У Донецькому музеї залізниці – виставка паротягів ХІХ-ХХ ст.

    Екскурсію залом музею залізничники починають з патефона. 

    Музейник: «Вот эти патефоны возили собой – как гитары, так и патефоны. Это, в принципе, очень совершенная вещь. Полуавтомат».

    Найбільші експонати – паротяги. Тут їх налічується понад два десятки. Більшість – досі на ходу. Один із перших – «зозуля». Так тягач назвали через його специфічний гудок. Локомотив збирали по частинах після того, як невідомі розрізали його на металобрухт.

    Іван Куєвда, студент залізничного технікуму: «Паровозы мы не учили, мы сейчас в основном изучаем современную технику, а то, что было раньше – очень інтересно».

    Дмитро Євтушенко, студент залізничного технікуму: «Они такие большие, не ожидал. Особенно колесные пары. Очень удивило. Поразили меня кабины машинистов. Мы изучаем – современная электротехника внутри, а тут надо дергать все руками. Хотелось бы покататься».

    А ось так звана «Лебедянка» – останній паротяг, який випустили в Радянському союзі. Максимальна швидкість – 80 кілометрів за годину.

    Володимир Донченко, директор Донецького музею залізничної техніки: «После того, как прекратился выпуск паровозов, их все поставили в резерв. Они были в резерве. Так называемый спецрезерв. И только потом, в 60-х годах, их начали с этого резерва брать – что на металлолом, что продавать».

    Прибувати і відбувати тягачі мали точно за графіком.  Для цього у кожного машиніста був свій іменний годинник. Навіть за невелике запізнення – залізничника суворо карали. А ось сигнали відкритого або закритого шляху – подавали вручну за допомогою ліхтарів. Спочатку всередину ставили свічку. Пізніше – перейшли на гасові лампи.

    Людмила Донченко, методист Донецького музею залізничної техніки: «Есть просто, которые освещали проход. Есть сигнальный фонарь, который показывал при направлении стеклышка красного света – путь закрыт, при направлении зеленого – открыт».

    Серед звичайних ліхтарів були і спеціальні. Їх використовували винятково в надзвичайних ситуаціях.

    Людмила Донченко, методист Донецького музею залізничної техніки: «По периметру территории, где произошла авария, устанавливались вот такие фонари, на которых было написано: «заражено». Люди понимали, что туда проходить нельзя».

    Підстаканники – срібні, мельхіорові та бронзові. Найдавніший – 1888 року. Щоразу вони змінювали свою форму і написи, але досі залишаються символом залізничних мандрівок. А ще в  Музеї історії залізниці – найбільша в Україні колекція старовинних світлин.

    Олександр Скубченко, заступник начальника Донецької залізниці: «Недавно нас посетила делегация ветеранская дороги Купянского отделения. Ветераны остались очень довольны. Один из ветеранов Купянского отделения дороги увидел даже своего родственника на архивных фотографиях. Конечно, это было событие».

    Після виставки паротягів, залізничники планують показати історію переходу на електропотяги. 

    Юлія Божко, Євген Гончаренко, Донецьк, 5 канал.

    Попередній матеріал
    Британський прем’єр теж проігнорує Олімпіаду в Сочі
    Наступний матеріал
    На Майдані збирається народне віче (оновлено)
    Теги: