"Расстрел с конфискацией всего имущества и ценностей, изъятых при обыске" – такий вирок виніс іменем Союзу Радянських Соціалістичних Республік 2 березня 1945 року військовий трибунал військ НКВС Ворошиловградської області Максимові Івановичу Бернацькому – українському патріотові, підпільнику ОУН(б).
Максим Бернацький народився в 1889 році на Черкащині в селянській сім'ї, навчався в семінарії, а потім – у Вінницькому учительському інституті. У 1915 році його мобілізували до армії і направили служити до Сімферополя. В цей час Бернацького захопили ідеї українського національного визволення і в 1917 році молодий вчитель без зайвих вагань вступив до війська молодої Української Народної Республіки. Проте на цьому його наукова кар'єра не закінчилася – Бернацький навчається і закінчує Київський університет.
Після поразки УНР він дивом уникнув репресій і навіть мав можливість займатися наукою і викладанням.
Наука і привела його до Ворошиловграда – нинішнього Луганська. У 1935 році Бернацький став завідувачем кафедри української мови у Ворошиловградському педагогічному інституті (нині – Луганський національний університет ім. Тараса Шевченка). Роботі Максим Іванович віддавався чи не повністю. Навіть докторський ступінь він отримав без захисту дисертації, а просто за сукупністю опублікованих робіт.
А тим часом вибухнула Друга Світова війна. Ще в 1939-му комбриг Кривошеїн та генерал Гудеріан тиснули один одному руки під час радянсько-німецького військового параду у польському Бресті, а вже в 1941-му німецькі війська давали прочуханки недавнім радянським "камрадам". Незадовго до приходу німців Максим Бернацький був евакуйований до Ташкенту. Але там професор української філології не знайшов собі місця і повернувся до Ворошиловграду. Скоро радянська влада покинула місто, а на зміну їй прийшла німецька адміністрація.
На момент окупації міста професор Бернацький вступає до лав Організації Українських Націоналістів.
Для когось це може бути несподіванкою: звідки на Донбасі узялася ОУН!? Однак сьогодні, коли розсекречуються архіви радянських спецслужб, проступає істинний масштаб діяльності українських націоналістів. Вже оприлюднено документи, у яких мовиться, що, наприклад, у Маріуполі підпілля ОУН нараховувало до 300 осіб, у Слов'янську – близько 100, у Краматорську – 120. А у Дніпропетровській області лише за шість місяців 1944 року було заарештовано майже півтори тисячі українських націоналістів...
На Луганщині координатором діяльності українських націоналістів був Євген Стахів. Саме Євген Стахів познайомив українського професора з агітаційними матеріалами бандерівців, розповів про основну мету ОУН – здобуття Української Соборної Самостійної Держави. Ці ідеї знайшли живий відгук у Бернацького, і той вступив до лав ОУН(б). Перед Бернацьким було поставлене завдання – стати редактором німецької окупаційної газети і через неї подавати матеріали націоналістичного характеру.
Окупаційна газета "Нове життя", редактором якої став Максим Бернацький, перебувала під жорстким контролем німецьких цензорів, однак йому вдавалося не лише публікувати українські патріотичні матеріали, а й проводити вербовку нових людей до націоналістичного підпілля. Двом колегам-підпільникам він організував документи позаштатних кореспондентів "Нового життя", а ще п'ять осіб увійшли до складу редакції газети.
Окрім патріотичних публікацій у німецькій газеті, Максим Бернацький організував курси вчителів української мови. Там ОУНівські підпільники знайомилися і спілкувалися зі студентами і вербували їх до підпілля... Таким чином, фігура Максима Бернацького стала однією з ключових у роботі націоналістичного підпілля Ворошиловграду.
А тим часом німецький "дранг нах Остен" провалився. Бернацькому довелося відходити з Ворошиловграду, адже потрапити до рук радянської влади означало неминучу смерть. Зрештою Бернацький зупинився в Первомайську, на Одещині, де став регентом церковного хору.
Радянські спецслужби арештували Максима Бернацького 8 серпня 1944 року. Почалися майже пів року ув'язнення і нескінченних допитів. Протоколи слідства свідчать, що радянських слідчих цікавила винятково його участь у підпіллі ОУН.
"Бернацкий является убежденным украинским националистом... В 1930-1942 годах являлся членом контрреволюционного националистического общества "Просвита", стоя на платформе создания "единого независимого самостоятельного украинского государства". За националистическую деятельность он в 1930 году арестовывался органами ОГПУ... В августе 1942 года "Евгеном" он был завербован в контрреволюционную организацию "ОУН" и получил от него подпольную ОУНовскую литературу, получив установку об использовании фашистской газеты "Нове життя" в интересах украинских националистов, и вербовки новых членов в "ОУН", – записано в тексті вироку, винесеного Максимові Бернацькому 2 березня 1945 року.
Як-то кажуть, і додати нічого...
Таким чином, Максим Іванович Бернацький, працюючи на німецьку адміністрацію, виконував наказ керівника ОУНівського підпілля у Ворошиловграді. Обіймаючи посаду редактора окупаційної газети "Нове життя", він використовував усі можливості для розширення підпілля Організації Українських Націоналістів. За це його і було розстріляно радянськими "компетентними органами". Якби Бернацького викрили раніше, його б розстріляли німецькі "компетентні органи".
Варто зауважити, що за період нацистської окупації Донбасу німецькими каральними органами було страчено більш як 100 українських підпільників.
Після здобуття Україною Незалежності постало питання про посмертну реабілітацію Максима Бернацького. Однак, згідно з постановою Луганського обласного суду від 19 грудня 1991 року, Бернацького було визнано "обґрунтовано засудженим і таким, що не підлягає реабілітації".
Фактично цією ганебною постановою суд незалежної України відмовив у реабілітації людині, що віддала своє життя за самостійну українську державу.
Це несправедливо не лише щодо Максима Бернацького. Це несправедливо щодо всіх учасників національно-визвольних змагань, яких було розстріляно і репресовано радянськими каральними органами.
Для радянського тоталітарного режиму не існувало різниці між зрадником і підпільником ОУН. Але радянської влади вже нема. СРСР відійшов у вічність. У вічність мають відійти і ті несправедливі вироки, винесені українським патріотам червоним тоталітаризмом.
Дмитро Снєгирьов
Читайте також: "Батько наш Бандера": приголомшлива правда про найвідомішого провідника ОУН
Друзі, підписуйтеся на "5 канал" у Telegram. Хвилина – і ви в курсі подій. Також стежте за нами у мережі WhatsApp. Для англомовної аудиторії маємо WhatsApp англійською