– Як змінилися полиці українських супермаркетів із початку війни?
– Я був у декількох великих мережах, і бачу, що якщо порівняти ситуацію з довоєнним часом, то фактично на полицях достатня кількість продукції. Можливо, трошки інший асортимент. У деяких випадках з'явилося трохи більше продукції імпортного виробництва, тому що багато підприємств працювали в тих регіонах, які зараз, на жаль, тимчасово окуповані або знаходяться під обстрілами. Відповідно, компанії були вимушені закрити заводи й асортимент (у магазинах – ред.) трошки змінився.
Упаковування імпортованої продукції в умовах воєнного часу може візуально відрізнятися від звичної споживачу (наприклад, інший дизайн, написи іноземною мовою). Уряд дозволив ввезення і продаж певних товарів без відповідного маркування українською мовою для оперативного налагодження поставок та запобігання дефіциту. До таких товарів, зокрема, належать харчі. Переконатися в їхній легальності можна, звернувшись до продавця із проханням надати інформацію про харчовий продукт українською мовою (супроводжувальні документи). За законодавством така інформація має надаватися закладами торгівлі на вимогу споживачів.
Також дозволено імпорт та реалізацію тютюнових виробів в оригінальному пакуванні країн ЄС. Споживачі можуть без пересторог купувати такі вироби, попередньо переконавшись, що на пакуванні наклеєна акцизна марка, яка підтверджує сплату податку. Це головна ознака легальності походження тютюнової продукції, додатковими є надрукована дата виробництва та максимальна роздрібна ціна. Але я не бачу критичної ситуації, фактично все є на полицях. Останній тиждень є проблеми з сіллю, думаю, вони також будуть вирішені найближчим часом. Найімовірніше, буде імпорт, але це питання часу і не треба панікувати.
– Чи покривають ритейлери потреби українців зараз?
– На мою думку, так. Ми можемо зайти в будь-яку велику мережу – полиці повністю заповнені. І я не бачу в принципі великої різниці між тим, що було до війни, і тим, що зараз.
– Із сіллю все буде добре? У нас достатньо запасів? У ритейлерів на складах, по завезенню в Україну...
– Чесно кажучи, питання складне щодо запасів. Я не маю цієї інформації. Але навіть якщо її трохи недостатньо, то шляхом імпорту цю проблему можна вирішити. Але, як завжди, потребує певного часу розв'язання логістичних питань тощо. Тому панікувати не треба. Люди якраз перед війною, в перші дні війни купували сіль. Думаю, що у всіх є вдома достатньо запасів.
– А як цінова політика змінюється? Наскільки в закупці подорожчали товари? Пам'ятаємо, скільки навколо Києва було великих логістичних центрів – вони частково або повністю знищені (там була величезна кількість товарів). Як це вплинуло на цінову політику?
– У деяких випадках продукція здорожчала, і на це впливає достатньо багато факторів, не тільки питання здорожчання бензину, а й порушення логістичних ланцюгів.
Дуже багато компаній зараз стикаються з великою проблемою інгредієнтів. Наприклад, компанія виробляла соус – і на даний час вона не може купити певні інгредієнти, тому що або розбомбили, або знищили склади, логістичні центри, або припинили роботу підприємства. І з цим зараз великі проблеми. Відповідно, це впливає і на вартість продукції.
Плюс деякі мережі постраждали – і зараз намагаються розв'язувати свої проблеми частково і шляхом нас із вами, тому що вони не мають звідкіля брати гроші. І це можна зрозуміти в такий важкий період.
– Підприємства, які знаходяться в прифронтових районах, або ті, які намагалися переїхати в безпечні місця, на вашу думку, наскільки сьогодні починають входити в робочий режим? Чи достатньо сировини, матеріалів принаймні для забезпечення мінімального запасу?
– Тут є декілька аспектів. Такі підприємства, особливо великі компанії, які знаходяться або на повністю контрольованій території, або на межі, поки навіть не запускають роботу, тому що це дуже небезпечно для персоналу, а вони несуть відповідальність за цей персонал.
Тому багато фабрик, наприклад, у Харківській області, виробництво все одно не відкривають, тому що це може бути небезпечно для людей, які там працюють.
Навіть на тих територіях, що вже були звільнені, також є певні проблеми, тому що запустити виробництво харчове – це дуже складна річ. Навіть якщо воно просто зупинилося. Це потребує часу, і час треба десь узяти.
А є ситуації складніші. Наприклад, Тростянецька кондитерська фабрика. Вона експортувала продукцію майже у 40 країн світу. До війни. І зараз фактично один цех повністю зруйнований, інший – трохи менше. Але все одно там є великі проблеми із запуском підприємства, тобто його фактично треба відбудовувати. І проблема в тому, що таке невеличке місто як Тростянець повністю залежало від цього підприємства. Зараз компанія-власник ще платить зарплату робітникам, хоча вони там не працюють, там нема де працювати. І ми багато разів зверталися до уряду, щоб уряд дозволив цій компанії поки імпортувати продукцію, щоб вона хоча б могла платити людям зарплати і поступово, можливо, відновити виробництво. Але, на жаль, уряд нас не чує. Десь із середини березня ми намагаємося достукатися до першого віцепрем'єра Юлії Середенко з цим питанням, щоб продукцію компанії було включено в т. зв. перелік продукції критичного імпорту.
Досі нас не чують, фактично уряд нічим не може допомогти цьому містечку – але ж він і заважає компанії відновлювати його. Тому що компанія не може просто оплатити зарплатню людям – їй треба звідкілясь брати прибуток. Прибуток на даний час можна отримати лише шляхом імпорту. І тому ми дуже просимо уряд погодитися на те, щоб включені були буквально три коди в перелік критичного імпорту, і таким чином компанія змогла б розв'язати соціально-економічну проблему, платити людям зарплатню. А потім поступово відновлювати виробництво й відновлювати це невеличке містечко, тому що інший спосіб ми просто не бачимо. Де взяти уряду гроші, щоб зараз це місто відбудовувати? Треба дати компанії можливість це робити – поки такої можливості не дають.
Подібна ситуація склалась і в компанії пивної галузі "Абінбев Ефес Україна", у якої на території України є три заводи: у Чернігівській, Миколаївській та Харківській областях. Жоден із них не може функціонувати, бо знаходяться в небезпечних зонах або ж потребує тривалого відновлення. Пиво також відсутнє в списку критичного імпорту, тому його імпорт заборонено.
У Харківській області розташовані потужності й інших міжнародних інвесторів. Наприклад, тютюнова фабрика Philip Morris знаходиться поблизу Харкова, де бойові дії тривали з перших днів війни. Її виробництво призупинено вже майже 3 місяці, тому компанія тимчасово переорієнтувалася на імпорт, аби забезпечувати потреби ринку та бюджету шляхом сплати акцизу.
– Для багатьох міст промислові підприємства, в т. ч. харчової промисловості, є бюджетоутворювальними. Проблема, про яку ви зараз сказали, стосується лише одного місця чи це можна бачити по всій країні?
– Не можу говорити про всю країну. Думаю, що в деяких містах це дуже яскравий, у поганому сенсі цього слова, приклад. Але це приклад, який показує, що є підходи, що не обов'язково отримувати гроші з бюджету, можна й інші способи знаходити. А головне – не заважати підприємствам працювати.
Я розумію, що уряд не хоче розширювати перелік продукції критичного імпорту, адже це означає, що ми витрачатимемо певну валюту на це. Якщо буде інший спосіб розв'язання такої проблеми невеликого містечка – чудово. Але ми поки не бачимо намагань уряду це зробити. Ну так давайте хоча б не заважати відбудовувати підприємства і, відповідно, інфраструктуру цього невеличкого міста.
Я знаю ще кілька невеличких міст, де харчові підприємства впливають суттєво. Але, найімовірніше, це не є таким правилом.
– Продовольча криза може чимось загрожувати Україні, наприклад, обмеженням асортименту круп чи інших товарів? Чи ми забезпечені власним урожаєм і в нас не буде проблем, наприклад, з олією, сировиною для промислових підприємств, для споживання громадянами?
– Будемо сподіватися, що такого не буде. Бізнес докладає усіх зусиль, аби забезпечувати населення необхідними товарами. Головне, що до війни Україна виробляла дуже багато харчової продукції й первинної продукції (маю на увазі зерно). У нас було перевиробництво. Ви знаєте, що дуже багато насамперед зерна Україна експортувала і це було суттєвим елементом нашого прибутку як держави, надходження валюти.
Якщо ситуація не буде гірша, ніж зараз, думаю, що буде достатньо всього. Можливо, споживачі відчують скорочення асортименту продукції, він не буде таким, як ми звикли... Ну це ж війна, на жаль...
– А що з приватним сектором? Наскільки він у ланцюжку забезпечення країни харчами грає ключову роль?
– А він і грає. У нас фактично 99% харчової галузі й агрогалузі – це приватна власність. Ми трохи унікальна країна в тому плані, що дотацій для сільського господарства було дуже мало порівняно, наприклад, із Євросоюзом. Але останні роки ми бачили майже шалений темп розвитку агропромислового комплексу і це чудово.
Але є в мене певний оптимізм: якщо війна, будемо сподіватися, найближчим часом закінчиться, то багато компаній зможуть відновитися.
Ми можемо говорити, що приватний сектор відіграє першочергову роль, по-перше, в забезпеченні продовольством нашого населення, а по-друге, ми бачимо, що коли зупинилися поставки нашої продукції за кордон, то постало питання, що в деяких країнах може бути продовольча криза. І це показник того, наскільки наша держава важлива з точки зору забезпечення продовольчої безпеки не тільки себе, а й багатьох країн світу.