На руках від рідного села Сокільники до Личаківського кладовища у Львові несуть домовину з загиблим Андрієм Дигдаловичем. Сорокарічний чоловік загинув у четвер під час протистояння на Інститутській. У нього поцілив снайпер.

Учасниця церемонії: «Особисто з ним була знайома. Ми з ним працювали, бачились неодноразово, зустрічалися, хороша була людина. Насправді. Чула вислів – їхали, розмовляли – вислів: «За ним жінка була, як за кам’яною стіною». І за ним не тільки була жінка, таке враження, шо за ним ми всі стали, як за тою стіною».

 Учасниця церемонії: «Ні, я його не знала. Тут багато людей його не знали. То є просто наша дитина, дитина нашої України. Яка загинула від тих катів, я не знаю, що вони думали, коли так стріляли наших дітей».

Десять тисяч людей прощались з активістом на Личаківському кладовищі. Поховали Андрія Дигдаловича на алеї Слави – поруч із львів’янином Юрієм Вербицьким, якого місяць тому знайшли мертвим у Бориспільському лісі. Новітні герої України спочили неподалік від похованих там Івана Франка, Маркіяна Шашкевича, Володимира Івасюка.  

У селі Лапаївка прощались з ще одним героєм. Микола Паньків теж отримав кульове поранення у четвер. Чоловік помер дорогою до лікарні. По собі залишив дружину та двох дітей, тринадцятирічну доньку й восьмирічного сина.

Ігор Голубка, родич загиблого: «Та, він довідався. Не було можливості, він всіма силами сам добирався, як міг. І все таки пробився туди, і потрапив. Він такий боєць. Він любив бути все на передньому місці».

Попрощатись з загиблим прийшли тисячі земляків. В останню дорогу Миколу Паньківа провели під супровід оркестру.

Тим часом, на львівському Євромайдані вшановували усіх загиблих. Близько десяти тисяч львів’ян в унісон замість «вічна пам'ять» – співали героям гімн України.

Марічка Кужик, Євген Радіон, Львівщина, 5 канал.