Алла Горська – дисидентка та художниця, яскрава представниця руху шістдесятництва, членкиня та співзасновниця клубу творчої молоді "Сучасник". З нагоди річниці народження видатної діячки, "Дивогляд" розповів історію її життя.
Алла була не тільки активною громадською діячкою, але й творчою особистістю. Одним з напрямків діяльності Горської було мистецтво. За життя вона створила безліч монументально-художніх робіт та стала однією з перших представниць українського андеграунду. Відомі мозаїки художниці досі прикрашають стіни українських будівель.
Дитинство та освіта художниці
Алла Олександрівна народилася 18 вересня 1929 року у Ялті в родині радянського кінодіяча Олександра Горського. У той час він очолював різні відомі кіностудії, після чого протягом 10 років працював директором Київської кіностудії Довженка.
Матір Алли була вихователькою, а коли родина переїхала до Ленінграда, жінка опанувала професію художниці по костюмах.
У 11-річному віці Аллі довелося пережити жахіття війни, разом з матір'ю вона пройшла через дві блокадні війни, в оточеному німцями Ленінграді. Тоді дівчина втратила свого брата, який загинув у піхотному бою.
Коли у 1943 році родина Горських перебралася до Києва, Алла вступила до Київської художньої середньої школи імені Шевченка, яку закінчила із золотою медаллю. Вищу освіту жінка отримувала на живописному факультеті Київського художнього інституту.
Студентське кохання
Під час навчання Алла зустріла своє кохання – Віктора Зарецького. Студенти були одногрупниками та разом працювали в майстерні Сергія Григор'єва. Пара побралася у 1952 році, разом вони подорожували Україною, захоплювалися мистецтвом та створювали монументальні роботи.
Пара часто їздила у відрядження на Донбас, де збереглася найбільша кількість монументальних робіт Горської. У 1959 році художницю прийняли до Спілки художників за її картини шахтарського циклу.
"Алла пішла зі мною у монументальне мистецтво", – згадував чоловік Алли.
Ще Віктор розповідав, як Алла приїжджала до нього на побачення – на татовій службовій машині з бутербродами у валізці. На початку подружнього життя, закохані жили з батьками Алли.
Мовне питання
Молоде життя Алли припало на часи хрущовської "відлиги" та репресій. Водночас з цим українська культура почала поступово відроджуватися. Тоді Алла почала цікавитися та поринати у громадсько-політичну діяльність.
Зміни вона почала з себе, почавши вивчати українську мову. Жінка народилася у російськомовній родині, тому свідомо говорити українською почала вже у більш старшому віці.
Навчилася мови Алла завдяки своїм друзям та Надії Світличній, яка давала їй уроки. Алла починала з вивчення алфавіту та написання диктантів. Ще Горська багато читала, зокрема вірші Івана Драча, Миколи Вінграновського, Василя Симоненка.
Клуб "Сучасник" – центр відродження національної культури
У той час винник клуб творчої молоді "Сучасник". Разом зі своїм чоловіком Віктором Зарецьким, Василем Стусом, Василем Симоненком, Лесем Танюком та Іваном Світличним Алла заснувала осередок розвитку та відродження українського культурного життя.
Місцем для зустрічі однодумців стало помешкання Алли Горської у центрі Києва. Там відбувалися літературно-мистецькі вечори, виставки, Шевченківські свята. Це місце стало початком зародження "шістдесятництва", як течії за боротьбу української культури.
Разом з Василем Симоненком та Лесем Танюком у 1962-му Алла віднайшла місця поховання жертв сталінських репресій у Биківні, на Лук'янівському та Васильківському кладовищах. Про цю знахідку вони повідомили до Київської міської ради.
Резонансний вітраж "Шевченко. Мати"
У 1964 році до Алли звернувся ректорат Київського університету з проханням створити роботу до 150-річчя Тараса Шевченка.
Горська разом зі своїми колегами виконала мозаїку "Шевченко. Мати" із підписом: "Возвеличу малих отих рабiв нiмих, я на сторожі коло їх поставлю слово". Робота знаходилася у вестибюлі Червоного корпусу університету.
Цей витвір викликав багато обговорень та критики, компартія скликала комісію щодо цього. Підпис вітража вважали, як "ідейно ворожий, глибоко чужий принципам соціалістичного реалізму". Його знищили, а Аллу виключили зі Спілки художників.
У той час у країні знову почалися хвилі репресій, багатьох друзів Алли заарештували. Навіть Горську викликали на допити кадебістів і проводили з нею "профілактичні бесіди".
Жінку намагалися залякати та змусити свідчити проти своїх друзів. Однак вона не піддалася тиску, а навіть допомагала, листувалася та підтримувала політв’язнів.
Померла за любов до України
Жінка мала відкриту громадську та політичну позицію, протестувала проти розправ з українськими правозахисниками. Незламність та завзятість дисидентки привела до негативних наслідків. Радянська влада зарахувала Аллу до очільниць "терористичної бандерівської організації" та вели за нею цілодобове стеження.
Під час суду над політв'язнем Іваном Морозом, Горська відмовилася свідчити проти нього, а після написала протести щодо несправедливого вироку.
28 листопада 1970 року Алла поїхала до свого свекра у справах, однак додому вже не повернулася. 29 листопада правоохоронці знайшли тіло свекра Горської з відрубаною головою на залізничній колії.
Горську знайшли тільки через три дні у підвалі будинку її свекра. Вона померла внаслідок удару ззаду по голові.
Згідно з оприлюдненими матеріалами архіву СБУ, через 38 років після загибелі Алли Горської офіційно підтвердилось, що вбивство шістдесятниці було сплановане та підлаштоване тодішньою владою.
"Висока, могутня блондинка. Усміхнені щирі очі з-під снопа розкішного золотого волосся. Алла жила серед нас, але відчувалося, що вона належала до інакшої породи людей, до породи титанічної, була гребенем розбурханої української стихії. Аллу було неможливо перепинити", – згадував Аллу Горську її друг Сергій Білокінь.
Раніше "Дивогляд" розповідав про факти з життя автора "Тигроловів" Івана Багряного, який зазнав репресій через боротьбу за Україну.
Поки на нашій землі війна, навіть "Дивогляд" – це не про котиків і пандочок, а про перемоги нашого війська! Наш Telegram – Дивогляд 5.UA.
