Володимир Прокопів – заступник міського голови, секретар Київради
5 канал

Прокопів: Якщо комусь комфортно мене називати людиною Матвієнка – це честь для мене

Заступник міського голови, секретар Київради Володимир Прокопів у програмі Рандеву на "5 каналі" розповів, як вирішуються конфлікти серед депутатів Київради

– Ми вас довго чекали, нарешті ви прийшли. Ви чи не наймолодший гість нашої програми серед політиків, вам 32 роки, ви мій однолітка. І те, що в цих папірцях, те, що ми знайшли, підготували – це шалена історія до того, як ви стали займати свою посаду. І нашим глядачам нагадаю, що із грудня 2015 року, пан Володимир Прокопів заступник міського Голови, секретар Київської міської ради – це одна посада. Я зазначу нашим глядачам, що згідно із сайтом Київської міськради, ваша перша в житті робота була, увага – директор представництва страхового акціонерного товариства "Остра" в місті Харкові в 2005 році, тоді вам було 22 роки – все правда. При цьому, у тому ж 2005 ви тільки закінчили Університет в Івано-Франківську, тобто інший бік України. Ви стали спеціалістом радіофізиком, згодом ви додали в освіту адміністративного менеджера та хіміка. І власне виникає запитання: по-перше, де взялася страхова компанія? Про яку я зазначила, чому одразу директор, і як так на іншому боці України – Харків, Івано-Франківськ, що вас звело, скажіть?

– Ще з 2002 року, мабуть, я познайомився з Анатолієм Матвієнком. В 2004 році я поїхав разом з ним працювати в Харків і займався всіма молодіжними проектами, які відбувалися тоді в рамках коаліції "Сила народу", в рамках виборів Ющенка ще з першого туру.

– А як ви познайомилися з Матвієнком?

– Я познайомився з Матвієнком в Івано-Франківську, я був тоді головою профбюро фізико-математичного факультету в університеті. І партія Українська республіканська, партія Левка Лук'яненка і партія "Собор" Матвієнка шукали людей, які готові були багато працювати, за це не отримуючи фінансової винагороди.

– Ви з таких?

– На той час мені було цікаво.

– Це гарний акцент: "на той час".

– Мабуть, я зараз би не погодився на ті умови, які пропонували тоді.

– Як вони вас знайшли? Ви самі підійшли до них і сказали: "Я би хотів бути з вами"?

– Якісь, я навіть не знаю…

– Спільні знайомі.

– Спільні знайомі, ми робили якісь акції, вони подивились на рівень того, що ми робили для Франківська, це був досить високий рівень. І таким чином була співпраця. Я звичайний студент зміг мати вільне спілкування з Матвієнком і з того наше знайомство почалося.

– Давайте трохи далі. Через 5 місяців, вас зробили заступником голови правління компанії у Харківському регіоні, ще через 7 місяців – червень 2006 року, тобто за рік, після завершення вишу, наскільки я розумію, ви стаєте консультантом, помічником народного депутата Анатолія Матвієнка – все так і було?

– Безперечно.

– Я спитаю вас напряму: ви лобіюєте інтереси пана Анатолія Матвієнка у Київраді?

– Ні, я не лобіюю інтереси Пана Анатолія Матвієнка в силу того, що таких інтересів немає або я про них не знаю. А я досить близько з ним спілкуюся. Мені, як людині , яка досить близько знає Матвієнка, зараз будемо на факти, я думаю, що зможу відповісти на кожен з них. Але на те, що я знаю – це один з небагатьох політиків в цій країні, в якого немає жодного бізнесу. В якого немає жодних якихось земельних наділів, великої кількості нерухомості чи будь-чого іншого про що б я знав. А я думаю, що я би про це знав.

– Департамент контролю за використанням і охороною земель – було таке у вашому житті?

– Було і таке.

– Пан Матвієнко з 2010 року був членом комітету Верховної Ради з питань аграрної політики та земельних відносин, що співзвучно з посадами, які через 4 роки обіймає радіофізик Прокопів.

– Можливо, воно і співзвучно, але людей, які розуміють, воно не має між собою, жодним чином не пересікається, не має жодного відношення.

– Добре, 2014 рік, ви обрані депутатом Київської міської ради та співголовою фракції "Удар–Солідарність", щодо цього зараз буде питання. І очолюєте постійну комісію з питань містобудування, культури та землекористування Київради. Матвієнко до 2010 року був членом комітету з питань державного будівництва та місцевого самоврядування. У 2015 році знову обраний до Київради – це все випадково?

– Випадково що?

– Як молода людина потрапила до "Удару–Солідарність"?

– Треба почати з того, що на той час я уже не працював помічником-консультантом пана Матвієнка, працював у Верховній Раді працівником-консультантом іншої людини на той час. І коли почалася виборча компанія мені було запропоновано очолити компанію безпосередньо – керівником.

– Ким запропоновано?

– Центральним штабом партії.

– Це конкретні люди чи був лист від центрального штабу?

– Це конкретні люди на звичайному засіданні штатному, керівником виборчого штабу у місті була Ірина Геращенко. Я займався безпосередньо практичною компанією. Будучи керівником компанії в місті від "Солідарності", було логічно, що в перспективі я претендував і в кінці став співголовою фракції "Удар–Солідарність".

– Чому такі сила і віра у вас, чим думаєте завдячувати?

– Якщо комусь комфортно мене називати людиною Матвієнка – це честь для мене. Я жодним чином не буду цього заперечувати. Чи лобіював я будь-який інтерес Матвієнка – ні. Чи просив він мене про це – ні. Чи зробив мене Матвієнко навіть депутатом – ні. Депутатом я був 30 номером в списку, будучи керівником компанії – 30. Хто більш-менш розбирається в ситуації – це дуже глибоко і далеко. Але так була проведена компанія, що я став депутатом. Робота, яку я виконав дала мені можливість мати таку амбіцію.

– Які у вас стосунки з паном Сергієм Березенком? З ним теж вас пов'язують. Дружні?

– Так.

– Ви просто друзі, так? У виданні "Інформатор" ви зізналися, що спільно з Березенком час проводите дуже часто. Раніше часто їздили у Крим, але після його окупації, це зараз цитата: "Відпустки проводите у інших місцях".  А при цьому, буцім-то, сам рекомендував Прокопіва у список БПП на прохідне місце 29 до Київради. Було таке?

– Ще раз хочу звернутись до того, що 29 місце у списку воно далеко не прохідне. З приводу рекомендації…

– Не прохідне?

– На той час я, як керівник компанії прогнозував результат, і вважав, що це було добре для партії, якщо би ми отримали 25 мандатів.

– О'кей, але найкраще в усій цій історії, завершуючи її і знімаючи вже жар із вашої спини в зв'язку з цією історією, те що дядько Сергія Березенка – це Анатолій Матвієнко. Ну власне коло замкнулося для того, щоб зрозуміти до чого я вела всю цю історію?

– Ви кажете: "Знімаєте жар", я не "жарюсь" від цього. Ще раз хочу поставити крапки: я вважаю Матвієнка однією з найпорядніших людей в українському політикумі, наскільки це можна було в цій історії, яку Україна прожила за останніх 25 років, я вважаю, що це одна з найпорядніших людей. Зв'язок з ним мене жодним чином не...

– Не компрометує цього цуратися, або мати якісь мінуси?

– Я дуже багато в нього навчився. Практично все, що я вмію і знаю дав мені він, подарував фактично. Це може подобатись чи не подобатись, але це не можна заперечувати.

– Останній факт, мені хочеться почути від вас правду. Кажуть, що Матвієнко був таким собі другом Черновецького і мав декілька будівельних фірм. Аби замикати це коло, багато людей, які розслідували цю річ – там журналісти зокрема і близькі до вас депутати – стверджують, що власне що ці фірми лобіював Березенко, а тепер це робить Прокопів.

– Ніколи ні Матвієнко, ні будь хто з його оточення не мав жодної будівельної фірми, або мені про це невідомо.

– Як вам взагалі працюється на цій посаді? Де ви знаходите ті точки дотику в тому соціумі серед цих людей, які, мені здається, дуже важко знайти?

– Мабуть, для того, щоб це робити потрібно любити те, що ти робиш.

– Ви любите цих депутатів?

– Я люблю те, що я роблю. Депутатів я можу любити або не любити, але я до них відношуся з повагою до кожного, яку би партію він не представляв.

– Ви збудували механізм як до них достукатися аби рішення приймалися?

– Я думаю, що цей механізм буде будуватися всі 5 років каденції.

– А в чому секрет? Знаходите для себе, вже маючи досвід, в чому секрет? Чому так стається, що постійно ми маємо конфліктність? Безумовно, це вирішують ті люди, які голосують, кияни. І обираючи настільки полярні інколи політичні сили, які не можуть дійти згоди, безумовно, ми маємо подібний результат? Але як знайти в тому консенсус?

– Його потрібно шукати.

– Ну от як ви шукаєте? Власне нам це цікаво.

– Секрет в комунікації, дуже багато проблем виникало з того, що люди не спілкувалися. Депутати – це здебільшого самодостатні якісь люди, які вже чогось досягли. І коли немає спілкування між ними: той стоїть на своїй позиції, той стоїть на своїй позиції, і ситуація заходить в глухий кут. Свою роль, як секретаря я бачу в тому, щоб не дозволити ситуаціям в цей глухий кут заходити. Постійне спілкування з усіма депутатами. Для цього секретар має перестати бути чимось вищим за  депутата. Я такий самий депутат як вони, їм зі мною просто спілкуватися. Я знаходжуся на роботі по 14 годин і мої двері для них завжди відкриті – це знімає величезну кількість конфліктних ситуацій.

– Одна цитата про конфлікт, який ніби-то існує в Київраді. Сергій Поліванов – є такий політолог – стверджує, що між Кличком та Порошенком посилюється конфлікт. І ще один привід для конфлікту – активність секретаря Київради, пана Володимира Прокопіва. "Формально він друга людина в Києві", – це цитата: "– заступник Кличка, але на ділі ж він вважається людиною Порошенка і в конфліктних ситуаціях часто грає свою гру. Намагається перехоплювати ініціативу, тим самим не дотримуючись певної субординації, як, наприклад, у випадку з будівництвом паркінгу на Михайлівській площі. Коли Прокопів перший за мера прокоментував ситуацію. І як то кажуть: "хто перший встав, того і капці". Про саботаж роботи Київради не варто говорити", – це була цитата політолога. У тому бачите якийсь розумний розсуд?

– Для політолога, можливо, тому що, мабуть, така стаття набрала, я не знаю, що там котується в їхніх колах – лайків, поширень чи ще якихось історій. Хоча вона не має жодного відношення до правди.

– У вас немає конфлікту?

– В мене не те, що немає конфлікту, в мене повне порозуміння з Київським міським Головою. Із субординацією немає жодних проблем. Є Київський міський голова і в нього є один заступник і це я. В цьому випадку я рухаюсь виключно у фарватері тієї політики, яку веде міський голова. В момент, коли та політика, яку веде міський голова – це не буде жодним чином, з мого боку, якась публічна заява, це буде заява, яка буде написана і ляже на стіл міському голові. Я маю про це з ним домовленість. Тому я або працюю спільно з головою на один результат, або я пишу заяву в зв'язку з тим, що щось мене не влаштовує. По-перше, паркінг на Михайлівській – хвора уява якогось чиновника народила отаке, а політологи, журналісти це розповсюдили. Бо в розумінні міської влади ніякого паркінга на Михайлівській не може існувати. А те що я озвучую якусь позицію перший ніж міський голова – це позиція моя, міського голови, яка озвучується в унісон.

– О'кей, добре, почули. Давайте перейдемо ще до однієї цитати, власне про Київраду говорячи, в інтерв'ю виданню "Гордон": "Зараз, може так і не дуже коректно говорити, доводиться використовувати ім'я Кличко, щоб інвестиції все-таки заходили", – це щодо питання інвестиції в Київ. "Йому в світі довіряють, заслуга мера в тому, що інвестиції таки є. У 2016 році в місто вкладуть близько 10 мільярдів гривень". Закінчуючи цю цитату, далі це вже не має відношення до нашої розмови, наскільки дійсно ім'я Кличка підхоплює це питання інвестицій вже тепер не на словах, а на передбаченнях? Ну а на конкретному строці, який пройшов, що ви бачите? Хотілося б конкретики і цифр, які результати?

– Конкретика і цифри є, і вони такі, за які навіть в цій ситуації, в якій ми живемо – не соромно.

– Хизуєтеся.

– Я, можливо, трішки займу часу, але потрібно це пояснити. Був час, коли земля в Києві мала високу комерційну вартість, був час, коли зростала економіка, і в цей час місто брало кредит. При цьому не побудовано жодної нової дороги. Ті, що ремонтувалися – це якийсь "ямковий" ремонт, не здано шкіл, не здано садочків. Зараз ми маємо зовсім іншу ситуацію. Ви знаєте, що відбувається з економікою. Ми маємо ситуацію, коли в країні йде війна на Сході, а для інвесторів, це повірте, не найкращий сигнал. І в цей час це легко порівняти з попередніми роками: тільки за літо ми відремонтували 200 кілометрів доріг. При чому це не "ямковий" ремонт, а здебільшого мова йде про капітальний ремонт.

– Це правда, є така штука.

– Ми здаємо нові садочки і нові школи, здаємо нові, збудовані з нуля. І при цьому ми віддаємо кредити, які були взяті в той час, коли економіка росла.

– Розкажіть, де берете гроші на віддачу цих кредитів?

– Не даємо красти.

– Кому?

– Та нікому. На скільки це можливо. Я не хочу ідеалізувати ситуацію, у нас дуже багато проблем. По всьому, що ми робимо нас критикують і, здебільшого, справедливо. Ми зупинимося ще на темах, які ми ведемо. Єдине. на чому хочу зосередити увагу, нас критикують, що ми недостатньо активно – про що би ми не казали – садочок збудований не такий, як би мав бути, дороги не в ту і в не в той час відремонтовано. Інших за це не критикують, бо вони не йдуть по цій дорозі.

– Та всіх критикують, пане Прокопів, всіх критикують.

– Не за це. Ми робимо роботу – є зауваження до її ефективності і дочасності. Тяжче критикувати тих, хто нічого не робить.

– Я з вами згодна. От давайте про те, хто що робить. Мені хочеться, вже зачепили цю тему критиків, згадати ці скандальні забудови. Пам'ятаємо: скандал, пов'язаний з скандальною забудовою щодо Святошина. Що взагалі з цією справою? Ви розбиралися? І що Київрада зробила для того, щоб цю справу було вирішено?

– Якщо ви дозволите, також почну трішки з історії: звідки взялися такі питання. Перше, про що треба сказати: всі забудови, які конфліктні ситуації – це ті рішення, які приймалися в 2002-му…

– Попередниками?

– Не хочу вживати навіть це слово, в 2002–2013-му роках…

– Але ви зараз маєте посаду.

– Кілька речей, які я хочу, щоб на них акцентувати.

– Добре.

– Бо всі про це говорять: "є влада, є незаконні забудови…"

– Це були законні рішення, Володимире?

– Різні.

– Ми будемо досліджувати це питання?

– Ми зараз зупинимося на цьому – різні. Дуже багато незаконних було, я зараз на цьому також зупинюсь. На що я хочу зосередити увагу? За останні два роки жодної вільної земельної ділянки Київська міська рада не виділила жодній приватній структурі. Хочу щоб зрозуміли – жодної вільної, жодній приватній структурі. Навіть факту такого нема. Всі конфліктні ситуації, в яких бере участь там третя-четверта сторона Київська міська влада – це той конфлікт, який ми отримали. Робити вигляд, що його не існує, не втручатися ми не можемо. Ми розуміємо: весь негатив, який іде на владу через те, що ми мусимо там бути присутніми.

– Як ви бачите вирішення цієї ситуації?

– Зупинимось також на цьому детальніше. Ситуації ж не однакові, їх сотні, скандальних забудов.

– Згодна, давайте щодо Святошина, адже там були заворушення, в яких постраждали люди.

– В Святошино якраз окрема ситуація. Бо "постраждали люди" – це саме важливе, це критична позиція моя, міського голови, Київської міської ради в цілому. Заборонено приватним компаніям, а в даному випадку комунальним компаніям наймати на роботу приватні охоронні фірми. Будівельники не можуть захищатися самі, їх повинна захищати міліція, якщо в них є всі необхідні дозволи. В даному випадку такі дозволи є. Не мав права "Київміськбуд" як комунальна компанія застосовувати приватну охорону. І це наша принципова позиція. З іншого боку, потрібно зрозуміти, – це неприємні речі і не популярні – я отримаю величезну кількість критики, але хтось це має говорити. Крім активістів, яким  заважає забудова, ми отримали величезну кількість псевдо активістів, ми отримали цілу інфраструктуру, бізнес розвинутий, який на цьому заробляє гроші. Який вважає, що кожна забудова в місті повинна їм платити гроші, або вона відразу стане незаконною. А в нас для того, щоб стати незаконною забудовою досить виступів кількох журналістів і кількох народних депутатів, які здебільшого не мають будівельної освіти, а подекуди і ніякої. Але – це "незаконна забудова", не розбираючись в тому: є документи, нема документів, ця забудова стала незаконною, псевдо активісти, війна і забудовник змушений платити. І ми, як влада мусимо з цим боротися також.

– Як ви боретеся з тим питанням, що є певні люди в Київраді навіть, так би мовити, в головному секторі, які теж мають своїми секрет там будівельні зв'язки. Вони зараз, звичайно, скажуть, що бізнес вони там комусь передали: дружинам, братам, сватам, тещам і свекрухам, там чоловіки і жінки, але, розумієте, так? Факт залишається фактом.

– Розумію, так.

– Як ви з цим боретесь? Адже це на поверхні.

– Ми не єдина країна в світі, яка має подібні проблеми. Якось в Європі прийнято з цим боротися, і так само ми беремо у європейців цей досвід. У нас відбувся нещодавно семінар Конгресу регіональних і місцевих рад Ради Європи. Результатами семінару, це не просто зібралися поговорити, зараз в Київраді вперше в Україні, ніхто ніде цього не робить, але це вже передбачено нашим регламентом новим, який ми прийняли, я ним гордий і зупинимось на ньому також детальніше. Якщо депутат має конфлікт інтересів, він зобов'язаний на засіданні Київської міської ради про нього повідомити. Якщо він цього не зробив – це злочин.

– Скільки повідомило про конфлікт інтересів?

– Вже цілий ряд людей в тому числі я, показуючи приклад, заявляв про конфлікт інтересів в тій чи іншій ситуації. Навіть заявивши про нього, я зараз маю…

– О'кей, заявивши, що далі відбувається? Ви не берете в …

– Я не беру участь ні в голосуванні за даний проект рішення, ні…

– Але ви дзвоните другу і кажете: "Слухай, пане ти ж пам'ятаєш, ми з тобою друзі, проголосуй, будь ласка за це питання. Ти ж розумієш?"

– Зовсім інакше все відбувається насправді. Коли депутат заявляє про конфлікт інтересів, інші депутати вже дуже ретельно вивчають зазначене питання, повірте мені. Це на власному прикладі я відчув. Я заявив на пленарному засіданні про конфлікт інтересів: питання виділення громадської приймальні, благодійний фонд, де навчаються діти. Чистішого питання не існує, я зараз маю відкриту проти себе кримінальну справу в Національному бюро запобігання корупції, вони витребували всі документи з цього приводу і вивчають все, що можна вивчити.

– Я хочу згадати одну вашу цікаву цитату на цю тему: "Поки нема камер, у мене 110 депутатів, адекватних нормальних людей, які дійсно переживають за те, що дійсно відбувається в місті, але коли доходить до голосування, вони не голосують. Я їх питаю: "Що ж ви робите"? На що вони відповідають: "Ми маємо доручення партійного керівництва, ми не можемо голосувати". Слухайте, то може змінити законодавство. Нехай висуваються лише мажоритарники, наприклад? Яким чином це змінити?

– Це філософське питання. На жаль, зараз ми маємо такі сучасні реалії. Якщо це для когось секрет, що є центральні партійні структури, які мають фракції в більшості міських рад. І депутати, навіть розуміючи, що потрібне рішення, його треба голосувати –  "але ми не будемо", тому що це там від цього отримає їх політичний опонент якийсь бонус. Спочатку перших там кілька місяців я не міг цього зрозуміти, мені в голову не вкладалося. Всім зрозуміло, що це правильне рішення, ну як ми не можемо тричі його проголосувати? – "Ну ми не можемо голосувати, бо це порушення партійної дисципліни".

– На скільки ви лобіюєте інтереси партійні? Існує така штука?

– Безперечно, існує. Єдине, що мені дуже просто відповідати на це запитання: у нас, коли ми при владі, мій партійний інтерес, моєї партії: щоб було добре в місті.

– Кому?

– Місту, по суті своїй. Чим краще ситуація…

– Місту чи окремим людям в місті?

– Люди роблять для міста... Немає ідеальних людей, я не вірю в таких, які ідеально чесний мер чи ідеально чесний депутат.

– Я запитаю по іншому: що вас просили зробити, по дзвінку, в місті, а ви не погодилися? Було таке?

– Було таке і, на жаль, такого величезна кількість. І тут треба віддати належне, і повірте мені – це правда. Всі дзвінки, які від безлічі народних депутатів, від кого там би не було, не може воно звучати, що це треба зробити: "Розгляньте можливість це зробити". І якщо я вважаю, що таке рішення не має права на існування, жодного разу ніхто не пробував мене "ломати через коліно", казати, що "не можна, але дуже треба". Навіть не те, що не змогли зламати – не пробували.

– Ще питання важливе, принаймні те, що нам часто пишуть наші глядачі, закидають мені в месенджери, і в цілому це на поверхні. Я про квартири для воїнів АТО. Це важливий момент, заява виданню "Новое время" липень місяць: "Один нехороший чоловік колись пообіцяв, що всі герої АТО отримають землю на загальнодержавному рівні. Зараз кожна міська рада має проблеми. Міська рада отримала за останній час 17 тисяч звернень від бійців АТО на виділення земельних ділянок. Йдеться про тисячі гектарів. Це дуже популярна фраза, але я стараюся її всюди казати: стільки землі в місті Києві немає. Але існує інша ситуація: сім'ям загиблих видають, вже почали робити там квартири, так? В останнє лунала цифра про 97, яким ділянки вже надані". Що зараз, як ви вирішуєте цю проблему?

– Це проблема і ми вирішуємо її, згідно тієї концепції, яку ми з самого початку заявили.

– Тобто 17 тисяч звернень будуть задоволені?

– Жодним чином, мова йде тільки про сім'ї загиблих. На щастя у нас їх не така велика кількість. Решта – це заявки від бійців АТО, причому більша половина з них це не від бійців-киян. А від бійців з інших міст, але, безперечно, їм би хотілося отримати земельну ділянку саме в місті Києві. На жаль, кілька тисяч гектарів вільних, яке місто мало би можливість видати, їх фізично немає. Але навіть якщо б вони були, я би був тією людиною, яка би була категорично проти того, щоб ми створювали в місті анклави приватного сектору. Жоден боєць АТО, ну принаймні одиниці хочуть цю земельну ділянку для того, щоб покращити свої житлові умови, а саме збудувати житловий будинок. Я будував житловий будинок, я знаю скільки це коштує. Жодна з цих сімей таких коштів немає. І ці земельні ділянки, тільки вони отримують їх у власність, вони будуть продані, треба бути відвертим. Я вважаю, що краще пояснювати зараз, що ми не будемо цього робити, ніж потім виправдовуватися: чому на тих ділянках, які були для бійців АТО, з'явилося якесь елітне котеджне містечко.

– Але це ж їхнє право, правда?

– Це і є право, через те, коли воно вже стане їхньою приватною власністю, міська влада жодним чином не зможе впливати на те, що вони з цією землею робити: продати, подарувати, посадити там помідори.

– Вас же не питають на що ви витрачали свою зарплату, правда?

– Мене питають, але не про це мова. Але на то і є адекватна міська влада, яка обрана киянами, яка не має допустити цієї проблеми.

– Давайте поговоримо, пане Володимире про вашу декларацію: дохід 2,9 мільйона гривень, зарплата 83 тисячі. Вже у наших глядачів виникає запитання: як секретар Київради при зарплаті 83 тисячі має заробіток у 2,9 мільйони? Зізнавайтеся.

– Слухайте, ну треба відверто казати, коли це йде загальний сукупний дохід родини. У нас у власності кілька компаній, які, на щастя, знаходяться не в Києві, а у Івано-Франківську, і з цього приводу я не маю до себе зауважень. Ці компанії я засновував ще з студентських років, вони розвивались досі.

– Можете розказати, що це за компанії?

– Це компанії, які займаються виготовленням металоконструкцій для зовнішньої реклами, для вивісок і всього подібного.

– Це у Івано-Франківську?

– Це реклама зовнішньої, а також баїнг, і все, що пов'язано…

– Керує цим дружина?

– Дружина, партнери, інші люди. Це не дружина зробила, я за її рахунок живу. Ми спільно це...Ми з дружиною вже разом 17 років. Це наше спільне майно. Я державний службовець і хто знає, як я працюю, немає жодної ілюзії, що я хоч якимось чином маю дотик до того, що там відбувається в тому бізнесі. Навіть приблизно собі не уявляю. От воно так і звучить: сукупний сімейний дохід. Це мій сукупний сімейний дохід. Казати, що я не знаю звідки це взялося, дружина щось зробила – це не правда. Я знаю…

– Дайте потисну руку. Це унікальний випадок, знову ж таки, в нашій програмі, коли людина, яка є на посаді, його дружина займається бізнесом, не говорить, що "я не знаю звідки це у дружини, я до того не мав ніколи ні як…". Тим не менше, 83 тисячі гривень і бізнес, наскільки я розумію, не приносить якихось шалених доходів, як ті люди, які з вами працюють в Київраді. Для амбітної людини – це що? Це зараз період, коли треба наростити м'язи політичні для того, щоб далі вже продовжувати кар'єру вже у бізнесі?

– Дуже правильне запитання. Всі шукають, от коли ти на такій посаді, економічний ефект від цього, якийсь фінансовий конкретний.

– Ну це логічно, ви ж розумієте?

– І коли чиновники розказують: "та немає, я ж такий чесний, що ж я там заробив?" Можливо фінансового ефекту нема, є інший, той, який не можна купити ні за які гроші. Я, як Володимир Прокопів, який всього там півроку секретар міської ради, я зараз і півроку тому – це дві різних людини. Скільки би коштувало отримати цей досвід, якщо це просто купити його за гроші? Це неможливо купити. Я дійсно тяжко працюю, дуже багато, але я й отримую свій профіт, який мене дуже влаштовує. Він не фінансовий, мене не цікавить фінансова сторона цього питання. Та інша, мені приносить задоволення. І я готовий…

– Ну у вас є амбіції?

– В мене є амбіції.

– Як думаєте, якою має бути кінцева точка цих амбіцій у владі?

– Мені не подобається слово "кінцева точка", але погово…

– О'кей, якою має бути межа задоволення цих амбіцій? Чи мають амбіції цю межу?

– Я думаю, що обмежувати просто неправильно. Але вони в мене значні. Те що ми робимо, коли я вам розказував, що Київрада вміє і це, і це, і це, а Верховна рада навіть про це не говорить, я думаю, що я би був добрим спікером Верховної Ради. Допоміг би апарату це зробити.

– Серйозно? А Президентом?

– Дивлячись як працює Президент, я не впевнений, що я зміг би так, як він.

– Ось так?

– Ось так. Треба визнавати.

– Пане Володимире, Сергій Березенко має шанс стати головою Адміністрації Президента?

– Не знаю.

– В особистому спілкуванні Віталій Кличко формулює думки краще, аніж він це робить на публічних виступах?

– Так.

– Якби отримали повістку, ви б пішли на фронт?

– Так.

– Де Київ взяв 1,5 мільярда гривень на "Євробачення"? Або де він збирається взяти? Напевно так краще.

– Складно дати коротку відповідь. Найкраща ситуація для міста, коли це залучені кошти, кошти спонсорів, інвесторів. Більше того, треба звернути увагу обов'язково, бо люди кажуть, що це на проведення "Євробачення" витрачають шалені кошти. Шалені кошти не витрачаються на гонорари, на щось, що поїде з країни. Вони витрачаються на інфраструктуру, яка залишиться саме Києву і киянам. При чому витрачається як з міського бюджету, так і з державного. Тому Києву – це дуже вигідно.

– Чи знаєте ви, чи відповідає це дійсності, що ваш друг, пан Березенко платив пану Лещенку за розміщення на користь себе в "Україніській правді"?

– Гадки не маю.

– Ви говорили з ним колись на цю тему?

– Ніколи.

– Скільки МАФів сьогодні у Києві?

– Наш благоустрій активно працює, через це, я думаю, що ця цифра постійно зменшується, але, на мою думку, вдвічі більше ніж потрібно.

– Чого ви навчилися у Віталія Кличка? Ви казали в інтерв'ю "Дзеркалу тижня", що ви вчитеся в нього постійно. Чому навчилися?

– Багато чому вчусь, тяжко це в бліц-відповіді дати, але, повірте, Віталію Володимировичу кар'єра дала йому такий багаж, де можна черпати і черпати.

– Ви маєте на увазі, вправно битися?

– Якраз це зовсім не маю на увазі.

– Віталій Кличко колись дарував вам квитки на бокс?

– Так.

– Тобто не купуєте за власні кошти?

– Це не були квитки, це були запрошення, я не знаю.

– Що ви востаннє дарували своїй дружині?

– Годинник.

– Годинник? Дорогий?

– Середній.

– Яка вартість була годинника?

– Не хотів би казати.

– Цікаво. Назвіть найгіршу будівлю в Києві, на вашу думку? Якою є найгірша будівля в Києві?

– Їх велика кількість, тяжко з них щось вибрати. Найгірша, вона має цілий ряд критеріїв і треба по якомусь критерію її вибрати. А взагалі найгірші будівлі в моєму розумінні – це ці п'ятиповерхові "хрущівки", яких, на жаль, величезна кількість. І з ними потрібно буде рано чи пізно щось робити. І краще рано, краще починати вже зараз. І навіть вже зараз пізно вже трішки. І це великий пласт роботи, який ми зараз почали піднімати.

– Що вам в останнє снилося?

– Тяжко згадати.

– Взагалі коли спите, щось сниться вам?

– В основному робота.

– Робота. І що відбувається?

– Різні ситуації.

– Хто сниться найбільше? Кличко сниться?

– Навряд чи.

– Зашаріла вас трохи. О'кей. Що найголовніше у вас забрало, те що дала посада секретаря Київради?

– Забрало, мабуть, час, який мав би бути проведений з дітьми. Дала – неоціненний досвід.

– Ви знаєте, коли у вас особистий прийом громадян?

– Так

– Називайте.

– Як в секретаря Київміськради кожен другий понеділок, якщо я не помиляюся. Але, в основному, прийом громадян відбувається в кожну п'ятницю офіційно або в кожну другу п'ятницю місцево, відбувається практично в кожну п'ятницю. Сьогодні в мене ввечері, хоча явно не п'ятниця, коли є нагальні питання, в мене прийом громадян. А, крім того, в мене прийом громадян з ранку до вечора в тих, в кого щось нагальне – і це правда.

– Це якісь VIP- громадяни чи прості люди?

– Ні, прості.

– До вас легко потрапити на прийом?

– До мене легко потрапити на прийом, у принципі, в порядку живої черги, а крім того є помічники, які працюють і телефонують та кажуть, що: "Тут людина. Дійсно терміново". Питання не чекає офіційного прийому, але ситуації бувають різні і тоді протягом кількох годин знаходжу можливість зустрітися.

– Якщо я запишуся, скільки в черзі маю стояти днів?

– В залежності від терміновості вашого питання, воно буде ранжовано.

– Кому ви найбільше зобов'язані своєю кар'єрою?

– Собі і дружині.

– Ви б хотіли залишитися секретарем КМДА ще на термін? Чи час іти у Верховну Раду?

– Час покаже.

– Чиїми інтересами ви готові пожертвувати: всього Києва чи свого округу?

– Нічиїми.

– Члени сім'ї колись просили вас покинути політику?

– Так.

– Що відповідали?

– Філософська була відповідь з цього.

– Хто ваш найкращий друг, на даний момент?

– На щастя, в мене їх кілька.

– Ми знаємо цих людей?

– Я думаю, що ні.

– Пан Березенко ваш найкращий друг?

– Він один з моїх друзів.

– Яка ваша улюблена пісня?

– Часто міняються смаки і періодично...Нещодавно вийшов, я не знаю, це частинка з фільму, знімається жива, і там є "Колискова" Ростислава Держопільського. Вона на даний момент... Захоплююсь нею.

– Дуже гарна пісня, чекаємо на вихід цього фільму на екрани. Ви колись платили ЗМІ за публікації про себе?

– Ні.

– Скільки грошей вам потрібно для щастя?

– Достатньо.

– Ви заздрите тій публічності, яку мав Олесь Довгий?

– Жодним чином ні.

– Хто 21 квітня впустив людей в масках до Київради?

– Поняття не маю – це буде чесно, чи так буде некоректно говорити?

– Не питайте помічницю, дивіться на мене. Хто 21 квітня впустив людей в масках до Київради?

– Люди в масках, які були в Київраді, були покликані в тому числі захищати Київську міську раду від мітингу, який був…

– Слухайте…

– ...я закінчу: безпосередньо за вхід до приміщення Київської міської ради. Відповідає керівник охорони і апарат КМДА. Якщо питання: чи мав я до цього якийсь стосунок – жодного.

– Ви розібралися, ще раз спитаю: хто впустив цих людей?

– Так, розібралися.

– Хто це?

– Це безпосередньо ті люди, які згідно посадових інструкцій відповідають за знаходження сторонніх.

– Є прізвище цієї людини?

– Є прізвище цих людей, більше того, якщо я не помиляюсь, вони мали якісь покарання адміністративні.

– Хто найкращий мер  в Україні?

– Складно відповісти на це питання зараз.

– Ви аналізуєте роботу мерів по всій Україні?

– Я аналізую, але також це велика кількість і, мабуть, час покаже.

– Як виставитеся до діяльності свої колег по партії у Верховній Раді? Ви втішені їхніми результатами?

– Ні.

– В чому основна проблема?

– Нема результату.

– Чому нема результату?

– Це питання до моїх колег з Верховної Ради.

– Ви знаєте відповідь? Якщо ви незадоволені їхньою роботою, то ви знаєте відповідь, хоча б натяки на цю відповідь.

– Я думаю, що для того, щоб мати результат потрібно мати злагоджену команду. Те що я бачу там я, на жаль, маю дуже мало часу, щоб аналізувати їхню роботу, але мені, здається, що команди немає. Незважаючи на те, що керівництво здебільшого адекватне і розумне, а фракція, вона би мала працювати як єдиний механізм, мабуть, є ще якісь сили, які заважають їм зробити цю роботу ефективною. Я не виключаю, що це і зовнішні сили.

– Це бізнес-конфлікти?

– Я думаю, що це якраз не бізнес, а політичні .

– У якому разі ви могли би покинути "Солідарність"?   Що має статися, щоби ви покинули "Солідарність"?

– Поки те, що партія робить і декларує – мене влаштовує. Розбіжність між деклараціями і роботою, мабуть, достатня причина.

– За що вас запам'ятають кияни?

– Час покаже.

– Ну на даний момент чим би вам хотілося, щоб вас запам'ятали?

– Вже є досить велика кількість таких речей, які я зробив. В мене виникає питання: чому не були зроблені досі. Наприклад, мораторій на забудову центру столиці. Просте рішення Київської міської ради – 61 голос, 61 адекватний депутат в залі: заборонити будь-яке будівництво в центрі міста. Рішення прийняте – все.

– Ну ви знаєте, чому так відбувалося в довгі роки.

– Я розумію, але ж 61 депутат в залі прийняли рішення і ми би не мали того, що ми маємо навколо – це так просто.

– На цьому дякую. Я буду з вами відвертою: я, на жаль, не почула конкретики в тих відповідях, в яких мені хотілося б чути у вигляді правдивих. Не знаю, чи це дипломатизм, чи ваша така обережність, яка, думаю, допомагала вам всі ці роки. Але я маю надію, що такі молоді люди роблять історію в цій країні. Мені дуже хотілося б Київ від того тільки виграв.

Яніна Соколова, "5 канал"

Попередній матеріал
У середмісті Одеси під час руху загорілася маршрутка: авто вигоріло вщент
Наступний матеріал
Засідання Кабінету Міністрів - відео

Секретар Київради пояснив, чому в НАБУ проти нього відкрито кримінальне провадження

ГПУ: Екс-голова Київської ОДА написав заяву на звільнення, знаючи, що може бути пійманий на хабарі

Будинок екс-очільника Київської ОДА Мельничука після обшуку – що побачили журналісти

"Київміськбуд" оголосив безстроковий страйк – всі будівництва по Києву зупинені

Київрада знайшла кошти на будівництво Подільсько-Воскресенського мосту

Київрада заблокувала підвищення комунальних тарифів з 1 липня