5.ua

Записки з передової: "хоррор" на фронті або як бійці чистять зброю

До розбитої "лікарні" чи по народному "больнічки", як називають її між собою військові, під'їжджаємо у суцільній тиші – велика рідкість для цих країв, де мінометні обстріли нині чути частіше, ніж шкільний дзвоник

За останню добу тут майже тихо, - наче дивуючись власним словам, знизує плечима невисокий вусатий боєць. Його звати Дмитро і він перший зустрічається на нашому шляху.

За плечима у Дмитра – вирваний з "мясом" шмат стіни. Ще донедавна її – стіни – тут було більше. Трохи менше місяця тому бійців, які замінили на цих позиціях попередників, накрили з мінометів калібру 120 мм. "Привітали" зміну з того боку. Мін військові нарахували штук 70. От тоді, згадує Дмитро, і завалило цей шматок. І геть наблизило картинку і зовні, і всередині "больнички" до якогось американського "хоррору". 

/
/
/

Повільно у темряві просуваємося темними коридорами будівлі. Світло падає лише тоді, коли виходимо в коридор, де немає півстіни. Зі стелі водоспадом тече вода – привіт від проросійських найманців.

/
/
/
/
/
/

Виходимо до величезної світлої кімнати – вікон в ній немає вже давно, а дір у стінах, говорять бійці, стає все рясніше. Посеред кімнати на підлозі хлопці начищають зброю. 

"Чистимо зброю після кожного пострілу, після кожного дощу або коли робити нічого", – заливаються сміхом майстри. Вправно перевіряють, клацають засувками та начищають до блиску. 

"У нас "профі" в цій справі Дімон, це він нам майстер-класи дає", – продовжують кепкувати. 

Увагу привертає плакат з жовто-блакитними дитячими долоньками, який бійці повісили поблизу однієї з бойниць: "Він нас оберігає".

Згадуючи про нещодавній мінометний обстріл, хлопці навперебій хваляться командиром роти, який з-під вогню витяг важкопораненого побратима. Після розповідей кличемо його, щоб познайомитися. 

"Ми тут тримаємося завдяки сильному українському духу", – посміхаючись каже командир. Показуює місце, де все сталося. Вирвами від прильотів щедро всіяно все навкруги. Трохи обабіч дороги валяється дерево, яке вирвало з корінням.

/
/
/
/
/
/
/

На військовій кухні зустрічаємо усміхнену, сором'язливу Олю. Їй 25 і вона санітар. Підписала контракт вісім місяців тому, безпосередньо на передовій позиції місяць. У мирному житі Оля викладач фізики, інформатики та астрономії. 

"Сім'я була проти та це моє життя і мій вибр. Тут я на своєму місці", – говорить вона. Бійці від подиву стихли з розмовами, ніхто й не здогадувався, що їхня єдина дівчинка на позиції – викладач-фізик.

/
/

"На вулиці моросить, але на мій настрій то не впливає. У нас тут є чайник, тому гарячий чай чи кава є завжди і гарячі страви теж", - знову сором'язливо опускає розумні очі Оля.

Євгенія Китаїва для 5.ua

Попередній матеріал
День морської піхоти: 5 фактів про елітний підрозділ ВМС
Наступний матеріал
У СММ ОБСЄ дізналися, скільки платили учасникам мітингу під НБУ

Записки з передової: ворог за 380 м, кава під обстрілами і "подарунок від сєпарів"

"Хочу повернутися в Крим на танку": бійці на передовій діляться планами на майбутнє