ДИСКУСІЙНЕ РІШЕННЯ, ЯКЕ ВИКЛИКАЛО НЕ МЕНШЕ ДИСКУСІЙ, НІЖ САМА ТРАНСЛЯЦІЯ ФІЛЬМУ, ПОСТАВИЛО ПІД СУМНІВ КРЕДИТ СУСПІЛЬНОЇ ДОВІРИ ДО ВСІХ ПОДАЛЬШИХ РІШЕНЬ ЕКСПЕРТНОЇ КОМІСІЇ
– Дякую, що завітали, тим більше є такий привід, скажімо так. Ви знаєте, про що я – про серіал на телеканалі "Україна" серіал "Не зарікайся", довкола якого баталії вже три дні тривають. Вже висловилась Національна рада з питань телебачення і радіо. І от вчора була інформація про те, що експертна рада при Держкіно сказала, що все нормально, хай серіал собі крутиться. Я знаю, що ви розпустили цю експертну раду, взагалі виступили проти такого рішення. Що трапилося? На вашу думку, взагалі, чому експертна рада при Держкіно винесла таке рішення?
– Дійсно, була дуже бурхлива дискусія в суспільстві. Я, в принципі, розумію причини цієї дискусії, і ми не могли не реагувати на таку кількість звернень і апеляцій саме до Держкіно і до експертної ради при Держкіно як безпосередньо до того органу, який може давати певні висновки з приводу того чи іншого контенту. Тому ми організували за моєї ініціативи швидкий розгляд цього питання експертною радою. І власне кажучи, дійсно, експертна рада прийняла те рішення, яке вона прийняла – з 16 осіб 5 виступили за заборону, решта не знайшла у стрічці порушення чинного законодавства. Я одразу заявив, що маю окрему думку. Я є членом теж і головою за посадою цієї ради, але справа в тому, що я не маю права голосувати, крім випадків, коли голоси розподіляються порівну – тоді мій голос є вирішальним, а так я не беру участі в голосуванні. Зрештою, таких випадків за час існування цієї експертної комісії не так вже й багато було.
Я не думаю, що правильно говорити, що я її розпустив. Скоріше за все, я ініціював її перезавантаження. Очевидно, що таке дискусійне рішення, яке викликало, можливо, не менше дискусій, ніж сама трансляція фільму, поставило під сумнів кредит суспільної довіри до всіх подальших рішень такої комісії. І тому мною був ініційований процес повного перезавантаження цього органу на прозорих підставах, щоб усі зрозуміли, як були обрані члени експертної комісії і, власне кажучи, експерти, щоб це були люди, які мають суспільний професійний авторитет. Для того щоб усе це ефективно працювало, ми задекларуємо базові принципи роботи цієї комісії, які будуть зрозумілі і експертам, і Держкіно, і громадськості, і гравцям ринку – тим же телеканалам, для того щоб вони орієнтувалися і могли спокійно працювати. Це, на моє глибоке переконання, зменшить той градус палкої дискусії і заспокоїть суспільство. Бо ми як люди, які будують відкрите громадянське суспільство, не можемо не реагувати на таку кількість публічно висловлених думок. Тим більше, видно, що для багатьох людей це є таким болючим питанням. Це ж стосується усіх, і для багатьох слід зрозуміти, що війна не закінчилася. Тому таке довільне трактування цих подій для багатьох є дуже болючим.
У НАС БУВАЄ ТАКА МОДЕЛЬ ПОВЕДІНКИ НА МЕДІА-РИНКУ, ЩО ЧАСТО ПРОБУЮТЬ НЕ ВИКОНУВАТИ СУМЛІННО ЗАКОН, А ЗНАХОДИТИ ЯКІСЬ ШПАРИНИ В НЬОМУ, ЯК ЙОГО МОЖНА ОБІЙТИ І НІЧОГО НЕ ЗМІНИТИ
– Якщо ми почали вже про заборони і про суспільний резонанс, я не можу не згадати про події Нового року. Дуже багато було дискусій, зокрема про стрічку "Іронія долі". В нас існують так звані "чорні списки" на рівні СБУ, на рівні Міністерства культури – це заборонені російські актори, які підписалися на підтримку Путіна і фактично висловлюються проти України. Але з іншого боку, є дуже багато людей, радянських людей, які вирощені на фільмах Радянського Союзу, та ж "Іронія долі". Як ви особисто ставитеся до заборони такої категорії фільмів як "Іронія долі", "Службовий роман", де грають актори, які підписалися за Путіна?
– Якраз у даному випадку Держкіно в цьому процесі була відведена роль виконавця, який не впливає ні на формування цих списків, ні на законодавство, яке це регулює. Очевидно, треба це питання вирішувати на тому рівні, де воно може бути відрегульовано – тобто або законодавчо, або на рівні формування цих списків. Ми отримали ті списки, які були складені Міністерством культури на підставі звернень Служби безпеки України. У нас не має ніяких підстав, скажімо так, не виконувати прямі норми закону. Але скажу, що ми стикнулися з певною технічною проблемою, бо в списках доволі багато людей, у базах даних, які ведуться по прокатних посвідченнях, зазначається лише ім’я режисера, а там ще є актори, сценаристи, продюсери і т.д. і т.д., автори і виконавці музики, музичних творів. Це все треба вручну перевіряти, видзьобувати кожну цю особу, де він що робив, в якому фільмі; в деяких фільмах вони працювали під псевдонімами, в деяких фільмах вони відмовлялися, наприклад, бути в титрах з певних причин. Це вже така дослідницька робота. По кожній особі це займає тижні і тому це безпосередньо анулювання прокатних посвідчень відбувається у нас поетапно – частину ми вже відкликали, по іншій частині ми і далі будемо працювати над цим. Паралельно в нас вже є і рутинна робота. Цим у Держкіно займається не так багато людей.
– Пане Пилипе, до речі про відкликання прокатних посвідчень. Нещодавно, по-моєму, місяць тому, був закид із боку колишнього міністра культури. Він заявив, що були маніпуляції з російськими серіалами. Відомо, що в Україні заборонені російські серіали, виготовлені після 2014 року. Мовляв, були маніпуляції, що деякі серіали було прописано, що вони були виготовлені раніше і вони пропускалися на українські телеекрани. Більше того, він сказав, що треба провести розслідування проти окремих посадовців Держкіно, які допустили вихід на телеекрани таких російських серіалів. Що скажете?
– Ви знаєте, дійсно є така ситуація, що український телеринок, незважаючи на те, що треба визнати, він суттєво змінився і в цьому є заслуга й менеджменту медіа-структур, але є певна така проблема, що однієї саморегуляції недостатньо очевидно для кардинальних змін. Є положення законодавства, але мабуть це така у нас природа і модель іноді буває поведінки на ринку, що дуже часто пробують не виконувати сумлінно закон, а знаходити можливість, якісь шпарини в ньому, як його можна обійти і нічого не змінити. Отже, очевидно була спроба скористатися певними термінологічними недосконалостями, плутаниною з поняттями дата виробництва, дата, яка зазначається в знаку охорони авторських прав у копірайт, бо там зазначається дата першого оприлюднення – от і з цим дійсно була певна невизначеність. Зараз на підписі у Президента проект закону, поправка до цієї норми, ініційована Вікторією Сюмар. Там йдеться про те, що будуть тепер будуть заборонені не тільки фільми, вироблені після 1 січня 2014 року, а й вперше оприлюднені. Оцей факт першооприлюднення, на відміну від факту виробництва, який відомий за великим рахунком тільки виробникам і може бути непублічним, це просто важко перевірити, ми ж не слідчий орган і не маємо повноважень вести оперативно-розшукову якусь діяльність, а от питання першооприлюднення зазначається в копірайті, в титрах, зазначається у прокатних посвідченнях, виданих в інших державах, і це можна відкрито побачити на інформаційних ресурсах того ж міністерства культури Російської Федерації, де рік випуску кожного фільму вказаний.

СУЧАСНА ВІЙНА ПОЧИНАЄТЬСЯ З ВІЙНИ ІНФОРМАЦІЙНОЇ, І ВАРТО УСВІДОМЛЮВАТИ, ЩО ІНФОРМАЦІЙНА ВІЙНА ПОТІМ ПЕРЕРОСТАЄ ВЖЕ У ВІЙНУ СПРАВЖНЮ
– Пане Пилипе, уточніть, будь ласка, скільки станом на зараз заборонено російських фільмів і серіалів, які намагалися потрапити на український ринок?
– Якщо говорити про безпосередньо кількість відкликаних прокатних посвідчень чи відмов у їх видачі, то вже десь підходить до 4,5 сотень. Але є ще певна кількість фільмів, які очевидно, що є забороненими за певними критеріями, і їх навіть вже ніхто не намагається подати чи отримати на них прокатне посвідчення, бо очевидно, що отримає відмову. Тобто цей масив фільмів ніхто не рахував у принципі, але я підозрюю, що йдеться про тисячі назв, тому що це загальновідомий факт, що для тієї ж Російської Федерації позиціонування у своїх стрічках співробітників державних органів Росії сучасної чи Радянського Союзу – це вже така розхожа практика. Використовується це звичайно як пропаганда, навіть іноді коли це неочевидно. Найбільш ефективна – це прихована пропаганда. Це правило пропаганди відоме ще з сумних часів Геббельса про те, що треба казати 60% правди і 40% неправди для того, щоб це сприймалося переконливо.
– Пане Пилипе, ми говорили про заборони, але дуже часто і кінокритики, і загалом громадське активне суспільство кажуть, що заборони – це методи Радянського Союзу; потрібно не лише забороняти, а й пропонувати альтернативи. От що у нас з альтернативою? Коли на українські телеекрани вийдуть гарні, якісні, красиві українські серіали?
– Ну, по-перше, заборони – це не тільки радянський метод, а й така країна, як Туреччина, зараз захищає свій інформаційний простір від очевидної інформаційної агресії, бо сучасна війна починається з війни інформаційної, і це варто усвідомлювати, що інформаційна війна потім переростає вже у війну справжню. Тому в тій ситуацій, якій знаходиться зараз наша країна, казати про це як про певні радянські методи – я категорично цього не сприймаю. Це захист українського національного інформаційного простору. Якщо ми не будемо цього робити, в нас не буде власного культурного продукту, в нас не буде власної культурної ідентифікації, і ми так і не побудуємо ні нормальну державу, ні повноцінну європейську націю. Але дійсно заборони – це є таким ургентним методом, необхідним, не завжди популярним. Але, менше з тим, це просто пряма швидка відповідь. Після чого треба говорити про серйозну підтримку створення власного креативного продукту. В нашому випадку, звичайно, йдеться про кіно, про серіали, про фільми. І тут держава якраз має сформувати систему підтримок, як прямої фінансової, так і організації певного режиму сприяння для всіх ланок, пов’язаних з кінопроцесом, – це і виробництво, це і розповсюдження, тобто дистрибуція різними способами, це і безпосередньо демонстрація як у кінотеатральній мережі, тобто розвиток цієї мережі так і, власне, і на телебаченні. Це все серйозні комплексні заходи. На сьогодні нам вдалося разом з індустрією розробити пакет законопроектів, головний у цьому пакеті – проект 3081-д – це проект законів про державну підтримку кінематографії в Україні, який запровадить абсолютно нову систему, яка базується на європейських практиках підтримки кіноіндустрії не тільки кіно як творчості, але і індустрії як серйозного технологічного, інноваційного, сучасного процесу і галузі господарської діяльності, бо кіно – це дійсно великі гроші на сьогодні.

ЗАВДЯКИ ТОМУ, ЩО НАПРИКІНЦІ МИНУЛОГО РОКУ ВИДІЛИЛИ ДОДАТКОВІ КОШТИ НА ПІДТРИМКУ КІНОВИРОБНИЦТВА В УКРАЇНІ, МИ ЗАПУСТИЛИ 42 НОВІ НАЗВИ У ВИРОБНИЦТВО
– Пане Пилипе, до речі, про гроші – близько 270 млн гривень цього року виділили на державне кіно. Якщо по перерахунку на нинішній курс долара, то це десь близько 10 мільйонів доларів?
– Так.
– Насправді в Америці – це такий собі середній фільм із середнім бюджетом. Що за ці гроші можна зняти? I взагалі, станом на зараз, скільки знімається українського повнометражного і короткометражного кіно?
– Сьогодні лише за підтримки Держкіно у виробництві знаходиться більш ніж 50 назв стрічок. Це всі види стрічок. Сюди входять і ігрові повнометражні, і анімаційні, і короткі метри і документальні фільми. Таким чином, e принципі, можна говорити, що це доволі велика сума грошей. Це дійсно одна з найбільших сум, виділених за всі часи незалежності, якщо в гривнях – то найбільша. Суттєво більша за все, що було. Девальвація трошки з’їла, якщо перераховувати в долари чи євро, то бюджети один чи два рази були більші, але загалом – це дуже серйозна вже підтримка. Ми дуже вдячні всім, хто посприяв цьому, тому що вперше ми відчули ще минулого року збільшення фінансування і завдяки тому, що наприкінці минулого року виділили додаткові кошти на підтримку кіновиробництва в Україні, ми запустили 42 нові назви у виробництво наприкінці минулого року. Ми здійснили запуск і ці фільми частково навіть закінчили знімальний період. На сьогодні 12 повнометражних фільмів – це різножанрові фільми. Серед них є і комедії, і драми, і фільми для сімейного перегляду, дитячі фільми, і серед них є також 6 фільмів, які виробляються в копродукції, у співпраці з Європою, з країнами Європейського Союзу, іншими країнами Європи, крім фактично однієї країни, з якою ми зараз не хочемо співпрацювати.
– Але вона й не є країною Європи. Пане Пилипе, а давайте долучимо до нашої розмови Сашка Лірника, у нього за 20 хвилин відходить потяг, щоб він встиг ще в нього сісти.
– Із задоволенням.
– Бачимо, що досить багато людей на вашому фоні, наскільки сприйняла публіка, всі, хто були на залізниці, ваш концерт? З якими емоціями?
– Ви знаєте, концерт ще йде, він у самому розпалі – гурти міняються, багато людей підходять, дивуються, але всім подобається. Так і має бути.
– По-перше, скільки подарунків ви набрали і з яким настроєм волонтери, музиканти, громадські активісти їдуть на Схід?
– Бачите – я веселий, сміюся. З таким самим настроєм їдуть усі. Я дуже переживав, але зараз вже ні. Ми веземо подарунки, в нас 2 вантажні вагони забиті – це школярі збирали і своїми руками подарунки робили, і малюнки різні. Два вагони у нас забиті подарунками.
– Пане Сашко, проанонсуйте, будь ласка, всім, хто матиме змогу вас завтра зранку побачити, де у вас перші дві зупинки будуть, що люди вже знали, де вас зустрічати.
– Зараз ми їдемо через Полтаву, там ми просто зупиняємося на півгодини, але виступаємо сьогодні у Харкові, десь о 19-й годині у нас буде великий концерт, наскільки сили вистачить – години 3-4 будемо виступати у Харкові. Завтра це буде у Слов’янську. Вдень ми працюємо там з нашими бійцями, з школярами, з дитячими садочками, а ввечері концерт граємо. Після Слов’янська буде так само Краматорськ. Після Краматорська буде Торець, потім буде Костянтинівка, Дружківка, Лиман. У кожному місті ми зупиняємося, роз’їжджаємося по різних точках, а ввечері – концерт спільний разом із місцевими виконавцями. І саме цікаве, що дякуючи Держкіно, пану Іллєнку окрема від мене подяка, ми веземо нові українські фільми, нові українські мультфільми, які ще ніхто не бачив, будемо показувати їх. У нас є два вагони, переобладнані під кінотеатр, плюс у будинках культури, місцевих кінотеатрах, можливо, на телебаченні вдасться, будемо показувати яка Україна, яка українська культура.
– Пане Сашко, дуже вам дякую за гарні емоції і бажаю успіху і всім вашим активістам гарного настрою. І головне, щоб з гарними емоціями вас зустрічали в кожному місті. Це був Сашко Лірник. Він за 15 хвилин сідає в потяг, який називається "Труханівська Січ", такий собі агітаційний потяг їде на Схід. А тепер, пане Пилипе, розповідайте, які мультфільми і фільми, нові, які ніхто не бачив, ви передали цьому агітаційному потягу?
– Там є фільми, до створення яких безпосередньо Сашко Лірник мав відношення. Він багато чого робить і для анімації української, і взагалі його казки лягають вже в основу й фільмів. По-перше, це такий чудовий мультиплікаційний серіал як "Моя країна – Україна", це також невеличкий мультсеріал "Професіонали" – про різні професії. Я думаю, що взагалі проблема в тому, що, на жаль, ось такий контент залишається неформатом чомусь для українського телебачення. Серіал "Моя країна – Україна" – неформат, серіал "Професіонали" – неформат, ну а в чому ж тоді формат?

В УКРАЇНСЬКОМУ КІНО СТАВСЯ РОЗРИВ ПОКОЛІНЬ ЧЕРЕЗ ТЕ, ЩО В 90-ТІ РОКИ БАГАТО ЛЮДЕЙ ПІШЛИ З ПРОФЕСІЇ, ПРАКТИЧНО НЕ ЗНІМАЛОСЯ КІНО. І ЦЕ ДОСІ ВПЛИВАЄ НА ОБЛИЧЧЯ УКРАЇНСЬКОГО КІНЕМАТОГРАФУ
– Російські серіали та російські фільми, вироблені до 2014 року. До речі, ви сказали, що тільки цього року достатньо значна сума була виділена на кіно. Всі напевно знають, у якому важкому стані було кіно, у якому важкому стані була мультиплікація. Чи збереглася та школа за ці роки, скажімо так, застою кінематографії, школа мультиплікаторів, школа режисерів, школа акторів?
– Є, звичайно, одна глобальна проблема, яка відбулася в українському кіно. Це серйозний розрив поколінь через те, що в 90-ті роки багато людей пішли з професії, практично не знімалося кіно, багато хто втратив відчуття сучасних трендів, технологій, і це досі впливає на обличчя українського кінематографу і на обличчя української кіноіндустрії. Але слава Богу, що ще залишилися люди, які мають величезний досвід, а головне, що є дуже велика кількість молоді, яка вчиться, яка має амбіції, яка має, що найголовніше, талант. А нам дуже важливо знаходити шляхи підтримки цієї молоді. І не тільки безпосередньо в тому, щоб тільки фінансувати виробництво ними фільмів, а й у просуванні цих фільмів. Насправді ми дуже багато приділяємо уваги промоції цих фільмів, ми допомагаємо цим молодим людям відвідувати міжнародні фестивалі, різні інші міжнародні заходи, щоб вони інтегрувалися e світові процеси, знайомилися зі своїми колегами, з їх доробками, щось, можливо, разом робили і таким чином обмінювалися професійним досвідом, ділилися тими актуальними темами, тими речами, які потрібні для того, щоб відчувати сучасний кінематограф, який, очевидно, є глобальним процесом.
– До речі, шість фільмів на Берлінале-2016 – це достатньо серйозна заявка від України.
– Насправді, це було небагато. Я думаю, що наступного року буде значно більше. Зараз ми запланували цілу низку ринкових подій: під час Каннського кінофестивалю буде працювати український павільйон, буде ціла низка зустрічей, будуть ринкові покази нових фільмів, які створені за підтримки Держкіно. Там будуть фільми молодих українських режисерів у програмі Short Film Corne і завдяки тому, що в нас є партнери, які підтримують нашу діяльність, які поділяють наші цінності, значна частина цих молодих людей зможе відвідати Каннський фестиваль, подивитися, як це відбувається, познайомитися з тими, хто там буде і взяти в цьому активну участь.
– До речі, скільки фільмів на Каннський фестиваль везе Україна?
– У Short Corner там багато дуже фільмів, але це така окрема секція Каннського фестивалю. В офіційних програмах у нас, на жаль, цього року теж нічого не буде, саме тому, що в 2014 році в нас було заморожене кіновиробництво через брак фінансування. Відновити його вдалося в 2015-му, активізувати зараз, тому я сподіваюся, що на кінець цього року на наступний рік у нас буде багато чого подати на міжнародні фестивалі. Ми сподіваємося, що зараз кілька наших фільмів, поданих на відбір Карловарського фестивалю, можливо потраплять в якусь із програм. Це теж дуже престижний кінофестиваль.
– Пане Пилипе, дуже швидко закінчився час, насправді в мене дуже багато залишилось запитань. А це означає, що ми обов’язково найближчим часом вас запросимо, щоб поговорити ще про кіно, про українську мультиплікацію і все, що стосується української культури. Пилип Іллєнко, голова Державного агентства України з питань кіно був з нами, сподіваємося, що вам, як і нам, було дуже цікаво.
Ольга Калиновська, "Інформаційний ранок", "5 канал"