Лесі Українці 153 роки: неймовірні вірші та цікаві факти про геніальну поетесу, які вас здивують

Сьогодні, 25 лютого 2024 року, Україна відзначає почесну дату – день народження видатної поетеси, письменниці, перекладачки, культурної та громадської діячки Лесі Українки

Біографія, значення для України та цікаві факти

Народжена в 1871 році у місті Новоград-Волинський у родині відомих українських культурних діячів, Леся Українка (справжнє ім’я Лариса Петрівна Косач) з раннього дитинства проявила надзвичайні здібності до літератури та мов.

Значення Лесі Українки для української культури та літератури важко переоцінити. Її творчість стала одним із фундаментів національного відродження та розвитку української мови і літератури на зламі XIX-XX століть. Вона була не тільки талановитою поетесою, але й глибокою мислителькою, яка через свої твори зверталася до найважливіших питань людства, таких як свобода, братерство та пошук істини.

Леся Українка
Леся Українка
Фото: 5 канал / Машина часу

Її біографія – це історія нескореного духу перед обличчям тяжких випробувань. Змалку Леся Українка страждала на тяжку форму туберкульозу кісток, що значно обмежило її фізичні можливості, але не дух. Вона активно подорожувала по Європі у пошуках лікування, і ці подорожі збагатили її знаннями, враженнями та досвідом, що знайшло відображення в її творчості.

Леся Українка – постать, чия глибина духу та багатогранність таланту невпинно зачаровують. Ось декілька цікавих фактів, які дозволяють глибше зазирнути в життя та спадщину цієї видатної жінки:

  • Музичний талант: Змалку Леся Українка проявила надзвичайні музикальні здібності. Вона грала на різних музичних інструментах, в тому числі на фортепіано та бандурі. Музика була невід'ємною частиною її життя і творчості, часто слугуючи джерелом натхнення для її літературних творів.
  • Поліглот: Леся Українка володіла близько восьми мовами, серед яких були англійська, німецька, французька, італійська, грецька та інші. Це дозволило їй не тільки читати літературні та філософські твори оригіналі, але й здійснити ряд значних перекладів.
  • Літературний дебют у молодому віці: Перше вірш Лесі Українки було опубліковано, коли їй було всього дев'ять років. Це стало початком її плідної літературної кар'єри, протягом якої вона створила численні поетичні та драматичні твори.
  • Активна громадська діяльність: Попри своє важке захворювання та обмежені фізичні можливості, Леся Українка була активною учасницею культурного та громадського життя. Вона виступала з політичними промовами, брала участь у літературних вечорах і зустрічах, сприяючи розвитку української культури та національного самовизначення.
  • Захоплення античною культурою: Леся Українка мала глибоке захоплення античною культурою, особливо грецькою міфологією та філософією, що знайшло відображення у її творах. Вона часто використовувала античні мотиви та образи для висловлення сучасних ідей та проблем, переосмислюючи їх через призму власних переконань та ідеалів.
Леся Українка
Леся Українка
Фото: 5 канал / Машина часу

Життя та творчість Лесі Українки продовжують надихати не лише літераторів, але й усіх, хто цінує глибину думки, силу духу та нескореність перед обличчям випробувань.

Леся Українка залишила по собі величезну спадщину – поезії, драми, прозу, літературно-критичні статті, що продовжують надихати націю. Її твори, такі як драматичні поеми "Лісова пісня", "На руїнах", і поетичні збірки стали класикою української літератури.

У день її народження ми вшановуємо пам'ять про Лесю Українку, чия творчість та життєва стійкість залишаються прикладом нескінченної віри в ідеали людяності, національної гідності та культурної самобутності.

Деякі з віршів Лесі Українки

Contra spem spero! (лат. Без надії сподіваюсь!)

Гетьте, думи, ви хмари осінні!

То ж тепера весна золота!

Чи то так у жалю, в голосінні

Проминуть молодії літа?

 

Ні, я хочу крізь сльози сміятись,

Серед лиха співати пісні,

Без надії таки сподіватись,

Жити хочу! Геть, думи сумні!

 

Я на вбогім сумнім перелозі

Буду сіять барвисті квітки,

Буду сіять квітки на морозі,

Буду лить на них сльози гіркі.

 

І від сліз тих гарячих розтане

Та кора льодовая, міцна,

Може, квіти зійдуть – і настане

Ще й для мене весела весна.

 

Я на гору круту крем'яную

Буду камінь важкий підіймать

І, несучи вагу ту страшную,

Буду пісню веселу співать.

 

В довгу, темную нічку невидну

Не стулю ні на хвильку очей –

Все шукатиму зірку провідну,

Ясну владарку темних ночей.

 

Так! я буду крізь сльози сміятись,

Серед лиха співати пісні,

Без надії таки сподіватись,

Буду жити! Геть, думи сумні!

 

Do (Гімн. Grave)

До тебе, Україно, наша бездольная мати,

Струна моя перша озветься.

І буде струна урочисто і тихо лунати,

І пісня від серця поллється.

По світі широкому буде та пісня літати,

А з нею надія кохана

Скрізь буде літати, по світі між людьми питати,

Де схована доля незнана?

І, може, зустрінеться пісня моя самотная

У світі з пташками-піснями,

То швидко полине тоді тая гучная зграя

Далеко шляхами-тернами.

Полине за синєє море, полине за гори,

Літатиме в чистому полю

Здійметься високо-високо в небесні простори

І, може, спітка тую долю.

І, може, тоді завітає та доля жадана

До нашої рідної хати,

До тебе, моя ти Україно мила, кохана,

Моя безталанная мати!

 

Скрізь плач, і стогін, і ридання,

Несмілі поклики, слабі,

На долю марні нарікання

І чола, схилені в журбі.

Над давнім лихом України

Жалкуєм-тужим в кожний час,

З плачем ждемо тії години,

Коли спадуть кайдани з нас.

Ті сльози розтроюдять рани,

Загоїтись їм не дадуть.

Заржавіють від сліз кайдани,

Самі ж ніколи не спадуть!

Нащо даремнії скорботи?

Назад нема нам воріття!

Берімось краще до роботи,

Змагаймось за нове життя!

 

На роковини

Вірш присвячено Т. Г. Шевченку.

 

Не він один її любив,

віддавна Україну

поети славили в піснях,

немов "красу-дівчину".

 

Від неї переймали сміх,

і жарти, і таночки,

її байки, немов квітки,

сплітали у віночки.

 

Той в ній давнину покохав,

той мрію молоденьку.

Він перший полюбив її,

як син кохає неньку.

 

Хоч би була вона стара,

сумна, змарніла, бідна,

для сина вірного вона

єдина, люба, рідна;

 

хоч би була вона сліпа,

каліка-недоріка,

мов рана ятриться в ньому,

любов його велика.

 

Вкраїна бачила не раз,

як тії закоханці

надвечір забували все,

про що співали вранці,

 

і, взявши дар від неї, йшли

до іншої в гостину;

вони не знали, що то є

любити до загину.

 

Він перший за свою любов

тяжкі дістав кайдани,

але до скону їй служив

без зради, без омани.

 

Усе знесла й перемогла

його любові сила.

Того великого вогню

і смерть не погасила.

 

І все-таки до тебе думка лине,

Мій занапащений, нещасний краю,

Як я тебе згадаю,

У грудях серце з туги, з жалю гине.

 

Сі очі бачили скрізь лихо і насилля,

А тяжчого від твого не видали,

Вони б над ним ридали,

Та сором сліз, що ллються від безсилля.

 

О, сліз таких вже вилито чимало, –

Країна ціла може в них втопитись;

Доволі вже їм литись, –

Що сльози там, де навіть крові мало!

Хотіла б я тебе, мов плющ, обняти

 

Хотіла б я тебе, мов плющ, обняти,

Так міцно, щільно, і закрить од світа,

Я не боюсь тобі життя одняти,

Ти будеш, мов руїна, листом вкрита.

Плющ їй дає життя, він обіймає,

Боронить від негоди стіну голу,

Але й руїна стало так тримає

Товариша, аби не впав додолу.

Їм добре так удвох, – як нам з тобою, –

А прийде час розсипатись руїні, –

Нехай вона плюща сховає під собою.

Навіщо здався плющ у самотині?

Хіба на те, аби валятись долі

Пораненим, пошарпаним, без сили

Чи з розпачу повитись на тополі

І статися для неї гірш могили?

 

Лісова пісня (уривок)

..Я не кохала? Ні, то ти забула,

яке повинно буть кохання справжнє!

Кохання – як вода – плавке та бистре,

рве, грає, пестить, затягає й топить.

де пал – воно кипить, а стріне холод –

стає, мов камінь. От моє кохання!

А те твоє – солом'яного духу

дитина квола. Хилиться од вітру,

під ноги стелиться. Зостріне іскру,

згорить, не борючись, а потім з нього

лишиться чорний згар та сивий попіл.

Коли ж його зневажать, як покидьку,

воно лежить і кисне, як солома,

в воді холодній марної досади,

під пізними дощами каяття...

 

Коли дивлюсь глибоко в любі очі,

в душі цвітуть якісь квітки урочі,

в душі квітки і зорі золотії,

а на устах слова, але не тії,

усе не ті, що мріються мені,

коли вночі лежу я у півсні.

Либонь, тих слів немає в жодній мові,

та цілий світ живе у кожнім слова,

і плачу я й сміюсь, тремчу і млію,

та вголос слів тих вимовить не вмію...

 

Якби мені достати струн живих,

якби той хист мені, щоб грать на них,

потужну пісню я б на струнах грала,

нехай би скарби всі вона зібрала,

ті скарби, що лежать в душі на дні,

ті скарби, що й для мене таємні,

та мріється, що так вони коштовні,

як ті слова, що вголос невимовні.

 

Якби я всіми барвами владала,

то я б на барву барву накладала

і малювала б щирим самоцвітом,

отак, як сонечко пречисте літом,

домовили б пророчистії руки,

чого домовить не здолали гуки.

І знав би ти, що є в душі моїй...

Ох, барв, і струн, і слів бракує їй...

І те, що в ній цвіте весною таємною,

либонь, умре, загине враз зо мною.

 

Раніше ми розповідали, як нещасливе кохання переслідувало поетесу Лесю Українку все життя.

Поки на нашій землі війна, навіть "Дивогляд" – це не про котиків і пандочок, а про перемоги нашого війська! Наш Telegram – Дивогляд 5.UA.

Допоможи ЗСУ – врятуй свій дім: офіційні реквізити та посилання.

 

ПРОКОМЕНТУЙТЕ

МАТЕРІАЛИ ЗА ТЕМОЮ

Читайте більше