Його ім'я увійшло в історію як першого українця, який побував у космосі, ставши символом технічного прогресу і наукового досягнення. Про це повідомляє "Дивогляд".
"Дивлюсь я на небо та й думку гадаю"
Народжений 5 жовтня 1930 року в селі Узин Білоцерківського району Київської області, Попович пройшов довгий шлях від простого сільського хлопця до легендарного космонавта. Його дитинство припало на важкі часи Другої світової війни, коли його рідні землі були окуповані нацистською Німеччиною. Після війни Павло вступив до Магнітогорського індустріального технікуму, де здобув освіту, яка відкрила йому шлях до військової авіації.
Закінчивши Чернігівське вище військове авіаційне училище льотчиків у 1954 році, Попович вступив на службу у Військово-повітряні сили СРСР, де в 1960 році був відібраний до загону космонавтів. Цей момент став переломним у його житті, відкривши йому шлях до зірок.
Перший політ Павла Поповича на кораблі "Восток-4" став важливим етапом в історії космонавтики. Цей політ, здійснений одночасно з польотом корабля "Восток-3", яким керував Андрій Ніколаєв, став першим у світі груповим польотом двох пілотованих космічних кораблів.
Під час цієї місії космонавти провели ряд важливих експериментів, включаючи радіозв’язок між кораблями, що перебували на орбіті. Цей політ, що тривав з 12 по 15 серпня 1962 року, приніс Поповичу звання Героя Радянського Союзу.
Проте на цьому його космічна кар'єра не завершилася. Через 12 років, у 1974 році, він знову вирушив у космос на кораблі "Союз-14" разом із Юрієм Артюхіним. Ця місія тривала 15 діб, протягом яких Попович виконав ряд науково-дослідницьких експериментів і навіть заспівав пісню "Дивлюсь я на небо та й думку гадаю", яку він присвятив Сергію Корольову, генеральному конструктору радянської космонавтики.
Завершивши свою космічну кар'єру, Попович продовжив службу у ВПС СРСР, де досяг звання генерал-майора авіації. Його подальша діяльність була зосереджена на популяризації космонавтики та активній громадській роботі. Попович залишився вірним своїй місії до останніх днів свого життя, працюючи до вересня 2009 року головою ради директорів Державного інституту земельно-кадастрових зйомок у москві.
Особисте життя Павла Поповича було насичене подіями. Його перша дружина, Марина Лаврентіївна Попович, була військовим льотчиком-випробувальником та полковником. У шлюбі народилися дві дочки – Наталія та Оксана. У 1980-ті роки пара розлучилася, і згодом Попович одружився вдруге з Алевтиною Федорівною Попович, економісткою за фахом.
Помер Павло Попович у ніч з 29 на 30 вересня 2009 року в Гурзуфі внаслідок інсульту. Він був похований в москві на Троєкуровському кладовищі, залишивши після себе світлу пам’ять і величезний внесок у науку і техніку.
Діяльність таких людей, як Павло Попович, має величезне значення для світу та України. Він став не лише символом наукового прогресу, але й зразком мужності та відданості своїй справі.
Попович своїм прикладом надихнув покоління українців прагнути до зірок, розширювати межі можливого і залишати слід в історії. Його життя нагадує про те, що космос – це не лише простір для досліджень, але й місце, де народжуються мрії та втілюються амбіції людства. Його досягнення стали частиною великої історії, яку Україна пише на шляху до нових висот.
Раніше "Дивогляд" розповідав про Клима Чурюмова, українського астронома світового масштабу та прихильника Євромайдану.
Поки на нашій землі війна, навіть "Дивогляд" – це не про котиків і пандочок, а про перемоги нашого війська! Наш Telegram – Дивогляд 5.UA.
Допоможи ЗСУ – врятуй свій дім: офіційні реквізити та посилання.
ПРОКОМЕНТУЙТЕ
МАТЕРІАЛИ ЗА ТЕМОЮ
