КОЛИ Я СИДІВ У В'ЯЗНИЦІ, МЕНІ ЗДАВАЛОСЯ, ЩО НА ВОЛІ УСІ ДОПОМАГАЮТЬ АРМІЇ
- Ваша волонтерська діяльність має доволі оригінальний зачин – ви почали допомагати армії, перебуваючи у в’язниці. Розкажіть, будь ласка, що мотивувало вас взятися за потреби українських військових. Звідки прийшла ця ідея?
- Це не ідея, коли я там сидів, мені здавалося, що цим займаються всі. Усі, хто на волі, цим займаються. І я теж не залишився осторонь.
- Коли це почалося?
- Ще з Майдану. Віка (дружина – 5.ua) з пологового поїхала на Майдан. Ну от так все воно й почалося.
- А як це взагалі можливо, перебуваючи в тюрмі, допомагати армії?
- Через Інтернет, через телефон.
- Ви мали доступ до мережі?
- Так, через Facebook. А доставкою займалися або Віка, або Таня Ричкова, або наш фонд ("Народна армія" - 5.ua).
- А як щодо інших? Ті люди, які разом із вами були у в’язниці, вони також вони підтримують армію?
- Допомагають, підтримують. Друг у мене є – Міша - він завжди підтримував. Начальник також. Він привозив метал, за свої гроші купував. Хлопці там робили буржуйки, волонтери приїжджали, забирали їх і відвозили хлопцям.
- Тобто, окрім вас, там є чимало людей, які опікуються потребами бійців?
- Так. Багато хто шиє форму, чохли на бронежилети…
- Раніше здавалося, що ув’язнені тримаються осторонь теми війни.
- Там теж люди. Вони теж дивляться телевізор і вникають у життя за ґратами.
У В'ЯЗНИЦІ БАЧАТЬ КРИМІНАЛ У ТОМУ, ЩО ТИ НЕ ПОМИВ ПІДЛОГУ - І ДОДАЮТЬ ТЕРМІН
- Вам вдалося виграти позов в Європейському суді з прав людини. Україна вам виплатила 25 тисяч євро. Як вам це вдалося? Адже, наскільки мені відомо, шлях до Страсбурга доволі складний. Через які інстанції вам довелося пройти?
- Усі, абсолютно. Усі, що є в Україні. Щоб потрапити в Європейський суд, їх треба всі пройти в Україні.
- Скільки часу це зайняло?
- Усього суди в нас тривали п’ять років. Тут, в Україні, воно все швидко пройшло. Тому що всюди відмовляли. Ми приймали ці відписки і йшли в інші інстанції. А потім у Страсбурзі вони зробили справу пріоритетною, і почався її розгляд. Але тут Україна почала затягувати – то представник не приїжджав, то з департаменту не передавали документи. І ось це все майже п’ять років затягувалося. А потім вони почали говорити, що ми (в’язні, які позивалися – 5.ua) - порушники. За цей весь час вони нам понаписували порушень десь двісті з гаком. І термін мені додали, не тільки мені, а й іншим хлопцям. Вони бачать кримінал в тому, що ти не помив підлогу, і додають термін. І потім суд відбувся без них, тому що вони почали уникати, документи не надавали, ось ця пенітенціарна служба.
- Що саме було предметом позову?
- Ну нас же там били, возили по всій Україні, ховали по різних колоніях.
- І от вам таки вдалося виграти справу. Гроші ж ви вирішили відправити на фронт, бійцям…
- Ну там як. Спершу на Майдан. Віка купувала маски, лимони, молоко. А потім Крим. Там 25-та бригада була в нас на навчаннях, коли анексія була. Це тільки здається, що там сума така, а насправді нічого там такого немає. Один тепловізор на той час коштував 38 тисяч.
- Розкажіть, будь ласка, як узагалі сталося, що 15-річний юнак сів за крадіжку, як виявилося в результаті, на 12 років?
- Із самого початку ми були свідками. А потім нам перекваліфікували справу, що ми не свідки, а співучасники.
- Співучасники чого?
- Там сталося пограбування, під час якого було вкрадено зброю. І ось цей ніж (який було вкрадено – 5.ua) ми подарували. І через місяців вісім нас викликали на суд, оскільки та людина, якій ми подарували цей ніж, порізала когось у парку на смерть. Його судили за ненавмисне вбивство. Потім, коли дізналися, чий це ніж, де він був украдений – його одразу почали пресувати. І йому одразу з ненавмисного на навмисне перекваліфікували. Утім нам нічого не могли зробити, але одного чудового дня він сказав, що ми все знали і спеціально дали йому цей ніж. І вийшло, що нам зробили співучасть. Ось так. Із самого початку в мене був термін 13 років, а потім мені ще додавали два рази.
- Маєте намір оскаржувати ті звинувачення, що вам закидали, щодо співучасті у такому тяжкому злочині, як умисне убивство?
- Так, адвокати, які займалися в Європі, візьмуться за цю справу. Просто вони зараз займаються справами зниклих безвісти і полоненими. Вони ж подають у Європейський суд, то зараз і не хочеться відволікати зі своєю проблемою, вона нікуди не втече.
НА СОЛДАТІВ-МАРОДЕРІВ ЧАСТО "ВІШАЮТЬ" ЧУЖІ КРАДІЖКИ
- У жовтні цього року ви отримали помилування від Президента. Як вас зустріло місто, коли ви повернулися додому?
- Там така історія: влада у Первомайську, Миколаївської області, яка нині очолює місто, вона вже 20 років там. Нещодавно та сама людина знову стала мером. Мене випустили, а на другий день я був у Президента. Якраз тоді він підписав указ про створення центрів допомоги АТО. Це треба в кожному районі зробити, у кожному місті, у кожній області. Нас, волонтерів, зробили кураторами цих центрів. У штат входять чиновники, але куратор керує цим центром. Уявляєте, я приїжджаю тільки з тюрми туди, а там ось те "регіональне" кубло: і тут з’являється Костик, є розпорядження з Адміністрації Президента – Костика треба призначити, виділити приміщення. Міський голова зі своєю командою при владі 20 років. Мало того, що там 500 кабінетів, там ще й усі бабусі-дідусі сидять, і щось підписати чи щось зробити просто нереально. Ці центри допомоги АТО були створені для демобілізованих солдат. Там купа пільг, вони ж не знають цього всього, а соціальні служби не говорять. В указі говориться виконувати, а вони виконують крізь зуби.
- Війна колись таки скінчиться. Чим далі плануєте займатися? Чи бачите ви себе, можливо, у якійсь волонтерській або правозахисній галузі?
- Ну от зараз ці центри. Якщо війна закінчиться, то, я думаю, через півроку вони стануть непотрібними. У нас є ще одна проблема – Артемівська тюрма забита солдатами, мародерами. Це серйозна проблема, тому що з ними теж треба працювати. Тому що їх закривають за мародерство чи розпродаж волонтерської допомоги (основні такі статті), а потім до них приїжджаєш, а в них по 15 епізодів крадіжок по області. Ну, мовляв, яка різниця, усе одно ж сидиш, і "вішають" на них ті крадіжки. Ми нещодавно, до речі, з приводу цього в Адміністрації Президента розмовляли, що треба буде їхати "чистити" ці справи.
- Тобто на бійців, які скоїли якісь злочини в зоні АТО, вішають ще купу інших справ?
- Звичайно. Ну їм же треба план закривати. От зараз це треба правильно юридично продумати, щоб був допуск у ці в’язниці, щоби з ними спілкуватися.
УСІ ДУЖЕ ЗДИВУВАЛИСЯ, КОЛИ ДІЗНАЛИСЯ, ЩО Я СИДЖУ
- Інакше кажучи, у вас уже поступово проглядається лінія, чим в житті займатися... А як швидко вам вдалося адаптуватися? Адже усе-таки півжиття ви провели за ґратами...
- Та я вийшов – і адаптувався вже за півгодини. У той день, коли я тільки вийшов, ми поїхали в розважальний комплекс: спершу я розгубився із кавою, коли я каву попросив, мені говорять: "Яку?", я кажу: "Нормальну, яку". А потім Віка пішла в дитячу кімнату дітей відводити, думаю: подивлюся, де це. І зайшов не в ті двері – там був боулінг. І дівчина мені каже: "Беріть і одягайте кеди", я кажу: "Навіщо?", вона каже: "Ну треба, одягайте, у нас нормальні кеди", я відповідаю: "Так і в мене нормальні". Потім так соромно стало...
- Ну якщо це єдине, що викликало незручності…
- А, ну і на другий день був випадок в Адміністрації Президента. Коли я на Банкову приїхав. А документів іще ж немає, тільки довідка про звільнення. Кажуть: "Вам призначено?", кажу: "Так". Відкривають журнал, прізвище Ходаковський є. Полковник стоїть і каже: "Паспорт, будь ласка". Я дістаю довідку про звільнення – і тут вони позбігалися, осіб 15. А потім прийшов начальник охорони і провів мене. Але обшукували мене разів п’ять, мабуть. А більше нічого такого не було.
- Якщо я правильно розумію, питання про ваше помилування підняли волонтери.
- Так, я не хотів, вони самі писали, самі просили. Був змінений закон про помилування, і треба було, щоб я сам звернувся до глави країни. Я не хотів писати, але мене постійно просили, і я це зробив. Взагалі вони всі сильно здивувалися, що я сиджу. Таня Ричкова, я з нею співпрацював, коли дізналася, що я сиджу, була шокована.
- Як швидко відреагував Президент?
- Одразу. Він одразу відреагував на подання, коли його волонтери принесли. Він ввечері подзвонив Юрі (Бірюкову - 5.ua) і Тані, і вони вже спілкувалися. Просто не було комісії в Україні, а він не в праві сам вирішувати такі питання. А комісії взагалі не було, її ще Янукович розігнав. Протягом півроку збиралася комісія, аби пройти всю цю люстрацію.
- Ви - людина, яка співпрацює з АП. Як оцінюєте роботу Президента стосовно бійців АТО?
- Він старається, виділяються гроші, підписуються укази, він усе це робить. Щодо волонтерства – він абсолютно в темі. Він знає, де який блокпост, де яка бригада і хто куди щось передав, він не читає з папірця, він розмовляє.
Катерина Лихогляд, 5.ua