Позиція угорського уряду щодо України та її євроінтеграції не раз ставала приводом для гострих дискусій. Але життя людей, які вимушено рятуються від війни, складається не з політичних заяв, а з побутових рішень щодня: житло, школа для дітей, медицина і підтримка, якої часто не вистачає.
Це історія українки Катерини з харківської Салтівки, яка після повномасштабного вторгнення опинилася в Будапешті з двома дітьми. Катерина чесно описує, як виглядає реальне життя: без прикрас, без пафосу, але з конкретикою, яка важлива тим, хто опинився у схожих обставинах.
Більше історій про реалії життя українців в різних країнах світу – на YouTube "Ми не вдома".
Житло: приблизно €600 на місяць і прихований рівень витрат
Перший виклик – оренда. За словами Катерини, квартира в Будапешті коштує приблизно €600 на місяць разом із комунальними рахунками. Для родини з дітьми це одразу стає основною статтею витрат.
Далі з'являється те, про що рідко хто думає наперед: квадратні метри треба ще й облаштовувати меблями, адже часто квартири здаються порожніми. Тобто навіть коли житло знайдено, це не означає, що в нього можна одразу "заїхати й жити": потрібно докуповувати базові речі, а це додаткові витрати.
Підтримка: що є "на папері" – і що відчувається в реальному житті
На старті в багатьох працюють точки допомоги:
- гуманітарні видачі;
- базові набори;
- локальні ініціативи.
Але дуже швидко все впирається у щомісячну математику.
У розповіді Катерини звучить конкретна цифра: грошова підтримка для мами з двома дітьми становила близько 50 000 форинтів на місяць (орієнтовно €130) – і цього критично мало для угорської столиці. Тому питання "чи допомагає держава" на практиці перетворюється на інше: чи можна вижити, якщо ти не маєш стабільного доходу.
І далі – момент, який добре показує, як змінюється життя у вимушеній міграції. За іронією долі те, що в Україні було для Катерини радше хобі, в Угорщині стало способом втриматися на плаву: поступово це перетворилося на основний заробіток і зрештою переросло у власну справу. Не тому, що так планувала, а тому, що довелося швидко шукати опори там, де її реально можна було створити.
Діти й школа: інтеграція без мови і дві реальності одночасно
Окремий виклик – школа. Нові правила, інша дисципліна, інша мова, ще й фон війни, який діти несуть із собою.
Катерина розповідає про адаптацію сина в угорській школі і про те, як родина намагається втримати опору: паралельно діти відвідують українську школу по суботах. Це виглядає як життя у двох площинах одночасно: інтегруватися, щоб вижити тут і зараз – і не втратити своє, щоб зберегти зв'язок із домом.
Медицина: що реально доступно і як це працює
Медична тема звучить не як "система в теорії", а як ситуації з життя: коли дитина захворіла – потрібно діяти швидко й зрозуміло.
Катерина описує, як працює звернення до лікаря та що важливо знати українцям на практиці. У таких моментах вирішальним стає не лише статус чи документи, а й мова, комунікація, здатність пояснити симптоми і те, як швидко ти вчишся жити за новими правилами.
"Приїхала… ще й з телефоном…": епізод у транспорті, який оголює ставлення до українців
Катерина згадує побутову сцену в громадському транспорті, яка показує: поруч із підтримкою може існувати й упередження. Один із місцевих чоловіків кинув репліку на кшталт: "О, приїхала… ще й з телефоном…" – як натяк, що українці не такі вже й бідні, якщо мають сучасні гаджети.
Важливо: угорці в Будапешті дуже підтримували українців, особливо на початку повномасштабного вторгнення, і ця підтримка для багатьох стала точкою опори. Втім, є і люди, які сприймають наших співгромадян із пересторогою або навіть неприязно. Саме тому такі дрібні сцени – випадкова репліка, інтонація, погляд – інколи запам'ятовуються сильніше за будь-які офіційні заяви. Вони демонструють, як країна відчувається в реальному житті.
Важлива ремарка про правила і статус
Умови перебування, доступу до послуг, виплат і процедур у різних країнах можуть змінюватися. Тому все, що стосується статусу, документів, соціальної підтримки й медицини, потрібно перевіряти в актуальних джерелах – на офіційних сайтах державних установ та міграційних служб. Водночас на рівні ЄС статус тимчасового захисту для українців продовжено до 4 березня 2027 року.
Подивіться історію Катерини – і скажіть, що збіглося з вашим досвідом.
Цей матеріал не є універсальною інструкцією – це досвід конкретної української родини, який допомагає зрозуміти, як Угорщина підтримує наших громадян, які вимушено виїхали з рідної країни, рятуючись від війни.
Напишіть у коментарях до відео:
- У якій країні ви зараз?
- Що було найважчим – пошук житла, школи чи лікарів?
- Чи траплялися вам подібні побутові ситуації зі стереотипами щодо українців?
Нагадаємо, у серпні 2025 угорський прем'єр-міністр Віктор Орбан заявив про наміри уряду скоротити обсяг державної підтримки для біженців з України.
Як раніше повідомляв 5.UA – українські біженці в Угорщині можуть отримати посвідку на проживання, навіть якщо термін придатності їхніх паспортів закінчився.
Друзі, підписуйтеся на "5 канал" у Telegram. Хвилина – і ви в курсі подій. Також стежте за нами у мережі WhatsApp. Для англомовної аудиторії маємо WhatsApp англійською.