Той, хто жодного разу не чув нічого про фільм, може з назви зрозуміти, про що йдеться в сюжеті. Якщо ви ще не дивилися цей фільм – "Дивогляд" вирішив поділитися з вами цікавими фактами про фільм "20 днів у Маріуполі", після ознайомлення з якими у вас підвищиться інтерес до цієї роботи режисера Мстислава Чернова та його команди.
Троє журналістів стали єдиною командою ЗМІ, яка документувала події в Маріуполі
Команда, до складу якої увійшли режисер і фотограф Мстислав Чернов, фотограф Євген Малолєтка, продюсерка й журналістка Василіса Степаненко 20 днів провели у заблокованому Маріуполі і перебували там під час бойових дій. Вони весь час фіксували на камеру все, що на їх очах відбувалося у місті.
Близько 10% відзнятих матеріалів вони надсилали з єдиної точки у місті, де начебто був сигнал мобільного зв’язку у перші кілька днів бойових дій.
"Вже 23 лютого було зрозуміло, що війна близько. Ми не знали, що вона почнеться завтра, але за різними шматочками інформації, розуміли, що, найімовірніше, так буде. І питання було тільки в тому, де ми її зустрінемо. Ми ухвалили рішення зустріти її в Маріуполі всією командою, тому що це місто було стратегічною ціллю РФ протягом багатьох років. Інакше просто не могло бути. Росія у будь-якому разі атакувала б Маріуполь. І ми хотіли бути саме там, щоб все показати світу", – розповідав режисер Мстислав Чернов.
Ви могли вже десь бачити ці фото і відео
Фотографії команди розлетілися світом ще у лютому-березні 2022 року, тому деякі фрагменти у фільмі "20 днів у Маріуполі" вам можуть бути знайомі:
- У верхню частину багатоповерхівки влучає ракета
- Четверо чоловіків біжать з ношами в руках. А на ношах – вагітна жінка на простирадлі з принтом кавуна, тримається за живіт
- Дівчинку запитують у сховищі: "Чому ти засмучена? — Я не хочу помирати. Хочу, щоб це скоріше закінчилось. Я прокинулася від бабаху сьогодні. Зрозуміла, що це війна"
- Військовий сповіщає по рації побратимів: "Вони зайшли. Техніка з літерою Z"
- Лікарі намагаються врятувати поранену дитину
- Військовий у касці тримає за плечі хлопчика, який запитує, плачучи: "Мама! Де моя мама?"
Фільм "вибиває" землю з-під ніг
Цей фільм дозволяє глядачам буквально побачити все те, що відбувалося у місті та лише частково зрозуміти, що пережили мешканці цього портового міста. Це так зване "реаліті бойового міста", яке не можливо дивитися без емоцій або страху.
Багато хто каже, що цей фільм варто дивитися саме іноземцям, щоб краще зрозуміти події, які відбулися у Маріуполі, і які зараз відбувають у решті населених пунктів Донецької області.
Фільм, що ретравматизує українців
У фільмі відобразили гуманітарну катастрофу, що накрила приморське місто, масові поховання загиблих місцевих жителів, роботу звичайних медиків, які допомагали своїм родичам і сусідам по дому і двору.
Українці, які дивилися цей фільм, і принаймні частково знають це відчуття страху за власне життя, а також самі маріупольці, які дивом залишилися живі, відмітили, що наново відчули цей жах.
Психологи попереджають про ретравматизацію в результаті перегляду фільму та особливо вразливим радять відкласти перегляд стрічки "на віддалене в часі потім".
Ретравматизація – це процес повторного прожиття людиною травматичного досвіду або занурення у високий рівень емоційного стресу через події, що нагадують про ту травму. Вона може бути болюча й стрімка, посилити тривожність чи спровокувати відновлення панічних атак, поглибити існуючі депресивні стани.
"Дивилась фільм у Варшаві на кінофестивалі Orły. Не всі могли дивитися. Деякі люди виходили "подихати". Серце просто завмирало. Це дуже важливий фільм".
"Дивилась фільм у кіно в Дніпрі… Реакція залу – сльози, багато сліз. Після закінчення стрічки пішли титри, вже й запалили світло в залі, а ніхто з глядачів не ворухнеться. Чути їхнє дихання, мертва тиша. І ми всі, наче стаємо рідними, тому що разом пережили цей фільм про наш біль…".
"Від перегляду такі ж мурахи, як і в перший день війни, тільки в голові безліч інших кадрів ще з 2014 року. Бачу перші кадри й переживаю ті ж відчуття, що і 2 роки тому. Тільки кадри ці вже давно відомі і багато разів переглянуті у тисячах роликів. Кожен невимовно важко бачити. Частини людей із фільму просто вже може не бути, як і того хлопчика новонародженого, якого лікар обережно загорнув у пелюшку і поклав з іншими загиблими у підвалі лікарні. Відчуваю цей біль всім тілом. Ціла родина знайомих моєї родини загинула у Дніпрі….".
У фільмі є надія
"Надія" – саме те, що допомогло мені та всім нам пережити Маріуполь та вийти з нього не зламаними людьми, а продовжити працювати далі. Коли ми бачимо страждання, коли ми бачимо людей, які втрачають своїх дітей, близьких, домівки, рятують свої життя від бомбардування, все одно завжди є хтось поряд, хто підтримує, допомагає, тримає за руку. Це, мені здається, щось абсолютно унікальне, що сталося з українцями. Ми всі стали однією сім’єю та допомагаємо одне одному", – каже режисер Мстислав Чернов.
Нагадаємо, раніше "Дивогляд" розповідав, що "20 днів у Маріуполі" вийде у кінотеатрах та на онлайн-платформах.
Поки на нашій землі війна, навіть "Дивогляд" – це не про котиків і пандочок, а про перемоги нашого війська! Наш Telegram – Дивогляд 5.UA.
