко здав країну Януковичу, ви погоджуєтеся з цією позицією?

– У мене тоді ще дуже хороша репутація була, я працював з відомими інвестиційними фондами і з банками, і тому мій успіх – це успіх моєї репутації, яку я конвертував. Західні кредити мені давали дуже великі й дешеві, і мені їх давали більше, ніж усій державі. І це все на базі репутації. Це не тільки кредитний банк, а й політична інституція, яка дивиться на походження людини і так далі, тобто доволі таки сувора інституція. І приїхали всі банки, десять керівників фондів, так ейфорія відразу, і ми думаємо – зараз сотні мільярдів доларів будуть інвестовані. Приблизно десь через півроку знову приїхали до Ющенка і мене, й говорять, що чуємо, що у вас нічого не робиться, напевно, ми їдемо з цієї держави.

МИ ЗНАЄМО, ЩО БУЛО ДУЖЕ БАГАТО ТОКСИЧНИХ БАНКІВ І ЇХ ПОТРІБНО БУЛО ПРИБРАТИ З РИНКУ, АЛЕ ЦЕ НЕ ОЗНАЧАЄ, ЩО ПОТРІБНО ЛІКВІДУВАТИ ГОЛОВНУ ДОВІРУ ДО БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ

– Однією з людей, яку ви називаєте не на своєму місці, з огляду на те, що вона зараз робить, – Гонтарева Валерія, голова Нацбанку. У чому сіль Гонтаревої для вас, що вона робить не так?

– Вона винищує довіру до банківської системи. Знаєте, скільки станом на сьогодні людей користуються банківськими рахунками та скільки грошей на сьогодні знаходиться в тіні? Це результат недовіри до банківської системи. У мене з Валерією були дуже хороші стосунки. Питання в тому, що це інституція з одної сторони виконує те, що потрібно щодо чищення банківської системи, ми знаємо, що було дуже багато токсичних банків і їх потрібно було прибрати з ринку, але це не означає, що потрібно ліквідувати головну довіру до банківської системи. Далі почався "банкопад", і якщо аналізувати, ми насправді спілкуємося всі один з одним і чудово розуміємо, хто там замовляє, керує, то можна розділити цю роботу по чищенню банківської системи на три частини: перша – те, що потрібно прибрати з ринку, то це правильно, це підтримують і західні наші партнери і я особисто, тому що проблеми, які накопичилися у банківській системі – це не проблеми, які з'явилися зараз, ці проблеми накопичувалися протягом, можливо, останніх десяти років, і їх, зрозуміло, що потрібно було їх розчищати, але з обов'язковою умовою, що жоден вкладник не постраждає, тому що це фундаментально.

– А це можливо, з огляду на війну і настрій народу, який перебуває в паніці?

– Абсолютно можливо. 15 чи 14 жовтня 2008 року "Леман Бразерс", перша фінансова криза. Що зробила влада Америки і Федеральної резервної системи? Вони сказали, що так, банк потрібно ліквідувати, але при цьому головне завдання – не посіяти паніку і не знищити довіру до банківської системи.

– До речі, у вас у кеші скільки зараз зберігається?

– А ви відкрийте, там все написано.

– А ви не пам'ятаєте?

– Ні, не пам'ятаю. Просто це буде нецікаво для цієї передачі.

– Чому це? Нам все буде цікаво.

– В мене сотні мільйонів задекларованих доходів. У мене була одна з найбільших заробітних плат. Корпорація була одним із найголовніших платників податків.

– А щодо готівки?

– Готівки? Я не довіряю банківській системі, тому, зрозуміло, що я туди не несу.

– Гонтарева була у нас в гостях, і один з фрагментів хочу вам показати.

"Альтернативи є і з'являються нові, тому дуже активізувалися і держави Азії, Близького Сходу, тому крім того, що у нас йде торгівля з Європейським Союзом без бар'єрів, зараз бізнес дуже активно намагається скористуватися цими новими можливостями. Як тільки вони з'являються і наш експорт зростає, то зрозуміло, що у нас покращується платіжний баланс, а за ним покращується і курс гривні".

Про здобутки банку ви щойно чули.

– Я б хотів прокоментувати так, щоб зрозуміли глядачі. 98% недовіри до Гонтаревої, і ця недовіра не дає сьогодні можливість залучити ці шістдесят мільярдів – перший діагноз. Друге – в рейтингу економічного форуму Давос, у рейтингу конкурентоздатності банківських систем ми знаходимося на 140 місці зі 140 держав. Тепер Гонтарева говорить про те, що все було правильно зроблено. Хочу сказати, що ще коли вона прийшла у резервах було 17 мільярдів, внаслідок того, що вона штучно утримувала, там була політична ситуація, ми 12 мільярдів резерву витратили. Потім взяли у наших міжнародних кредиторів 12 мільярдів і знову заповнили, і говоримо, що 17 мільярдів на сьогодні – це добре. Насправді, частина її роботи виконана правильно, але при цьому залишається питання професійності й це окрема історія. Професійність – це довіряє населення чи ні. Війна навпаки мобілізує. Була криза в Кореї, коли країна перебувала у дефолті, і що зробив президент? Він вийшов і сказав, що от у мене є мої дорогоцінні речі, золото, я закликаю все населення зібрати золото, ми його переплавимо на злитки, покладемо до банків і врятуємо наші великі корпорації й головну банківську систему, ви мені довіряєте, а я гарантую, що ці гроші підуть на порятунок економіки. І знаєте скільки вони зібрали? 28 тонн золота.

У НАШОГО НАРОДУ ІСНУЄ ПОМИЛКОВЕ РОЗУМІННЯ "ФОРБСА" – ТЕ, ЩО ВОНИ ДУМАЮТЬ, ЩО ЦЕ ГРОШІ. ЦЕ НЕ ГРОШІ – ЦЕ КАПІТАЛІЗАЦІЯ, СКІЛЬКИ Б КОШТУВАЛА КОМПАНІЯ, ЯКЩО Б ПРИЙШЛИ ІНВЕСТОРИ

– Перейдімо до бліц-запитань, пане Сергію. Скільки грошей ви вклали в політику за останні кілька років?

– Ні копійки.

– Президентський термін підкріпить чи зруйнує бізнес Петра Порошенка?

– Зруйнує.

– Чому так?

– А тому, що відсутність довіри у населення і претензія до того, що не може жити добре лише одна людина чи команда, а всі інші – погано. Тому, це як проблема Януковича.

– Хто на вашу думку міг би бути ліпшим президентом, Порошенко чи Юлія Тимошенко?

– Тимошенко.

– На чому ви їздите з Маріуполя до Києва?

– На джипі до Запоріжжя, а з звідти літаком.

– Чому саме так?

– Так швидше.

– Якою була ваша найдорожча в житті покупка?

– Будинок у Києві.

– Навіщо вам шість квартир, згідно вашої декларації?

– Це квартира в Маріуполі, де жили я, дружина, квартира в Донецьку, Партеніті, Києві та дітей квартири.

– А вони записані на вас?

– Ні, на сім'ю.

– Чому більшість найбагатших українців родом зі Сходу?

– Тому що там достатньо великий промисловий анклав. Справа у тому, що у нашого народу існує помилкове розуміння "Форбса" – те, що вони думають, що це гроші. Це не гроші – це капіталізація, скільки б коштувала компанія, якщо б прийшли інвестори. Раніше б вона коштувала мільярди, а сьогодні – копійки. Тому це не розуміння, що вони думають, що гроші у кармані, а я всі гроші реінвестував у майбутнє заводів, які модернізував в Україні й купував у Європі.

– Хто ваш найкращий друг?

– Зараз найкращі мої друзі – діти.

– Хто головний у Маріуполі?

– Зараз я головний.

– Тобто ось так просто?

– Так.

– Тимошенко – це сьогодні найкращій політик у країні?

– Думаю, що ні.

– А хто?

– Нові політики якісь. Так, вона, безперечно, має досвід. Дійсно, у неї найбільший електорат, але громадськість має нові вимоги.

З МОЗКОМ ПОТРІБНО КРАЩЕ ДРУЖИТИ, НІЖ ВОЮВАТИ

– Ви казали, що ви не олігарх, бо не використовуєте владні важелі. Тепер, коли ви у Верховній Раді ви можете назвати себе олігархом?

– А у мене ж бізнесу немає, з квітня 2004 року. По-перше, відразу відійшов.

– Ви вірите у декларації Юлії Володимирівни ?

– Ні.

– Як думаєте чому вона бреше?

– Не знаю, це особистий вибір кожного політика.

– Ви засуджуєте це?

– Я засуджую будь-яку брехню політиків.

– Вам колись погрожував Рінат Ахметов?

– Він ні, а скажімо, його оточення – так. Ще коли я працював на "Азовсталі", до мене прийшли з великою експортною квотою, і я сказав, що будете працювати тільки через "Азовсталь". Тоді це був Євген Щербань. На мене тиснули, мене замовили, потім я вже дізнався, спалили мені будинок. Зрештою вони зрозуміли, що мене не зламати, і погодилися працювати через завод. Ми зберегли напрацьовані зв'язки, ми зберегли ринок. Так, я розумів, що граю з досить великим ризиком, але вони зрозуміли, що з мозком потрібно краще дружити, ніж воювати.

– Але фактично не зберегли Щербаня.

– Ні, він там теж працював.

– Кого в Україні ви боїтеся?

– Нікого.

– Що вам востаннє снилося?

– Та нічого майже, три дні тому жахи якісь, просто я мало сплю. Чотири чи п’ять годин максимум і тому завжди така важка голова. А раніше я літав весь час у снах.

– Ви вірите, що Дмитро Добкін міг приймати наркотики у Верховній Раді?

– Так.

– І як, ви вважаєте, на це потрібно реагувати?

– З цим потрібно жорстоко боротися. Це обличчя парламенту, хоча вже давно не обличчя, а якась інша частина тіла, не найкраща. Ми повинні очищатися. Втрачена довіра. Українці не вірять жодній владній інституції. Боротьба за очищення – це маленькі крихти тієї довіри, яка необхідна.

– Ви плануєте балотуватися у наступну Верховну Раду?

– Поки ще не знаю.

– Скільки разів можете віджатися від підлоги?

– Вісімдесят.

– Ви вірите в кохання з першого погляду?

– Так.

– Зараз закохані?

– Так.

– І наостанок. Що може вас розчулити? Адже, насправді, у мене є знайомі, які називають Гаррі Поттером, у всіх розуміннях цього слова, кажуть, що такої розумної людини серед бізнесменів не знайти. Та й ви справляєте враження дуже сильної людини, яку важко розчулити, от існують якісь такі моменти?

– Звісно. Коли я зустрічаю людей, які готові жертвувати... І те що було на війні, я подружився з багатьма, і це дійсно дружба, коли люди готові помирати. Я бачив, як вони кожен день переживають один за одного, і для них життя товариша дорожче за власне. Мене завжди розчулює благородство і те, що людина готова віддати своє життя заради інших. Це те, від чого з’являються сльози на очах.

Яніна Соколова, "5 канал"