facebook / Жан Беленюк

Беленюк: Я не звик шукати проблему у чомусь, моя справа – виграти в будь-яких умовах

Український борець греко-римського стилю, срібний призер Олімпійських ігор Жан Беленюк у програмі "Рандеву" на "5 каналі" розповів про допінг, грошову винагороду і відношення до Мінмолодіспорту

ЯКЩО БУДЕ ПРОДОВЖУВАТИСЯ В ТОМУ Ж РУСЛІ, ТО НА НАСТУПНІЙ ОЛІМПІАДІ, НАПЕВНО, ЗАЛИШИТЬСЯ 5 МЕДАЛЕЙ

– Знаєте, у нас останнім часом тільки і розмов, що про Олімпіаду. Злі язики говорять про такі от причини нашого антирекорду, ну а спортсмени говорять: існує ряд об’єктивних причин, чому сталося так чи інакше. Нам би хотілося почути вашу думку. Що сталося за ці 4 роки? Чому так? Ваша думка?

– Бо ми не отримуємо належної уваги з боку влади, чиновників, з боку держави так званої. Тому проблема, в принципі… Попереджали, що будуть погані результати, до ворожки не ходи, бо коли ти не кладеш нічого на полицю, а тільки забираєш звідти, то настане день, коли там нічого не залишиться, тому це об'єктивний результат. Єдине, що якщо буде продовжуватися в тому ж руслі, то на наступній Олімпіаді, напевно, буде 5 медалей, залишиться.

– А ви відчули зміни, які сталися за останні два роки в Міністерстві молоді і спорту у вигляді ваших тренувань, вашого оснащення, ваших поїздок?

– Ситуація яка: справа в тому, що зміни, які я реально побачив – це те, що підняли, припустімо, вдвічі премію. При тому, що гривня впала більш ніж утричі, тобто назвати це серйозною зміною теж не можна. А на збори ми і раніше їздили, раніше у нас було більше баз, тому що у нас був Крим. Ми їздили постійно на базу в Алушту, ми бачили море і там чудовий клімат для підготовки спортсменів. Змін на краще немає, тобто скрізь впав рівень життя, у спортсменів у тому числі. Проблеми всюди, починаючи від фінансування

Міністерством фінансів, тому що вони постійно урізають бюджет. Закінчуючи тим, що є з бюджету ще крадуть по ходу того, як він прийде до спортсмена безпосередньо: на збори, на медикаменти, ще щось. У нас тому постійно з аптеками якась метушня, ніяк не можуть нам "вибити" ці медикаменти – це теж проблема. І ось ці речі, звісно, згубно впливають на спорт загалом.

– Що може бути з спортсменами, які знаходяться в таких умовах?

– Зі мною все буде гаразд, я живучий хлопець. Справа в тому, що я такий, що можу сказати. Я не буду мовчати. Є такі спортсмени, які мовчать, нічого не говорять, ніби їх усе влаштовує. А потім – раз, і перейшли вже до іншої збірної, і все, і з кінцями. У будь-якому випадку якось воно рухається. Я ось кричав протягом двох років з приводу своїх особистих умов. До Олімпіади, вони у мене ніби з'явилися, поки у вигляді сертифіката, але в будь-якому випадку я більш ніж упевнений, що будинок добудують – він уже там на фінальній стадії...

– Зараз де ви живете?

– Вдома, я ж київський.

– Я знаю, що ви живете в однокімнатній квартирі, так? Чемпіон світу, Європи, друге місце на Олімпіаді, живе зараз в однокімнатній квартирі?

– Так. Бачите, коли говориш ці речі, до будь-кого підійдіть скажіть, без різниці – Кличко, Жданов, будь-який чиновник. Він скаже: "Так, це неправильно. Але що ми можемо зробити?" Тобто на державному рівні, за законом прописано, що там те й те. Ну, коротше, у них є "відмазки" на будь-який...

– Ну Джамалі квартиру ж дали, вона вже туди навіть сходила.

– Ось це питання цікаве: чому Джамалі дають трикімнатну квартиру? Не те що я чимось заздрю. Просто мені цікаво, тому що я сам цікавився цим питанням, а там нам, Олегу, спортсменам, які теж насправді гідні, на мій погляд...

– Безумовно.

– ...трикімнатну, навіть двокімнатну не можуть дати, з тієї причини, що це за законом не можна. Тобто, я так розумію, що Джамала у нас багатодітна мати, що у неї трикімнатна квартира. Ось такі подвійні стандарти, вони теж ніби не надто прикрашають усю цю справу.

ДОПОКИ БУДЕ ПІДНІМАТИСЯ ПРАПОР, ДОПОКИ БУДЕ ГРАТИ ГІМН, ДОПОКИ БУДЕ ДЕРЖАВА ФІНАНСУВАТИ ВСЕ ЦЕ І ПОТУЖНО ФІНАНСУВАТИ – ТАК, ЯК РОСІЯ ЦЕ РОБИТЬ, – ТО СПОРТ БУДЕ ПОЛІТИКОЮ І БУДЕ ЗАВЖДИ ПРИВ'ЯЗАНИЙ ДО ПОЛІТИКИ

– Я хочу вас щодо справедливості спитати. Багато обговорювали моменти цього неправильного суддівства. Потім, як ми уже знаємо, цього суддю, який був на вашому поєдинку з росіянином, відсторонили у зв’язку із певними питаннями щодо його суддівства. Наскільки це було чесно і справедливо?

– Ви знаєте, багато сказано було з цього приводу. Насправді ми постійно стикаємося з такими ситуаціями. Я переживаю, єдине, за майбутнє цього виду спорту в олімпійській програмі. Тому що ось ми боролися роки, мабуть, років зо два тому за те, щоб не виключили греко-римську боротьбу з програми в Токіо вже. Але ось такі ось дії, "непонятки" з суддівством, постійні якісь інтриги, постійні якісь скандали...

– А з чим це пов’язано, Жан?

– З грошима, все у нас в житті пов'язано з грошима, тобто якщо є вплив, якщо є гроші, то грає людський фактор.

– Виникає запитання, якщо існує кількість апеляцій, якщо існує "допінговий скандал", якщо існують рішення на користь тих чи інших спортсменів, чому в цій ситуації не було бажання подати апеляцію, розібратися? Адже насправді це дуже легко було зайти на Фейсбук, подивитися щодо цього судді? Країна проживання – Твер, він грузин, на ринзі, наскільки я розумію, людина теж не зовсім із російською національністю, так? Тобто стільки існує "але", які призводять до певної думки, що виникає запитання: "Слухайте, панове, а чи це було взагалі справедливо?" У вас не було бажання розібратися і зробити з цього дійсно розслідування?

– У мене претензії лише до себе.

– До себе?

– Так, тому що я не звик шукати проблему десь там у чомусь. Моя справа – вийти, показати, виграти в будь-яких умовах. Я минулого року боровся з німцем на Чемпіонаті світу. З 10 балів, які я взяв, мені зарахували тільки два бали. І при цьому я виграв бій і потім виграв Чемпіонат світу.

– Наскільки політичний момент присутній в спорті? Ви це відчуваєте?

– Ну звісно. Я прихильник спорту поза політикою, але ми розуміємо – допоки буде підніматися прапор, допоки буде грати гімн, допоки буде держава фінансувати все це і потужно фінансувати – так, як Росія це робить, – то спорт буде політикою і буде завжди прив'язаний до політики. Але що я можу сказати тут?

ЦІ ХЛОПЦІ ВИЯВИЛИСЯ ЗАРУЧНИКАМИ СИТУАЦІЇ. БО ЯКЩО НА РІВНІ ФСБ, НА РІВНІ ДЕРЖАВИ КОНТРОЛЮВАВСЯ ДОПІНГ, ТО УЯВЛЯЄТЕ, НА ЯКОМУ РІВНІ, ДО ЯКОЇ МІРИ ЗВЕДЕНА ОСЬ ЦЯ ЖАГА ПЕРЕМОГИ

– Якби до вас звернулися російські журналісти і спитали про об’єктивність цієї ситуації з допінгом? Щоб ви відповіли?

– Якщо жорстко не припинити, то це може ніби не бути уроком. Просто ці хлопці виявилися заручниками ситуації. Тому що дійсно, якщо на рівні ФСБ, на рівні держави контролювався допінг, ось ці там підміни проб і все інше, то ви уявляєте, на якому рівні, до якої міри зведена ось ця жага перемоги. Тобто золото за будь-яку ціну, всупереч усьому. Тобто це вже якийсь діагноз. Олімпійський принцип: "головне не перемога, а участь", правильно?

Але ж для вас цей принцип не діє?

– Не діє, але теж йти на якісь такі кроки, які аморальні – це не вітається. Теж можна піти вбити людину десь, суперника свого "замовити". Тим більше в Ріо це можна було легко зробити, 300 доларів коштує життя людське.

– Та ладно.

– Тобто там бідна країна, дав 300 доларів, і він ще й тренера "завалить". Я дуже сильно перебільшую, але ніхто ж цим не займається, все намагаються чесно довести свою перевагу.

– У греко-римській боротьбі є питання допінгу?

– Воно всюдиє. Всюди є, звісно, навіть у шахах.

– Та ладно.

– Так, щоб швидше думати. У них же там ще…

– Мозкова активність?

– Так, у них же там натискають на кнопки, за часом можна виграти. Тому ...

– А ви колись вживали допінг? За всю свою кар’єру?

– Ні, звісно.

– В цьому немає сенсу?

– Я їм гречану кашу, мені цього вистачає.

– Серйозно?

– Так.

Я ПРОТИ ВІЙНИ В БУДЬ-ЯКОМУ ВИПАДКУ. ТОБТО У МЕНЕ НЕМАЄ АГРЕСІЇ НІ ДО ЧОГО

– Жан Беленюк – він аполітичний спортсмен? Ви слідкуєте взагалі за політикою?

– Я особливо не слідкую, я навіть телевізор не дивлюся, але те, що відбувається в будь-якому випадку зараз... У соцмережах я як би там риюсь трохи. І ти хочеш - не хочеш бачиш деяку інформацію з політичних просторів.

– Як думаєте, ми зараз на правильному шляху? Те, що країна зараз виборює, це має сенс?

– А що вона виборює?

– Ну ми зараз виборюємо незалежність принаймні від Росії на Сході України, звільняючи наші території. А окупація Криму…

– Як на мене, то ми з однієї залежності потрапляємо одразу в іншу.

– Серйозно? Поясніть свою думку.

– Бо, на жаль, ми не можемо бути самостійними, як би нам не хотілося. У будь-якому разі у нас є люди... Тобто, якщо не Схід, значить Захід буде диктувати нам свої умови. Я проти війни в будь-якому випадку. Тобто у мене немає агресії ні до чого. Ті люди, які продукують всю цю агресію, мені, здається, вони не праві. Зараз політика одна, вибори пройдуть – вона вже може бути зовсім інша.

– А як ви думаєте, от ви кажете, що ви проти війни, безумовно, це жахливий фактор і, дай Бог, щоб вона швидше закінчилася. Але, тим не менше, як було вести себе, не розпочинаючи цю війну і не розпочинаючи захист наших територій?

– Справа в тому, що я дуже посередньо знаю всі нюанси, як і багато людей, які, втім, починають розповідати мені, як що було. Таке враження, що вони прямо там всі рішення приймали. Тому що як би тут цю проблему можна розглядати з усіх кутів по різному. Деякі схаменулися, такі найбільш радикальні, яким тільки зброю давай. Вони просто там за ідею якусь, що ми хочемо бути самостійними. Наскільки у них виходить бути самостійними – це ще друге велике питання. Взагалі якщо глобально там геополітична гра, тобто у кожної сторони є свої інтереси. Те саме, як Придністров'я свого часу. Там чорт ногу зламає, як на мене.

– Серйозно?

– Я думаю, так.

– А ви пишаєтеся тими людьми, які вмирають за Україну, і за те, щоб вона була незалежною?

– Просто справа в тому, що як на мене, вони вмирають ні за що. Ви розумієте мою точку зору? Вони вмирають ні за що. Вони думають, що вони вмирають за країну, насправді... І за незалежність, дуже сумніваюся, що вони за це вмирають – і це мене засмучує, і це те, що викликає у мене дійсно печаль. Тобто як ми там боролися з олігархами, прийшли боротися з олігархами, називається "бджоли проти меду". Олігархи як були, так і є. Люстрацію прийшли зробити – ті самі люди як сиділи, так і сидять. Що зроблено? Нічого не зроблено.

– А чий Крим, як думаєте? Наш чи російський?

– Крим наш, звісно.

– Наш? Ви мене заспокоїли, я вже почала хвилюватися.

– Ні, Крим наш. Але справа в тому, що... Чомусь віддали і все. Може, продали.

– Думаєте?

– Цілком можливо. Гроші вирішують все зараз.

У НАС ЛИШЕ ЗА ОЛІМПІАДУ І ГІДНА НАГОРОДА, А РЕШТА – ЧЕМПІОНАТ СВІТУ, ЧЕМПІОНАТ ЄВРОПИ – ЦЕ НА СМІХ КУРЯМ

– О’кей, зараз бліц-запитання, перше запитання, Жан. Чому в мережі ВКонтакте ви зареєстровані як Ваня Беленюк? Чи це ваш аккаунт?

– Так. Це мій аккаунт, просто чомусь не міняють назад. Я пробував – не міняють.

– А чому?

– Мабуть, не знають такого імені Жан, не знаю.

– Навіщо ви додали собі відеозапис, це відео зі стриптизом? Нам цікаво. Було таке?

– Може, давно було. Я чесно кажучи, ВКонтакте не особливо зараз, у мене більше Фейсбук. А коли там дата була? Може я ще був в тому віці, коли мене це цікавило.

– Зараз 25, вже зав’язали?

– Уже все.

– Куди збираєтеся витрачати призові 2 мільйони гривень? Є уже якісь плани?

– Головне, щоб вони були у мене на руках, а там я уже розберуся с цим.

– Сумніваєтеся?

– Ні, не сумніваюся.

– Що можуть бути?

– Ні.

– Який ваш прожитковий мінімум у період між державними преміями? Ну коли немає там такої нагороди суттєвої? На що живете в місяць? На яку суму?

– Не знаю, по-різному, дивлячись який місяць – десять тисяч гривень.

– Десять тисяч гривень? На що найбільше витрачаєте гроші свої?

– На харчування.

– На вашу думку, яку суму має виплачувати держава за золоту медаль Олімпіади спортсмену? Ну от гідна нагорода за медаль?

– У нас лише за Олімпіаду і гідна нагорода, а решта – Чемпіонат світу, Чемпіонат Європи – це на сміх курям.

– Коли ви востаннє билися поза рингом?

– Коли їздив на громадському транспорті.

– А як це сталося, розкажіть?

– Ну як? Бо приставали до мене там.

– Хто приставав?

– Люди неадекватні.

– Що хотіли?

– Ну я не знаю, що вони хотіли. Їх не влаштовувало, що я не такого кольору шкіри, напевно, як у них.

– До речі, існує такий момент зараз?

– Зараз менше, тому що я ізольований від соціуму. А загалом так, звісно.

– Це, напевно, ще одним поштовхом було протягом життя, правда? Бути сильним і боротися?

– Знаєте, тут така справа, тут навіть корисніше бути швидким, ніж сильним. А сильним, якщо у людини там ніж або пістолет, що ти йому зробиш?

– Ви, до речі, носите з собою зброю або…?

– У мене є пістолет, але я часто його забуваю вдома.

Я РОЗУМІВ, ЩО МАВ ВИГРАТИ, ТОБТО Я ГОТУВАВСЯ ДО ЦЬОГО. ЗАРАЗ ТРЕБА БУДЕ ЧЕКАТИ ЧОТИРИ РОКИ ДЛЯ ТОГО, ЩОБ РЕАЛІЗУВАТИ СЕБЕ – СТАЛО ПРИКРО

– Яким було ваше наймасштабніше святкування перемоги за все ваше життя? Взагалі, як святкуєте, до речі?

– Особливо не святкую навіть.

– Переміг – "галочка" в голові, мама щаслива, фани теж?

– Так. Я з друзями так, навіть приводу не треба. Просто зустрічаємося, сидимо десь там, можемо випити, ну як випити – я не п'ю. Випити компот за обідом.

– Що, серйозно? Взагалі алкоголю не п’єте? Не подобається чи просто собі поставив…?

– Не подобається мені.

– Не подобається.

– Боюсь спитися.

– Де б хотіли працювати після завершення спортивної кар’єри?

– Я хотів би бути криміналістом, мені подобається.

– Ким?

– Криміналістом.

– Нічого собі. Звідки, скажіть?

– Ну мені подобається це, я люблю розслідування, люблю детективи там, дедуктивний метод. В Україні ні, я не працював би, тому що у нас на дуже низькому рівні. А ось десь за кордоном, припустімо, в тій самій Америці, я б зайнявся цим. Навіть перевчився спеціально.

– Ну форма вам би точно личила, якогось шерифа або…

– Так, я ж честь вмію віддавати.

– Ви відчуваєте, що українці вами пишаються?

– Так.

– Чому бокс популярніший за боротьбу?

– Бо більш видовищно. Дивлячись який бокс, бокс від боксу відрізняється.

– Кличко, коли боксує, видовищно?

– Ні.

– Та ну, а чому?

– Ну зараз із Ф'юрі ще був більш-менш бій. Там хоч було… А так, як він бив якихось незрозумілих чоловіків, яких з цих барів вийняли – це було не дуже цікаво.

– Ви колись задумувалися, щоб покинути спорт?

– Так.

– Чим би тоді займався? Криміналістикою?

– Я не знаю, бо... Піду на завод працювати.

– На завод?

– Якби в нас заводипрацювали.

– Навіщо, живучи у маленькій квартирі, ви завели собаку?

– Щоб веселіше жити в маленькій квартирі.

– І як, веселіше?

– Звісно, собака – це взагалі… Каспер наш, таке враження, що людина, якщо чесно. Мама називає його "бабуся Надя", як моя бабуся.

– Яка ваша улюблена пісня?

– Реп. Я слухаю або реп, або класичну музику.

– Запитання з Фейсбуку: що потрібно, аби завоювати ваше серце?

– Нічого, просто сподобатися мені.

– А у вас є дівчина?

– Я не відповідаю на запитання особистого характеру.

– О’кей, останнє запитання: коли ви востаннє плакали і чи взагалі боксери плачуть і борці греко-римської боротьби?

– Зараз очі у мене були на "мокрому місці", коли мене нагороджували, бо я розумів, що мав виграти, тобто я готувався до цього. Зараз треба буде чекати чотири роки для того, щоб реалізувати себе – стало прикро.

– Ми плачемо завжди, коли перемагають наші спортсмени. Дякую за розмову. І сподіваюся, що за 4 роки, я навіть впевнена на 95%, що Жан Беленюк буде олімпійським чемпіоном.

– А чого 95%, а не 99%?

– Слухайте, ну дайте мені 5% для якогось там судді чи якогось суперника, якому будуть присуджувати росіяни.

Яніна Соколова, "5 канал"

Попередній матеріал
Біля Маріуполя під час виконання бойових завдань загинув капітан "морських котиків"
Наступний матеріал
Розстріли на Майдані: експертиза довела, що смертельну кулю по активістові випустили зі зброї командира "Беркуту"

Міністр молоді і спорту: Я чемпіон світу по стрибках у висоту після перемог українських спортсменів

Оркестр, коровай та шалені овації: у Києві зустріли олімпійського чемпіона Чебана

Сльози, оплески та душ із шампанського: як у "Борисполі" зустрічали призерів Олімпійських Ігор

У "Борисполі" зустріли українських шаблісток, які привезли срібло з Олімпіади в Ріо