Саме екранізації допомогли Джоан Ролінг зробити свого героя частиною масової свідомості – навіть ті, хто ніколи не тримав у руках книжок, добре знають, хто такий Волдеморт, що таке Гоґвортс і чому Дамблдор – не просто директор. Але навіть при великій любові до фільмів не варто заплющувати очі на численні помилки та недоліки, які фанати помічають досі. Про це розповість "Дивогляд" із посиланням на CBR.
"Мародери" виглядали занадто старими
Один із найбільш кричущих недоглядів – це те, як у фільмах зобразили батьків Гаррі та їхнє покоління. За книжками, Джеймс Поттер, Сіріус Блек, Люпин і Петтигрю (так звані Мародери) були дуже молодими – трохи за тридцять, коли Гаррі вперше приїхав до Гоґвортсу. Натомість у фільмах актори, які грали цю четвірку, значно старші. Наприклад, Алан Рікман (Снейп) на момент зйомок мав понад 50 років. Це спотворює трагічний ефект історії – молоді люди, які втратили життя у боротьбі з темрявою, виглядають так, ніби прожили вдвічі більше.
Джинні Візлі залишилась у тіні
У книжках Джинні – харизматична, впевнена в собі, з характером і гумором. Вона впливає на сюжет, підтримує героїв, має власні романтичні лінії. Але в екранізації її зводять до другорядної ролі – дівчина, яку Гаррі зрештою поцілує. Такий підхід позбавив історію глибини, а Джинні – гідного місця поруч із "золотим тріо".
Волдеморт – не просто пилюка
У фінальній сцені книжки Волдеморт гине, як будь-який інший смертний – тіло падає на підлогу, життя згасає. Це символізує головну ідею Ролінг: ніхто не вічний, і зло не перемагає. Але у фільмі Того-Кого-Не-Можна-Називати буквально розсипають на частинки, додаючи ефектності, але втрачаючи ідею. Це візуальне рішення суперечить символічному сенсу фіналу.
Історія Волдеморта не розкрита повністю
Одна з ключових частин шостої книги – дослідження минулого Тома Редла. Чому він став Волдемортом, навіщо шукав горокракси, що його формувало. У фільмі майже нічого з цього не показано. Глядачам не дають зрозуміти, що робить Волдеморта таким жахливим. Це зменшує напругу фінального протистояння.
Надмірна темрява у кадрі
Починаючи з четвертого фільму, стрічки ставали дедалі темнішими – і в сюжетному, і в прямому сенсі. Останні частини майже позбавлені кольору. Таке рішення мало створити атмосферу небезпеки та пригнічення, однак перегляду це аж ніяк не сприяло: сцени втрачали виразність, а глядач – інтерес.
Барті Крауч-молодший і загадкова втеча
У "Келиху Вогню" головний антагоніст – Барті Крауч-молодший. Але як саме йому вдалося втекти з Азкабану, фільм не пояснює. Такий сюжетний провал створює відчуття недомовленості, особливо для тих, хто не читав книги. Це позбавляє антагоніста глибини.
Очі Лілі Поттер – дрібниця, яка стала великою помилкою
Протягом усього циклу наголошується: Гаррі має "очі, як у мами". Але у сцені спогадів юна Лілі має карі очі, тоді як у Деніела Редкліффа – блакитні. Невелика деталь, та в контексті серії – символічна. Її невідповідність зруйнувала важливий емоційний зв’язок.
Сцена з Дамблдором – не така, як у книжці
"Спокійно запитав Дамблдор" – так звучить оригінальний опис у книзі. Але у фільмі Дамблдор емоційно кидається до Гаррі, ледь не кричить. Ця сцена стала об'єктом численних жартів і мемів, адже в ній повністю зруйновано образ стриманого мудреця.
Герміона стала надто ідеальною
У книгах Герміона – не лише розумна, але й вразлива, невпевнена, емоційна. Саме ця складність робить її живою. У фільмах її образ надто ідеалізований. Вона ніколи не помиляється, завжди має відповідь, і майже не проявляє слабкостей. Через це вона втрачає людяність.
Рон – не просто третій у команді
Рон Візлі – не просто веселий друг Гаррі. Він має свою історію: заздрість до брата, страх перед темрявою, моменти слабкості і сили. Але у фільмах частину його важливих моментів просто переписали на Герміону. Через це персонаж втратив об’єм.
Раніше "Дивогляд" розповідав, що популярний актор із "Гаррі Поттера" зіграє у фільмі російського режисера.
Поки на нашій землі війна, навіть "Дивогляд" – це не про котиків і пандочок, а про перемоги нашого війська! Наш Telegram – Дивогляд 5.UA.
