Марія Варфоломеєва, 31 рік, народилася 9 березня в Луганську, українська журналістка. Попереднє місце роботи воліє не афішувати, учасниця Луганського Майдану. 2015 року Луганська так звана "народна міліція" взяла її під варту і звинуватила у шпигунстві на користь української армії, у коригуванні вогню і дружніх відносинах з "Айдаром". Пробула в полоні самопроголошеної "ЛНР" 14 місяців, шість із них в одиночній камері. 3 березня 2016 року звільнена з полону бойовиків, планує повернутися в журналістику і написати книгу. Бачить своє професійне майбутнє на одному з провідних українських телеканалів.
ЦЕ ЩОСЬ ВЗАГАЛІ НЕЙМОВІРНЕ – ТОБТО ТИ ЗВИК ДО ПІДВАЛУ, ДО БРУДУ, ДО ВСЬОГО ДИСКОМФОРТУ, ДО ВСЬОГО ЖАХЛИВОГО
– Доброго дня, рада вас бачити, дайте потисну вашу тендітну руку. Попри вашу силу, ви тендітна, красива, бачу, що поміняли колір волосся.
– Так, я вирішила, знаєте, нове життя – новий колір волосся, новий імідж, нове все.
– Слухайте, 419 – я правильно називаю цифру днів у полоні?
– Це було нескінченно довго.
– Ви не рахували, так? Яке це відчуття всередині, коли ось ти тиждень тому був із тим у голові, із тим багажем, а зараз ось абсолютно...
– Це неймовірно. Я сьогодні заходжу і, в принципі, розумію, що це нормальний світ, я жила в ньому теж раніше. Я була в центрі, я була біля цього готелю, я була... Тобто це був нормальний для мене світ, але зараз я сюди потрапляю – це щось взагалі неймовірне. Тобто ти звик до підвалу, до бруду, до всього дискомфорту, до всього жахливого. Тебе вважають якимось моральним виродком, тебе вважають якимось вбивцею, знаєте, якоюсь такою людиною жахливою. І зараз тебе всі хвалять, тобі всі дякують: "Маріє, ти герой". Я кажу: "Ні, слово "герой", звісно, дуже гучне слово".
ПОВНИЙ ВІДЕОЗАПИС РОЗМОВИ ДИВІТЬСЯ ЗА ЦИМ ПОСИЛАННЯМ ⟩⟩⟩
– Мені б хотілося, щоб ви згадали взагалі історію вашого потрапляння в полон. Як це сталося? Чи був той чоловік, який власне на даний момент у зв'язку з ситуацією є зрадником, дійсно причиною вашого потрапляння в полон?
– У мене був знайомий Юрій, я його знаю, як журналіста. Так, я знаю, що він був в "Айдарі". Але на момент, коли ми з ним спілкувалися, він уже багато місяців не був в "Айдарі", він пішов звідти з конфліктом. І він мене попросив, – тобто я його знаю, як луганського журналіста, проукраїнського, – він мене просить: "Машо, можеш, коли в Луганську будеш, сфотографувати кілька житлових будинків". Добре, так, не питання.
– Що це за житлові будівлі, Машо?
– Звичайні приватні будинки. Я його питаю: "А що там?" Він пише: "Приватні будинки, звичайні будинки". Я кажу: "Це звичайні будинки?" "Так, це звичайні будинки". Тобто є таке листування. І зараз Юрій почав чомусь, знаєте, розповідати про те, що виявляється, "Маша все знала, Маша добровільно туди пішла". Журналісти, з якими я працювала на момент, коли перебувала там… Знаєте, навіть коли знімали там порожні полиці в магазинах у Луганську, в мене "ВКонтакте" був залогінений неправильний акаунт.
– Ви спілкувалися з Юрієм після?
– Він приїхав на обмін, він був присутній там. Природно, знаєте, я не знала, про що мені говорити з людиною. Я розгубилася, я на нього дивлюся, і ви знаєте, не те щоб навіть сльози – не сльози, але якось так важко. Тобто ти посмів сюди приїхати з таким якимось невинним обличчям, що все гаразд. Звісно, це все було дуже важко.
– Навіть зараз сльози в очах, правда?
– Просто неприємно, що зараз виявляється... А тепер він звинуватив журналістку, яка не так сказала про те, що... загалом він уже сам заплутався. Тепер, виявляється, винна ця журналістка, що вона неправильно його зрозуміла – він цього не мав на увазі, це вона непрофесіонал. Загалом, як можна було не зрозуміти, якщо ти говориш про те, що я знала. Тобто я або знала, або не знала.
МЕНЕ ЛЮДИ ПОПРОСИЛИ З ВІЙСЬКОВОЇ РОЗВІДКИ ЗНАЙТИ ЛЮДИНУ, ЯКА ЗРОБИТЬ ТАМ КІЛЬКА ФОТОГРАФІЙ
– Ми спробували з Юрієм поспілкуватися на цю тему і дізнатися його версію, хоч би якою вона була. Ось як це було.
– Юра, здрастуйте, мене звуть Яніна Соколова, "5 канал", програма "Рандеву". Юра, у нас в гостях зараз Маша Варфоломеєва. Ми б хотіли дізнатися вашу позицію і вашу розповідь щодо тієї історії, яка сталася з полоном. Якщо можна, буквально кількома словами.
Юрій Гуков: – Я перепрошую, винен у чому? Я Машу попросив, вона була в курсі. Про всі аспекти безпеки я сидів їй розповідав дуже довго. Вона махала рукою і говорила: "Юра, що ти, я маленька дівчинка чи що, не розумію?" Ну в чому, ось ви мені поясніть, у чому? Те, що про мене сказали, мене дуже обурює...
– Тобто рік Маша в полоні і те, що відбулося перед тим, як вона потрапила в полон – це все нехтування Машею, на вашу думку, безпеки?
– Я вам скажу одне. Коли вона приїхала тут до Харкова, сиділа у мене вдома, пила каву, у неї були два телефони. На одному наклейка "Слава Україні", на іншому "ЛНР" з гербом. Я кажу: "Машо, тебе за один телефон можуть побити тут, за другий телефон – побити там". Коли вона відкрила телефон, почала гортати всі фотографії, "Правий сектор", автомати і так далі. Машо, ти в своєму розумі взагалі носити це в телефоні? Навіщо? Коли я їй казав, я сам не знав на той момент. Так, мене люди попросили з військової розвідки знайти людину, яка зробить там кілька фотографій.
– А хто ці люди, які вас попросили зробити ці фото, хто ці люди?
– Вам потрібне прізвище?
– Скажіть, яку організацію вони представляють?
– Євген Селя, здається, у військовій розвідці він… Зараз він в "Айдарі" ... Звичайний будинок. Те, що там виявилася, потім вже сказали, якась учебка була "ЛНР", якісь російські ...
– Так, говорили, що там казарми були.
– Або казарми, не знаю, версій було вже багато. За фактом, коли Маша потрапила, мені просто сказали, обдзвонювали і сказали: "По-перше, те, що вона там для когось фотографувала, ми не говоримо". Я кажу: "Гаразд". Ну я просто, фактично мене змусили брехати, що я її знав. Не знав я її до цього, не знав. І в Харкові, тут вона підійшла до мене сама, я її не впізнав би. Я її бачив там буквально кілька годин, може, в таборі батальйону.
– Юро, дякую.
– Моральну відповідальність я відчуваю, звісно, мені неприємно, що молода дівчина провела в полоні, але фактично моєї провини в цьому немає. Маша каже: "Не треба себе відбілювати". Я себе не відбілюю, у мене теж теж дуже багато життєвих... було дуже складних... я дружину втратив, вбили, у мене діти залишилися сиротами і дотепер живуть на тій території, я не можу забрати їх звідти. Довелося мені теж багато всього перенести, я не плачуся нікому. Але по факту я хочу чесності в одному питанні: з Маші зробили героїню власне, а мене намагаються дорікнути в тому, що я ось...
ОФІЦЕР НА ТІЙ СТОРОНІ МЕНІ РОЗПОВІДАВ, ЩО В МОСКВІ БІЛЬШЕ ВІДСОТКОВЕ СПІВВІДНОШЕННЯ ГЕЙ-КЛУБІВ ДО НАСЕЛЕННЯ, НІЖ У ЄВРОПІ
– Напередодні нашої зустрічі прочитала інтерв'ю. Павло Жебрівський, голова Донецької обласної державної адміністрації розповідав про свій досвід останніх півроку спілкування з людьми, які там живуть. Розповів, що це абсолютно інший всесвіт, люди, які ніколи не були за кордоном, не знають як може бути інакше. Вони щиро впевнені, що та ситуація, в якій вони зараз перебувають – ця ситуація випливе в щось дуже оптимістичне під назвою "ДНР" та "ЛНР". Ви розумієте, в чому суть ідеології людей Донбасу?
– У кожного, з ким я спілкувалася, у кожного якась своя причина: "Маша, ти знаєш чому ці всі події?" "Ну давай, розкажи чому". "Це все через російську мову". Я не знаю, я ходила у Львові, розмовляла російською, у мене ніколи не було проблем. І в Луганську взагалі говорити про те, що гнобили російську мову, це знаєте як, навіть не знаю, як можна серйозно вірити. "Маша, а ти знаєш чому всі ці події відбуваються, тому що в Європі геї, а ми не хочемо, щоб ось нас змусили". Ну так. Виходить, вступаєш в Європу і одразу ж тебе змушують ... При тому, що одна людина там, офіцер, на тій стороні, він мені розповідав, що в Москві більше відсоткове співвідношення гей-клубів до населення, ніж у Європі.
– Я стежила за засобами масової інформації Російської Федерації, зокрема Lifenews і заходила на сторінку, вже скажу відверто, так званої "ЛНР". Те, що я чула там, це було жахливо, мені іноді здавалося, що це для вас давати інтерв'ю цим людям, теж своєрідний такий троллінг. Хоча насправді, мені здається, це абсолютно така складна і небезпечна ситуація. Як це відбувалося? Як ви давали ці відповіді? Ми зараз подивимося шматочок вашого інтерв'ю, зробленого компанією Lifenews, і потім повернемося до розмови.
– Так, ви знаєте, було кумедно, коли з'являється репортаж про те, що "Марія вирішила звернутися через Lifenews". Сиджу, знаєте, в камері і вирішую: "Дайте-но мені Lifenews, я хочу з ними поспілкуватися, я вирішила зробити заяву". Тобто, звісйно, що прийшли люди і сказали: "Хочеш на свободу, не хочеш. Якщо хочеш, давай ми ось тебе, твою ситуацію пропіарити". Навіщо це... Ну вже робити треба висновки.
– Вам натякали на правильні відповіді чи просто...
– Мені їх формулювали.
– Формулювали, навіть так?
- Мені їх сформулювали, і треба було просто озвучити, ну конкретно які, ви зрозуміли, з приводу мого звернення і так далі. Але коли у мене просто брали інтерв'ю, це був тролінг у тому плані, знаєте, що вони мене запитують, наприклад: "Марія, хто стріляв по місту Луганську?" Я кажу, що я не військовий експерт, я не можу вам допомогти в цьому питанні, я не можу компетентно відповісти на це запитання. Тобто я розумію, що ви очікуєте від мене, що я скажу, що Україна стріляє або що я скажу, що "ЛНР"? Або запитання: "Яке у мене ставлення до українських ЗМІ? Як ви ставитеся?" Я хотіла б належати до українських ЗМІ.
У НИХ ЗНАЄТЕ, ЯКОСЬ ЗАПЛУТАНО ВСЕ – ВОНИ САМІ, НАПЕВНО, НЕ РОЗУМІЮТЬ, І У КОЖНОГО СВОЯ ПРИЧИНА
– Я читала у вашому інтерв'ю виданню LB.ua про те, що були серед тих людей, які вас там оточували, досить адекватні люди, проте вони знаходилися в тому таборі. Ви не задавали собі запитання і їм – чому вони там?
– У кожного своя якась причина. Ви знаєте, ось дивно, що ти начебто спілкуєшся з людиною, цілком адекватною, тобто є люди, які зовсім ось там якісь відірвані зовсім думки від реальності: "ось все буде добре, ми всіх там посадимо, і буде все добре і всього поганого не буде ". Знаєте як...
– Що ви в розумінні хорошого, ви взагалі розумієте, що в розумінні цих людей – хороше?
– Ну комунізм якийсь такий утопічний, що все буде ідеально: "Ми зараз всіх поганих посадимо і всі хороші будуть при владі". Була навіть, я вам скажу, людина, яка підтримувала "Правий сектор".
– Отакої.
– Ось так.
– В їхньому таборі?
– Так.
– Оце так.
– Він не те що підтримував, він говорить, що "я в принципі, розумію, що "Правий сектор" не такий поганий, як його малюють". Тобто він говорить, що радикали можуть принести там якісь хороші зміни. Були люди, які хотіли б єдину Україну, були люди, ну вони просто розуміють, що фізично поки це неможливо, і вони воюють. Я кажу: "А як ти воюєш, виходить, проти України?" У них знаєте, якось заплутано все. Вони самі, напевно, не розуміють, і у кожного своя причина... Кожен знайшов в цьому щось своє. Для кожного є... для когось був Майдан, для когось камінь спотикання був у тому чи в тому. Кожен для себе знайшов якусь зачіпку. Мені чоловік один, офіцер, розповідає, що: "Маша, ось ти нічого не розумієш, у нас життя налагоджується, все добре, все стає дедалі крутіше".
У НИХ ЦІЛКОМ ХОРОШИЙ РІВЕНЬ ЗАРПЛАТИ, ОСОБЛИВО НА РІВНІ ВІДСУТНОСТІ ЗАРПЛАТ
– Ви до речі, знаєте про їхні заробітки? Скільки заробляють військові, яких називаємо російськими найманцями, ну й наші, які фінансуються звідти?
– Я чула про такі цифри: офіцери заробляють у межах 70 тисяч рублів, рядові – тисяч 15 рублів.
– І цим вони задоволені?
– Я думаю, так. Я думаю, це цілком хороший рівень зарплати, особливо на рівні відсутності зарплат. Вони самі розуміють те, що живуть зараз тільки військові.
– Маємо 20 запитань до вас. Ці 20 запитань ми склали, сублімуючи те, що писали нам глядачі, ну і те, що ми хотіли б вас запитати. Ви готові?
– Так.
– Перше питання: українська влада, на вашу думку, робить достатньо для звільнення взагалі полонених, які є там, на Донбасі?
– Я, припустімо, коли перебувала там, мені здавалося, що робиться мало, тобто стільки часу не було обмінів. Але коли я дізналася тут, тобто я знала, що за мене боролися і були просто великі складності, конкретно в моєму випадку. Щодо інших людей я не знаю.
– Наші ЗМІ, на вашу думку, адекватно висвітлюють стан речей у так званих "ДНР" та "ЛНР"?
– Можливо є якесь незначне спотворення, але в принципі, я, перебуваючи там, бачила, що все так воно і є.
– У вас залишилися друзі в "ЛНР"?
– У мене залишилося кілька знайомих, так, не так багато. В основному всі мої знайомі виїхали.
– Ви вважаете, що українці приймуть жителів Сходу України назад? Тих, які зараз думають інакше.
– Так.
Я ЗАВЖДИ МАКСИМАЛЬНО НАМАГАЛАСЯ БУТИ ПОЗИТИВНОЮ
– Ви б обміняли території "ДНР" та "ЛНР" на закінчення війни?
– Я хочу, щоб Україна була єдиною країною, але якщо ця перемога буде такою ціною, як смерть людей – не знаю, нехай вже якщо їм так хочеться, нехай вони так живуть, якщо їм так подобається.
– Бувало таке, що ви думали, що вже ніколи не повернетесь?
– Так, ви знаєте, вранці прокидаєшся і думаєш: "Блін, ну як так, як же так?" Я не знаю, чесно, я завжди сподівалася. Так, були моменти, коли все – руки опускалися, особливо після важких таких зривів, але я завжди ось так... впала, вдарила коліно, боляче, так. Встала, давай далі йди, бо якщо будеш плакати, будеш впадати в депресію, то... Я завжди намагалася підтримувати, не давати собі думати про погане. Завжди максимально намагалася бути позитивною.
– Питання з Facebook: чи вважаєте ви, що затягування війни вигідне українській владі?
– Мабуть ні, я не знаю.
– У вас проявлявся "Стокгольмський синдром"?
– Дуже дивно, що спочатку ця людина мене ненавидить, потім спілкується, дивиться, що це не … "Правого сектора", як от йому описали, не така страшна Маша, як її малюють російські ЗМІ і луганські ЗМІ. І в підсумку, я вам скажу, що за цей рік у мене було пропозицій щодо заміжжя більше, ніж за 30 років мого життя.
– Та ви що?
– Чесне слово.
– І хто пропонував?
– "Повертайся". Ось просто люди, які там у конвої, "ополченці": "Повертайся, все буде добре. Ми щось придумаємо. Знайдеш собі нормального чоловіка, нормального "ополченця", народите дітей "правильних", ти зміниш "правильні" думки". Теж часто: "Маша, міняй свої погляди". Ну не виходить.
ЗА ЦЕЙ РІК У МЕНЕ БУЛО ПРОПОЗИЦІЙ ЩОДО ЗАМІЖЖЯ БІЛЬШЕ, НІЖ ЗА 30 РОКІВ МОГО ЖИТТЯ
– Ви вважаєте, що "1+1" запросив вас на роботу задля підняття власних рейтингів?
– Я не знаю.
– Ну ваші ж думки, чому вони вас запросили, були ж на цю тему, правда?
– Ну, мабуть, я хороший журналіст.
– Ось так. А вони знають про вашу роботу журналістом?
– Я колись допомагала журналістам "1+1" збирати інформацію, колись ми з ними співпрацювали.
– Ви б залишили країну, якби мали можливість для цього? Мається на увазі, звичайно, за кордон.
– Я поки не бачу причини, я люблю свою країну, і в мене немає причин їхати звідси.
– Вам сьогодні в американському посольстві не пропонували?
– Так, мені сьогодні посол Америки запропонував відвідати країну, відвідати Нью-Йорк. Я дуже щаслива, ви знаєте, так все несподівано. Я пам'ятаю, коли мені там розповідали про те, що ось Джеффрі Паєтт написав про тебе у Twitter. І теж була з коментарем: "Ти думаєш, він сам написав про це? Ти думаєш, що він про тебе знає?" Сьогодні він потиснув мені руку, сказав, що він дуже радий мене бачити, було дуже позитивне спілкування.
– Для вас Революція Гідності була варта її наслідків?
– Я ще не замислювалася про це все, я живу все на бігу, все на вітру.
– Маємо для вас подарунок у зв'язку з тим, що ви маєте зараз тимчасове проживання. Думаю, що потреба в цьому предметі у вас є. Відкрийте, подивіться. Це подарунок на день народження, ми не встигли 9-го, зустрілися сьогодні. Мені здається, що чай з цієї чашки буде приносити ще більше натхнення.
– Дуже дякую.
– Дякую, що до нас прийшли, успіхів вам, і від себе скажу щиро – сподіваюся, що ті рожеві окуляри, які зараз у вас є, можливо з мікрозмінами у зв'язку з тим, що життя різне, збережуться й надалі.
Яніна Соколова, “5 канал”
