Ця дата вшановує малі нації та етнічні групи, які зберегли свою ідентичність попри історичні катаклізми та важкі випробування. Одним із таких народів є лемки – корінна етнографічна група українців, історія яких сповнена драматизму та боротьби за виживання. "Дивогляд" зібрав основні моменти з історії лемків. 

Походження й назва

Лемки, як етнографічна група українців, проживали на території Карпатських гір, у так званій Лемківщині, що охоплює частини сучасної Польщі, Словаччини та України. Це були гірські села здебільшого на кордонах, де люди займалися землеробством, тваринництвом та ремеслами.

Етимологія назви "лемко" має декілька версій. Серед них можна виокремити дві основні: 

• Лемко походить від чеського слова "lem", що у перекладі означає "кордон", "межа". Якраз розташування переважно на кордонах держав могло створити передумови до виникнення такої назви.
• Лемки отримали свою назву від вживаної частки "лем", яка означає – "лиш", "лишень", "тільки".

Щодо походження народу теж достовірної невідомо, оскільки писемних згадок про лемків не так багато, а у різні часи дослідники висували якісь свої версії. Так, зокрема, хтось схиляється до того, що територію Лемківщини заселили східнослов'янські племена, які були вихідцями з Київської Русі. Дехто ж навпаки стверджує, що етнічний народ походить від білих хорватів – слов'янське плем'я 6-10 століття. 

До речі, друга думка найбільше заслуговує на увагу. Адже, свого часу її детально дослідив та обґрунтував фольклорист Володимир Гошовський у своїй праці "Біля витоків народної пісні слов'ян" у 1971 . Як наслідок, знайшов у них певні схожі риси. 

Дослідник писав, що, спираючись на писемні пам’ятки 9-10 століття, з’являється суперечлива інформація про білих хорватів. Вважається, що усі вони належать до єдиної цілої групи, яка розпалася й по-різному розвинулася. 

"Частина хорватських племен в силу невідомих нам історичних причин рушила зі своєї прабатьківщини на південь і заселила Паннонію і Балкани, інша, мабуть, через перевали Західних Карпат перейшла в Моравію і заселила її східне пограниччя, а решта залишилися жити в гірських районах своєї прабатьківщини, в Бескидах. Останні дві групи білих хорватів згодом асимілювалися українцями та чехами", – йдеться у праці. 

Зрештою, що точно відомо, лемки відрізнялися своєю унікальною мовою з поєднанням західноукраїнського діалекту, та багатими фольклорними традиціями. Подейкують, що субетнос був гордим народом, який тримався своєї віри і культурних переконань. Однак, у цьому острівку українства тогочасна влада Чехословаччини та Польщі вбачала загрозу. 

Масова депортація – трагічна сторінка в історії лемків

Так, доля лемків почала змінюватися під час Другої світової війни. Все розпочалося орієнтовно у 1940-х роках, коли на Західну Україну прийшла радянська влада. Тоді все обмежувалося виключно потужною пропагандою, у результаті якої населення виїжджало до СРСР добровільно. Заманювали їх кращими умовами життя і великими грошима. За словами експертів, на територіях Лемківщини навіть пустили в тираж брошуру "Лемковина – Сибір".

Зрештою, пропаганда не отримала бажаного результату і у 1940 році виїхали всього кілька тисяч українців. Радянська влада перейшла до жорстких заходів. У період з 1944 до 1946 з територій Лемківщини, Холмщини, Підляшшя та Надсяння депортували близько 11 500 корінних українців. Для організації депортацій, у 1940 році у деяких міста Польщі влада створила спеціальні центри. Там, за словами дослідників, працювали спеціальні комісії, які їздили по селах та агітували селян виїжджати добровільно. Коли почалося примусове виселення, людям давали декілька днів на збори. Людей виселяли з власних домівок під дулами автоматів, спалювали їхні хати, а ті, хто намагався чинити опір чи втікати – били або навіть вбивали. 

Зрештою, понад 3 000 сімей вивезли до Станіславської області (сучасна Івано-Франківщина). Відповідні насильницькі дії відбулися в рамках угоди "Про евакуацію українського населення з території Польщі і польських громадян з території УРСР" від 9 вересня 1944 року між польською та радянською владами. 

В результаті депортації, декілька сіл на Лемківщині повністю знищили, деякі храми та цвинтарі спалювали, решта – перетворилася на пустку, адже за ними ніхто не доглядав. 

Стосунки депортованих з місцевими 

Згідно з письмовими даними, у депортованих українців виникали непорозуміння з місцевими, особливо жителями Прикарпаття. Вони не сприймали специфічний діалект субетносу, ображали, насміхалися з них і ставилися неприязно. 

В архіві від 1946 року йдеться навіть про те, що на Тернопільщину і Донеччину, куди переселили чималу кількість лемків, прибула спеціальна радянська делегація. Вона мала намір ознайомитися і перевірити умови побуту депортованих.

Дослідники кажуть, що кілька сотень людей таки змогли повернутися на рідні землі. Але коли радянська влада почала побоюватися масових повернень, кордон з Польщею закрили. Так, усі інші отримали можливість на повернення лише у 1990-х. 

Реакція міжнародної спільноти та сьогодення

Як відомо, світ проігнорував події 1944-1946 років і жодним чином не відреагував на це. Сумним є і той факт, що про депортацію українців з Польщі практично немає літератури.

На сьогоднішній день, як розповідають дослідники, лемки розкидані частинами у багатьох країнах світу. Їх розвиток як такий фактично припинився. Хоча популяризація звичаїв і традицій подекуди зберігається. Себе ж вони називають так: "Народ, вирваний з коренем". 

В Україні досі не визнали офіційно факт депортації лемківського населення. Як відомо, невеликий осередок етносу існує на Тернопільщині – у Монастириськах. Там функціонує спеціальний музей, де зібрано понад 3 000 експонатів, які лемкам вдалося вивезти з собою. 

Раніше "Дивогляд" повідомляв про історію українського борця Івана Піддубного, який не дозволяв називати себе "русским". 

Поки на нашій землі війна, навіть "Дивогляд" – це не про котиків і пандочок, а про перемоги нашого війська! Наш Telegram – Дивогляд 5.UA.

Допоможи ЗСУ – врятуй свій дім: офіційні реквізити та посилання.