ПРО НОВЕ УКРАЇНСЬКЕ КІНО

- Ірино, яку позицію посідає сьогодні національний кінематограф у світі, і взагалі, чи є нове українське кіно? Чи знімається щось на кшталт стрічки Мирослава Слабошпицького "Плем'я", який назбирав понад 40 нагород найпрестижніших міжнародних кінофестивалів?

- На жаль, після того, як трапилися події, нам всім відомі, – стався Майдан, анексія Криму, почалася війна на Сході - грошей на мистецтво було виділено державою значно менше. І добре, начебто зараз збільшили фінансування кінематографу, тому що кіно виявилося просто в пастці, у прірві, і могла трапитися катастрофа.

Чи знімаються сьогодні стрічки такого плану як "Плем'я" безглуздо говорити, тому що, коли Слабошпицький фільмував картину, він, звичайно, не припускав, що отримає 40 призів, навіть, якщо і мріяв про успіх. До речі, Мирослав, загалом, про це і не дуже сильно розмірковував. Він якось розповів мені цікаву історію… Останній знімальний день творча група вирішила відзначити запуском китайських ліхтариків, і кожен мав загадати якесь бажання. Яна Новікова, дівчинка – виконавиця головної ролі у фільмі, як потім з'ясувалося, написала: "Хочу потрапити до Канн". На той момент навіть сама думка про це була фантастикою – нікому не відомий режисер з України зняв свій дебютний повнометражний фільм… Але мало того, що "Плем'я" відібрали до цього найвідомішого у світі кінофестивалю, стрічка отримала там одразу три нагороди! Я згадала цю історію тому, що у Слабошпицького навіть думки про якісь майбутні перемоги під час зйомок не було. Коли людина планує зробити блокбастер, в неї нічого доброго не вийде. А у них все вийшло.

Слава Богу, кіно сьогодні, не зважаючи ні на що, знімається. Той же Мирослав Слабошпицький працює над стрічкою, умовна назва якої "Люксембург". Це фільм про Чорнобиль, і Мирослав на питання, чи буде його нова робота такою же жорсткою, як "Плем'я", відповів, що буде ще жорсткіше.

З національних картин восени цього року в прокат виходять: "Брати. Остання сповідь", "Гетьман", "Політ золотої мушки", "Загублене місто", "Окупація", "Пісня пісень" (це копродукція, фільм вже отримав багато міжнародних призів і, зокрема, два на Одеському кінофестивалі).

- Яких стрічок знімається в Україні більше – короткометражок чи повнометражних картин?

- Звичайно, короткого метра фільмують більше. Короткометражні фільми можна зняти за невеликі гроші. Навіть, на iPad. І це дуже добре, тому що іноді стаються непередбачені й талановиті сюрпризи.

ПРО ФІНАНСУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОГО КІНЕМАТОГРАФУ

- А як взагалі фінансуються українські стрічки?

- Варіантів багато. Є таке поняття як пітчинг. Пітчинг - це представлення ідеї кінофільму: продюсер або режисер (або обоє) пишуть синопсис і приблизний кошторис, знімають маленькі трейлери, потім захищають свою майбутню роботу перед комісією. На презентації присутні не тільки українські чиновники, часто - іноземні продюсери, директори студій. Якщо хтось із них зацікавиться ідеєю якогось проекту, його автор може отримати грант. Грошові суми грантів для переможців бувають різними, від маленьких - до великих. На пітчингу присутні люди з Міністерства культури і з Управління з питань кіно. Частину витрат на зйомки може фінансувати держава, але не повністю - 100% державного фінансування - отримують тільки дитячі фільми. А сценаріїв картин для дітей сьогодні дуже мало – хороших, тим паче. Зараз практично немає режисерів, які вміють робити дитяче кіно, це дуже складна справа. Дітей, тварин, кажуть, не переграєш. З ними важко працювати, і складно придумувати цікаві історії для дітей. Треба розуміти дитячу психологію. Торік відбулася прем'єра фільму відомого актора Віктора Андрієнка "Іван Сила". Стрічка чудова, я б сказала, для сімейного перегляду. І ось зараз Віктор, здається, подавав на пітчинг другу заявку. Хочеться побажати йому успіху…

Існує ще таке поняття як краудфандинг (сrowd - "натовп", funding - "фінансування") - тобто знаходити гроші від "натовпу". В Україні воно ще не розвинене. Митці звертаються по допомогу до спеціальної установи, визначають потрібну для зйомок суму, і починається така собі "толока" в Інтернеті. Але коли підходить дедлайн, а необхідну суму так і не зібрано, гроші повертають тим, хто їх давав, вони не приходять до режисера. Потрібно зібрати тільки повну суму. Приклад: нашому співвітчизнику, який зараз мешкає у Сполучених Штатах, талановитому режисеру-документалісту Андрію Загданському, потрібно було зібрати $30 тис., щоб закінчити фільм "Вагрич и черный квадрат". Залишався тиждень до дедлайну, а не вистачало ще $14 тис.! Але у підсумку все закінчилося добре, необхідну суму було зібрано, і з’явилася чудова фестивальна картина, прем'єра якої, до речі, відбулася в Києві, на кінофестивалі Docudays.UA. Ось такі є різні шляхи для фінансування кіно: меценати, фонди, просто друзі допомагають.

ПРО ЖАНРИ В КІНОМИСТЕЦТВІ

- Які жанри найбільш популярні в сучасному кіномистецтві? Як відомо, український кінематограф прославився своїми поетичними стрічками, і молоді кінематографісти сьогодні намагаються копіювати шедеври Параджанова, Іллєнка, Осики, Миколайчука, але часом це виглядає досить недолуго…

- Ця позиція не від великого розуму. Багатьом здається: якщо поетичне кіно було дуже популярно у свій час, модно, і гриміло світом в 60-і - 70-і роки, зробимо так і ми – і буде нам щастя. Але це неправильний шлях: світ змінився, змінилися смаки у глядачів. Тому "новоспечені", так би мовити, поетичні сучасні стрічки виходять абсолютно штучними. Я би сказала, йдеться не про художній напрямок, йдеться про нестачу хороших сценаріїв. Це взагалі біда. Я не можу сказати, що в усьому світі... У Франції, в Америці прекрасно розвинене жанрове кіно, де в основі фільму є цікава історія, як я називаю - виразно розказана історія. У нас дуже мало таких сценаріїв. Чомусь всі студенти, яким 17-18 років роблять свої перші короткометражні стрічки виключно або в будинку для людей похилого віку, або в дитячих будинках, або намагаються філософствувати в своїх роботах про бомжів тощо… Це надзвичайно болючі теми, але я впевнена, що молодь робить так не тому, що інакше не може, просто їм здається – це безпрограшні історії, самогральні теми. З цього частіше за все нічого не виходить, бо в таких молодих людей немає життєвого досвіду, спостерігають вони за своїми героями часто формально, по суті, не співчувають їм, а думають лише про те, яке круте, депресивне, арт-хаусне кіно знімають. Треба, мабуть, пройти такий шлях в кіно, як у Мірика Слабошпицького, щоб народився шедевр на ім'я "Плем'я". Я завжди кажу, що потрібно знімати про те, що ти (17-18-річний) знаєш. Про перше кохання, про відносини батьків і дітей, перше розчарування в людях… Тоді тобі повірять. Люди, які приходять в кіно з інших галузей (дуже багато таких режисерів, які починають займатися професією років в 30, а то й пізніше), мають певний життєвий досвід, вони дорослі, смерті пережили, розлуки, і їм складні теми даються краще.

- Краще, щоби сценарист писав про щось пережите?

- Ну, якщо у нього настільки розвинена уява, то можна і фантазувати, всяке буває.

ПРО ВІТЧИЗНЯНЕ КІНО ЗА КОРДОНОМ

- Якою має бути картина, щоб її сприйняли глядачі, щоб фільм взяли в прокат? Як українські стрічки потрапляють у прокат за кордоном?

- Звичайно, в українського кіно шансів потрапити у прокат за кордоном менше, ніж у західних фільмів. Кіно має бути зрозумілим будь-якій людині – і французу, і греку, і українцю. І професійно зроблено. Є така чудова фраза: "Не буває жанрів поганих, бувають нудні стрічки". Кіно має бути цікавим, воно повинно чимось зачепити глядача. Тут всі складові важливі: і акторська гра, і операторська робота, і найголовніше (ми найчастіше судимо про фільми по акторському складу), головний диригент - режисер. Навіть чудовий артист, діамант, яким був Богдан Ступка, не може врятувати провальний фільм. На Ступку дивилися, були у захваті, а стрічка все одно залишалася поганою. Звичайно, має бути режисерська школа. У нас в Києві зараз, нехай на мене ніхто не ображається, режисерська школа, та й акторська, впали, бо практично 20 років кіновиробництва взагалі не існувало.

- Коли за кордоном проходять тижні українського кіно, як відбираються стрічки на ці покази? Це робить країна, яка влаштовує показ, чи ми?

- По-різному. Іноді вони, іноді - ми. В залежності, як домовляться організації. Найчастіше це робить Міністерство культури та Управління у справах кіно. А смаки у людей різні. Тому на фестивалі часто потрапляють зовсім не найкращі фільми. Ми ж нікуди не дінемося від того, що є заздрість, що є "кумівство". Торішня історія з "Оскаром" - тому приклад. У нас цілком міг бути "Оскар"! Просто бути! І це не тому, що фільм "Плем'я" 40 призів отримав, а тому що саме висування на "Оскар" передбачає багато умов, одна з них - прокат в Америці. А картина Слабошпицького чудово каталася там. Я не можу сказати, що це цілком "моє" кіно, мені важко дивитися такі фільми. Але я розумію, що "Плем'я" - явище у світовому мистецтві. Я питала у Мірика, чи не хотів він зняти фільм просто про любов. На що він відповів: "Так "Плем'я" про любов". Повторю слова видатного режисера Даррена Аронофскі, який сказав: "Кіно було до "Племені", і буде після нього, але таким, як раніше, воно вже не буде ніколи".

ПРО КІНОФЕСТИВАЛЬ "МОЛОДІСТЬ"

- Нещодавно відбувся кінофестиваль "Молодість", який створювався для студентів університету ім. Карпенка Карого. Що він являє собою сьогодні?

- Це фестиваль дебютних фільмів. Він дуже відомий у Європі. Можна кілька разів взяти участь у фестивалі. По-перше, як студент подати свою роботу - на студентський конкурс. Можна брати участь з короткометражним фільмом - це вдруге. Третій раз - дебют із повнометражним фільмом. Можна навіть за двома номінаціями одночасно подаватися. Чи беруть у фестивалі участь студенти? Дуже багато. Ще більше просто приходять на перегляди. "Молодість" - дуже відвідуваний фестиваль. Покоління змінюються, я вже окрім своїх колег майже нікого не знаю.

- Чи може брати участь в "Молодості" стрічка, яка вже десь дебютувала і має нагороду?

- Може, але часто найбільш титуловані роботи показують поза конкурсом. Вони на "Молодості" дуже цікаві. Наприклад, цього року можна було побачити справжні шедеври у позаконкурсних програмах: "Скандинавська панорама", Frenchconnectson (франкомовне кіно), Germanwave (німецькомовне кіно), Фестиваль фестивалів, Довгі ночі короткого метру тощо.

ПРО ТЕМУ МАЙДАНУ ТА ВІЙНИ НА СХОДІ В КІНО

- Чи не перетворилася в кіно тема Майдану і війни на Сході у конвеєрну справу? Чи є якісь достойні стрічки на цю тему?

- Звичайно, дуже добре, що кінематографісти знімали багато хроніки. Це - історія, і вона залишиться. Але дуже часто з цієї хроніки виходить зовсім прохідне кіно. Кіно - це ж не телевізор, який просто фіксує і коментує подію, в мистецтві ії потрібно переосмислити. Тому, природно, що найкращі фільми на таку болючу тему з'являться пізніше. Але дещо вже є й сьогодні. От стрічка нашого співвітчизника Сергія Лозниці, який зараз мешкає в Німеччині, "Майдан", я вважаю - дуже сильне кіно. Хоча думки і у глядачів, і у професіоналів щодо неї часто розходяться. Причому, кардинально. Хтось мені сказав, що фільм знятий з "холодним носом", а я кажу: це епічна трагедія. І він заслужено отримав кілька призів. Ще альманах "Вавилон" дуже хороший. Торік на відкритті кінофестивалю Docudays.UA показали стрічку "Майдан. Чорновий монтаж". Після перегляду... Слово "задоволення" тут не підходить... Я отримала потрясіння. В картині майже не було пострілів, альманах складався з окремих історій про життя на Майдані, і ось це мені дуже сподобалося. Але подібних фільмів не так багато. Так, спекуляція - це небезпечна штука, і я категорично проти, коли за цю тему хапаються всі і абияк. Режисер - це ж професія, коли ти повинен, як скульптор, спочатку побачити скульптуру в голові, а потім зробити свій задум матеріальним. Навіть хтось із великих сказав: "Якщо картина спланована на папері, значить фільм вже готовий, залишилося його тільки зняти". Режисер має розуміти, що за стрічка в нього має бути. А зараз найчастіше - "що бачу, те й співаю"... І це прикро.

- Така тенденція піде на спад?

- Я думаю вона вже пішла, зараз про АТО більше знімають.

- Як думаєте, про що саме зніматимуть?

- Я сподіваюся, про життя. Життєві історії, які будуть зроблені так, що чіплятимуть людей. Потрібно навчитися писати цікаві історії на папері, і тоді буде справжнє кіно. Але про Майдан будуть ще фільмувати, більше того зніматимуть ігрове кіно. І добре, що його зараз не робили. Для ігрового кіно має пройти час. Як про Другу світову війну. Про ту трагедію талановиті фільми почали виходити років через 10, а то й більше. У 60-і роки минулого століття був сплеск, коли ветерани війни прийшли до кінематографа. Чудовий режисер Петро Тодоровський все життя знімав в основному військові та пов'язані з війною картини. Наскільки чудове кіно "Військово-польовий роман". Це все його пережите, але воно вже пройшло через голову, вже не тільки серце грало, вже і розум включився.

ПРО ПРОПАГАНДУ В КІНОМИСТЕЦТВІ

- Чи є пропаганда в національному кінематографі?

- Пропаганда завжди є в кінематографі. Наприклад, серіал "Гвардія". Що це, як не пропаганда патріотизму воїнів АТО, любові до Батьківщини, проти якої ведеться підступна війна з боку "старшого брата" - Росії. І це нормально. Головне, щоб вона у нас не прийняла такі рамки, як у нашого сусіда. У будь-якому мистецтві є пропаганда, напевно тільки художники можуть дозволити собі писати картини без натяку на пропаганду.

Євгенія Китаїва, 5.ua