5 канал

Геннадій Афанасьєв: Я навіть у в’язниці відчув дію санкцій – вони б'ють по всіх сферах економіки РФ

Геннадій Афанасьєв у програмі "Інформаційний ранок" на "5 каналі" розповів про роль санкцій у звільненні заручників, імовірні наслідки російських репресій у Криму та свої плани на майбутнє

ЯКЩО СВІТОВА СПІЛЬНОТА БУДЕ ПРОДОВЖУВАТИ САНКЦІЇ, ТО ЦЕЙ ТИСК НА РОСІЙСЬКУ ВЛАДУ ДОПОМОЖЕ ПОВЕРНЕННЮ НАШИХ ГРОМАДЯН НА БАТЬКІВЩИНУ

– Геннадій Афанасьєв у нас у гостях – політичний в’язень, якого вдалося звільнити. Дуже радий вас нарешті бачити у нашій студії, і давайте розпочнемо з такої новини: сьогодні якраз Європейський Союз має прийняти рішення щодо санкцій проти Російської Федерації. Ви говорили, що ці санкції обов’язково треба продовжувати. Як ви сприймете новину, що вони будуть продовжені, але не розширені, тобто, нових не додасться, на жаль?

– Були умови, які поставила світова спільнота до України, до Росії, які треба виконувати, і коли усі зобов’язання будуть виконані, тоді можна знімати. Я не бачу такої необхідності, щоб саме поширювати санкції, але звісно я б хотів цього, але пом’якшувати їх, звісно, не можна. І якщо вони залишаться, якщо світова спільнота буде їх продовжувати, то цей шлях, цей тиск, який йде на російську владу, спромогне поверненню наших громадян до нашої держави, до Батьківщини.

– Я розумію, що 767, якщо я не помиляюся, днів у полоні – це не перебування десь у місті, це не спілкування там з людьми. Але все ж, за вашим відчуттями, ці санкції на Росію якось впливають чи це щось таке тільки номінальне?

– У Росії вже йдуть жарти на народному рівні про санкційні продукти, про нестачу їжі, про бідність, про неспроможність працювати і заробляти гроші та про той рубль, який зростає кожного дня. Тому, якщо мова йде вже на народному рівні – звісно це відчувається, дуже відчувається. І ця санкційна політика саме й дала той поштовх Росії замислитися щодо обміну, щодо Мінських процесів. І цей тиск підштовхнув до співпраці з Україною, до переговорів. Тому санкції дуже-дуже допомагають.

– Якщо говорити про ваше перебування в Росії, от ви для себе розділяєте російську владу і самих росіян? Яке було ставлення зокрема у тих, хто працює в колоніях? Чи вони може якось пом’якшено ставилися, можливо, вони розуміли, що ви дійсно політично-вмотивований в’язень? Чи все-таки от є наказ і він виконується?

– Щодо працівників колонії, то вони виконували наказ ФСБ і вони мали таке відношення до мене, яке потрібно було від них по наказу від вищих органів, які ними керували. Це було погане відношення, але від самих росіян – я, звісно, розділяю російську владу та самих росіян, тому що дуже багато борців за політв’язнів, вони боролися за мене, дуже-дуже допомагають, навіть зараз допомагають. І росіяни відчувають сором за те, що коїться у Криму та на сході нашої країни, і вони справді готові жертвувати своїми життями, своєю свободою, робити якісь дії, щоб якось пом’якшити та загладити свою вину, провину перед нами, перед українцями. І навіть дуже-дуже багато росіян знаходяться за ґратами саме за нас, тому що їм соромно, вони виходять на вулиці з пікетами, до них підходять люди ФСБ, піднімають теж плакати якісь провокаційні і тих людей, тому що їх вже двоє, а там дозволені лише одиночні пікети, тих громадян Росії затримують і саджають за ґрати. І вони дійсно віддають своє життя за нас. Тому треба поділяти громадян Росії та російську владу.

ПЕРШІ 10 ДІБ КАТУВАНЬ БУЛИ НАЙТЯЖЧІ. ДРУГИЙ ПЕРІОД – ЦЕ САМ СУД НАД ОЛЕКСАНДРОМ КОЛЬЧЕНКОМ ТА ОЛЕГОМ СЕНЦОВИМ. БО ЦЕ БУЛА НЕВІДОМІСТЬ МАЙБУТНЬОГО І НЕВІДОМІСТЬ, ЧИ БУДУ ЖИТИ, КУДИ ПОТРАПЛЮ

– Оцих 700 днів, розуміємо, що були катування і погрози. Який період був найважчий, можливо, для вас?

– Декілька періодів. Це перші 10 діб катувань – вони були найтяжчі. Другий період – це сам суд над Олександром Кольченком та Олегом Сенцовим. Бо це була невідомість майбутнього і невідомість, чи буду жити, куди потраплю, і це мабуть був період на декілька місяців, бо я лише два місяці їхав до сучасного ГУЛАГу в Росії, і це була тотальна невідомість. І третій період, це коли мене вночі до єдиних приміщень камерного типу в кайданах вивезли без речей, без нічого – теж була суцільна невідомість, бо я вважав, що повезуть мене до місця, де будуть знову бити, катувати, бо саме в єдиних приміщеннях камерного типу це поширена практика в Росії знущання над людьми.

– Цю історію варто почути і ми про неї продовжимо говорити після короткої паузи. Якщо говорити про політв’язнів, то щонайменше три десятки громадян України там, у Росії, перебувають. За вашими спостереженнями, чи робить Україна достатньо задля того, щоб цих людей повернути, і на що можливо ще треба звернути увагу?

– Нещодавно була в нас зустріч з адвокатами хлопців, які знаходяться в Росії. Це і адвокат щодо справ кримських татар, і адвокати щодо справи Карпюка і Клиха. Була нарада в МЗС, дуже багато було людей, і ми обговорювали питання, міркували про те, що можна зробити і в якому напрямку нам треба рухатися, щоб повернути хлопців, бо справи дуже індивідуальні. Дивимося зараз на стан Клиха, бо він справді тяжкий. Перш за все треба повернути наших хлопців, які хворі як фізично, так і психологічно. Це перш за все треба робити саме щодо них. І процес цей йде, переговори йдуть, і дуже велика команда насправді працює.

– А от за вашими відчуттями, про три десятки точно відомо, що ці люди громадяни України, тільки українці, перебувають у Росії, але чи може ця цифра бути більшою? Як ви думаєте?

– Ця цифра вже за три десятки чоловік, і вона буде рости. Рости за рахунок Криму, бо були введені нові закони в Російській Федерації, які, на мій погляд, є недемократичними, вони порушують права людини і свободи, і вони зроблені саме для того, щоб людину посадити за ґрати. Тому за рахунок наших людей, українських громадян – кримських татар та українців – буде поповнюватися цей список. Ми будемо боротися і готуватися зараз до нових ув’язнень та вилучень із території Криму до Росії нових і нових наших громадян.

– Ви брали участь у міжвідомчому засіданні, зокрема наше МЗС повідомляло про те, що ви були там присутні і ваш адвокат щодо якраз політв’язнів. Наскільки я розумію, ви готові брати участь у якихось перемовних процесах або якихось консультативних, скажімо так, з українського боку?

– Звісно, я готовий, але треба дуже багато навчатися. Треба поїхати і до Європи – поспілкуватися з правозахисниками, і саму правозахисну діяльність треба вивчати. У мене вже є деякі книжки з курсу по праву людини. Це дуже велика робота, бо треба знати, куди треба звертати увагу, на що треба звертати увагу, за що братися у разі необхідності і за що треба потягнути, щоб якийсь результат отримати. Це треба мати розуміння. Я хочу навчатися, хочу працювати. Є велике бажання.

– Тобто, ви себе бачите в якійсь перспективі правозахисником, правильно я розумію?

– Так, саме так.

Я ЗОВСІМ НЕ ЗНАВ, ЩО МЕНЕ БУДУТЬ ЗВІЛЬНЯТИ. ДО 14 ЧЕРВНЯ Я БУВ ЯК УСІ ІНШІ В’ЯЗНІ, МАВ ЛИШЕ ВІРУ ТА НАДІЮ, АЛЕ НІ ПРО ЯКІ ПРОЦЕСИ НЕ ЗНАВ

– Якщо говорити про перемовний процес, то в кожній справі, ми прекрасно розуміємо, що він індивідуальний. От коли йшли перемовини про ваше звільнення, ви якісь деталі знали, розуміли? Вас про щось питалися? На кого вас обміняють? Чи все-таки все це відбувалося десь там вгорі, а ви про це не в курсі були?

– Щодо мене – я зовсім не знав, що мене будуть звільняти. До 14 червня я був як усі інші в’язні, мав лише віру та надію, але ні про які процеси я не знав. Лише тільки згодом я міг почути від Ірини Геращенко, Свята та інших людей, які клопотали, дуже раділи за нас, що насправді перемовини йшли на самому верхньому рівні, а саме – це наш Президент Петро Порошенко, він особисто вів перемовини з представниками російської влади, з президентом Російської Федерації, це були дуже складні перемовини, бо треба розуміти, що вони не хочуть віддавати нас додому. І Петро Порошенко мав, мабуть, переступити через себе у деяких питаннях і розмовляти з тими людьми, з якими йому не дуже подобається і не дуже хочеться розмовляти, але все ж таки він щось робив разом із командою. І вони домоглися, що дві людини повернулися, і зараз вони теж, я сподіваюся, розмовляють по цьому прикладу, ведуть перемовини, і наші хлопці теж скоро повернуться. І це буде та тенденція, яку ми зможемо спостерігати впродовж ближчого часу.

– Нагадаю, що у нас Геннадій Афанасьєв в гостях і з ним продовжуємо розмову. Давайте, можливо, про плани поговоримо, що ви для себе намітили на найближчий період? В Україні залишитеся? Чим займатиметеся далі?

– Конкретних пропозицій до мене ще не було, але маю бажання займатися правозахисною діяльністю. Саме тому хочу найближчим часом зустрітися з організацією People in Need, це світова організація, вона у Чехії. Там будуть проходити й курси реабілітації і навчання по перших кроках саме у правозахисній діяльності. Потім будуть курси вже в Україні, в Києві – до нас будуть приїжджати з Європи люди, які будуть нас навчати, і найближчим часом також хочеться подивитися та знати, що коїться на сході нашої країни. Я вже мав зустріч з представниками з АТО, вони розповідали мені від початку до кінця. Це дужа така важка тема і за декілька зустрічей неможливо зрозуміти до кінця і сформувати собі таку якусь картинку. Треба навчатися, щоб не дивитися у вічі нашій державі, нашим громадянам з соромом і не спаплюжити нічого, я перш за все повинен мати освіту саме в цій діяльності, котрою я хочу займатися. Потім вже приступати до роботи.

– В політику не збираєтеся йти?

– Якщо це допоможе спільній справі, якщо це допоможе поверненню хлопців. Бо треба розуміти, що представники громадських організацій – це одне, а коли є людина з цієї громадської організації в політиці і вона вже на політичному рівні може доводити ці проблеми, які є на громадському рівні до тих органів, які приймають рішення – це вже інше. Якщо це допоможе, то чому б ні.

ДУЖЕ БАГАТО РОДИЧІВ ПОЛІТВ’ЯЗНІВ ЗНАХОДЯТЬСЯ У КРИМУ І БОЯТЬСЯ ЗА СВОЄ ЖИТТЯ, ЗА СВОЮ СВОБОДУ, ЗА ЧЕСТЬ ТА ГІДНІСТЬ, ЗА ТЕ, ЩО МОЖЕ З НИМИ ТРАПИТИСЯ

– А ви намагалися якось між собою якось об’єднатися – ті політв’язні, яким вдалося повернути? Тобто, ви, пан Солошенко, пані Савченко? Чи з нею спілкувалися?

– Ну пані Савченко, вона справді дуже зайнята. Їй дуже важко, бо тільки повернулася і стільки проблем, стільки всього треба вивчити і зрозуміти, стільки зустрічей, що… У нас була нарада невеличка, ми спілкувалися. Це була зустріч "випускників", можна сказати. А з Юрієм Даниловичем, з іншими в’язнями вже звільненими ми спілкуємося, бо Юрій Данилович для мене як дідусь, це я за Солошенка. І кожного дня я дзвоню йому до Полтави і цікавлюся, як в нього здоров’я. Добре, що політв’язні разом, але треба об’єднувати саме батьків та родичів, бо батьки залишилися без тих людей, які їх годували. Вони у скрутному, більшість із них у скрутному положенні, і треба готувати якісь проекти, якісь ідеї, щоб була допомога не тільки політв’язням, а й родинам політв’язнів – як матеріальна, так і перш за все психологічна. Бо це дуже великий тиск саме на родичів, те що коїться. Дуже багато родичів політв’язнів знаходяться у Криму і вони бояться за своє життя, за свою свободу, за свою честь та гідність, за те, що може з ними трапитися. Тому не треба забувати саме про родичів, про батьків. Їх треба об’єднувати і робити якусь програму, міркувати над тим, як допомогти.

– А ви розумієте, які поради можна давати тим хто, наприклад, тим же батькам, які лишилися у Криму, тому що їм вдвічі, втричі, в десять разів гірше, навіть ніж тим, хто зараз на території вільної України, тому що вони ж в окупації перебувають фактично? Які їм поради треба давати? Як їм діяти, на вашу думку?

– Тому я й кажу за самооб’єднання батьків, бо моя мати пройшла великий шлях від мого арешту до мого повернення. І дійсно робила дуже багато, і у вашій студії була неодноразово, і в інших студіях – вона працювала, працювала й працювала. І тому, якщо б вони були в одному комітеті, в одній організації, вони саме б могли й розповідати, що їм робити, як їм це пережити. І вони б могли розділити оці почуття, цей тиск і вирішити внутрішні питання. Це необхідно робити.

– Разом легше. Я забув ще у вас запитати з приводу АТО. Ви плануєте собі якусь поїздку туди саме, вже розумієте куди поїдете? Чи поки що це в таких планах?

– Це у планах, але це необхідно зробити, щоб дізнатися про те, що насправді коїться на сході країни. Дуже багато людей, які писали листи зі сходу України, де проходили бойові дії, і хочеться особисто виразити їм дяку. Також треба дізнатися ситуацію з полоненими, вивчати, бо розмови розмовами про полонених, а дійсні факти, дійсна ситуація – це вже інший рівень, це більш досвідчені, більші знання щодо справи.

КОЛИ ТИ СИДИШ В ОДИНОЧНІЙ КАМЕРІ ТРИ НА ЧОТИРИ МЕТРИ, І В ТЕБЕ НЕМА НІЯКИХ ЗМІН, ЛИШЕ ЛИСТ ВІД ЯКОЇСЬ ШКОЛЯРКИ ЧИ ВІД БАБУСІ, ЯКА КАЖЕ "ХЛОПЧИКУ, ТРИМАЙСЯ" – ЦЕ РОЗПАЛЮЄ СЕРЦЕ, ЦЕ ТРОХИ ПОВЕРТАЄ ТЕБЕ ДО ЖИТТЯ І ДАРУЄ ТОБІ НАДІЮ

– Ви кажете, вам писали, коли ви перебували в Росії. Це якось допомагало? Чи багато таких відгуків було?

– Листи – це єдине, що ти можеш побачити у плані підтримки. Єдина підтримка – це листи. До мене дуже рідко вони доходили, але люди не покладали рук, вони намагалися зробити ще і ще; вони писали, повторювали одні і ті ж листи, по декілька разів відправляли і до мене все ж інколи та доходили. І коли ти сидиш в одиночній камері, яка три на чотири метри, і в тебе нема ніяких змін, лише отой лист від якоїсь школярки чи від якоїсь бабусі, яка каже "хлопчику, тримайся" – це розпалює серце, це трохи повертає тебе до життя і дарує тобі надію. Тому я закликаю всіх громадян України писати, писати листи. У нас зараз дуже великі проблеми у Кольченка та Сенцова, бо їх примушують прийняти російське громадянство, їм приносять паспорти російські, їх російська влада хоче лишити їх останнього – лишити їх українського громадянства. Людина, яка є за ґратами – в неї вже немає нічого. В неї забрали свободу, забрали все майно, в неї залишилася тільки та свідомість, та любов до країни та до людей, які живуть у цій країні. І зараз Росія хоче забрати останнє. Тому, будь ласка, напишіть листа до хлопців, і хай ті люди, які їх охороняють, ті кати, які навколо них, хай зрозуміють, яка велика сила, яка велика єдність нашого народу, і хай вони бояться, що може з ними у майбутньому трапитися.

– Ви пам’ятаєте момент, коли вам сказали, що ви вільний? І чи повірили ви тоді, що нарешті можна поїхати додому?

– Це була мабуть 11-та чи 12-та година 14 червня. Мене завели до кімнати – там безліч людей у формі, і вони мені кажуть, що президент Росії, котрий мене посадив за ґрати та катував, що він проявив акт гуманності і вирішив звільнити мене з полону. Це були такі незвичайні почуття, але тоді, у перші хвилини, мені хотілося одного – це скоріше побачити Юрія Даниловича Солошенка. От цього більш за все мені хотілося. І в нього були такі ж самі почуття, бо коли його першого вивели до машини, він сидів у машині і чекав мене, і запитував у всіх – де Афанасьєв, де Афанасьєв? І коли я вже вийшов, він заспокоївся і я заспокоївся – ми обнялися, сіли поруч і поїхали. І це було дивовижно, бо ми звичайні люди, такі маленькі звичайні люди з маленьких міст, і така повага, те, що для нас зробила наша влада, наш народ – це надзвичайно. Щиро дякую.

– Якщо говорити про тих людей, які поїхали в Росію, на яких поміняли, ви за ними якось стежите, за їхньою долею? Чи вони вам не дуже цікаві, скажімо так?

– Ці люди, які виступили проти нашої держави, і їх не примушували обмінювати, це була їх власна воля, бо ті люди не бачили свого життя у цій державі. Вони працювали на Росію і повернулися до свого хазяїна, на кого вони працювали. Тому казати, що обмін пройшов українців на українців… а навіщо нам такі люди, які не хочуть бути в нашій державі? Ми що, як Росія, котра примушує прийняти громадянство, нав’язує свої паспорти, власне бачення життя? Ми демократична країна. Якщо Росії не потрібні російські громадяни, котрих безліч тут сидить – їхні військовослужбовці і інші всі, хто є в Україні, – якщо не потрібні, ми будемо віддавати їхніх агентів, і хай забирають тих людей і що хочуть з ними роблять, бо нам такі люди чи потрібні, котрі не хочуть бути разом із нами і боротися за наше спільне майбутнє?

ЗМІН ЗА ДВА РОКИ БАГАТО В УСІХ СФЕРАХ – У СОЦІАЛЬНИХ, ЕКОНОМІЧНИХ, ПОЛІТИЧНИХ. НАВІТЬ ПОЧИНАЮЧИ З МОДИ НА ВУЛИЦІ ДО ЯКОЇСЬ ВЖЕ КУЛЬТУРИ МІЖ ЛЮДЬМИ

– 700 днів. Майже два роки. З моменту, коли вас забрали – викрали з України – і до моменту, коли ви повернулися, які відчуття були, коли ви повернулися, коли приїхали? Чи змінилась якось країна за цей період?

– Перш за все, два роки звучить нормально, а 767 – звучить жахливо. Оці цифри, коли пан Президент сказав "ми чекали 767 днів" – я повернувся, дивлюся на нього, "760 днів, – думаю – о Боже, це справді багато".

– Ви не зрозуміли, що ви так довго там перебували?

– Не зрозумів. Дні такі схожі один на одного, і ця боротьба, яка йде за життя, вона наче й швидко проходить, а наче й ні. Зміни? Змін багато у всіх сферах – у соціальних, економічних, політичних. Навіть починаючи з моди якоїсь на вулиці до якоїсь вже культури між людьми. Дуже багато змін вже прийшло, і я ще намагаюся звикнути і зрозуміти, що тут відбувається. Це трохи важко насправді.

– Якщо говорити про Крим, ви вірите в те, що вже якимось найближчим часом можна його повернути? І як його повернути?

– Особисто я вважаю, що Крим – це не найближчим часом повернеться – це 10-15 років, бо влада в Росії не безкінечна, вона дуже часто змінювалася, і саме дипломатичним шляхом ми можемо повернути назад нашу батьківщину, нашу територію, яка під контролем зараз ворога. Я вважаю, що нам її віддадуть через якісь економічно-політичні проблеми саме в російській владі, і ми заберемо її під свій контроль і будемо піклуватися, але для цього перш за все треба мати власну добру економіку. Треба проводити таку політику, в якій нас будуть поважати, виступати навколо з гідністю, починаючи з якогось соціального до великого політичного рівня, і продовжувати співпрацю з європейськими та світовими державами щодо тиску, щодо тих санкцій, котрі чинять тиск на Росію. Тому саме через політично-економічні проблеми нам і повернуть нашу територію назад. Дипломатичним шляхом, бо я проти вбивств, проти крові, і мені все ж таки хочеться, щоб сини нашої держави всі були живі, і війна нікому не потрібна.

Я ВІДЧУВАВ НАВІТЬ У РОСІЙСЬКІЙ В’ЯЗНИЦІ ДІЮ ЦИХ САНКЦІЙ, БО САНКЦІЇ ВПЛИВАЮТЬ НА ВСІ СФЕРИ ЕКОНОМІКИ РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦІЇ. І ТАМ ЛЮДИ ПОЧИНАЮТЬ ПОТРОХУ ПРОКИДАТИСЯ І ПІДНІМАТИ ГОЛОВУ

– Бачите, ми якось так повернулися наприкінці розмови до того, з чого починали, а саме з санкцій. Тобто, ви вірити в їхній механізм, їх діяльність?

– Так, саме в санкції більш за все вірю, бо перші мої слова – це були закликання. Бо, знаходячись у в’язниці російській, я відчував навіть у ній дію цих санкцій, бо санкції впливають на всі сфери економіки Російської Федерації. І там люди починають потроху прокидатися і піднімати голову, бо їм дійсно важко жити.

– В нас остання хвилинка. Можливо, використаєте цей час, щоб звернутися до тих хлопців, які зараз там перебувають у полоні, політв’язнів? Щоб ви їм хотіли сказати зараз?

– Нещодавно звертався до Еміра Куку, в якого був день народження, звертався на кримськотатарській мові, виражаючи йому повагу, і мабуть я повторю на українській вже мові до всіх хлопців – хлопці, тримайтеся, бо ми разом будемо боротися за кожного з вас. Борони вас Господь. Я побачив дуже гарну тенденцію – на всі свята, на всі акції щодо політв’язнів вже починають приходити в три чи чотири рази більше людей, які приходили рік тому. Це дає велику надію на ваше повернення. Я вже вдома. Процеси йдуть, переговори йдуть. Я спілкуюся з багатьма людьми і бачу, що це дійсно може трапитися, і варто чекати наших бранців, їх повернення у найближчий час.

– Ну і ви тому яскравий приклад тому, що це все реально. Я вам дуже дякую, я бажаю вам відпочити, зібратися з думками, я думаю, що ми ще будемо бачитися в цій студії з вами і в новій іпостасі. У нас Геннадій Афанасьєв був у гостях – вам вдалого дня бажаємо…

– Щиро дякую.

Сергій Барбу, 5 канал

Попередній матеріал
Україна готова обміняти вісьмох нещодавно затриманих бойовиків "ДНР" – Геращенко
Наступний матеріал
"Закон Савченко" хочуть відкоригувати

Врятованому з російського ув’язнення Афанасьєву дадуть квартиру

Для них я був "бандерівцем", для них я був ворогом народу – Афанасьєв про утримання в РФ

В'язні Кремля Солошенко та Афанасьєв повернулися в Україну: як це було і на кого обміняли

Геращенко: Ключовим аргументом у звільненні Афанасьєва і Солошенка були важкі діагнози

Солошенко й Афанасьєв прибули до Києва – перші фото

Афанасьєв і Солошенко приземлилися в "Борисполі" – "швидкі" повезли їх до Києва