Щодня у стрічках новин ми бачимо сухі цифри про ліквідацію пожеж і порятунок людей. За кожним таким повідомленням – емоції, ризик, страх і десятки рішень за секунди. Робота українських рятувальників – це не лише боротьба з вогнем, а й психологічне навантаження, взаємна підтримка й тиха мужність. Кореспондентка "5 каналу" Софія Фесік поспілкувалася з тими, хто першим іде в небезпеку.
Рутинна небезпека: три хвилини до виїзду
Рятувальники – це ті, кого ми бачимо щодня в ранкових зведеннях ДСНС. Їхня робота починається зі звуку сирени. Від моменту сигналу про виклик до виїзду пожежного автомобіля минає не більш як три хвилини.
Олександр Ткач працює в ДСНС уже 17 років. Його професійна історія почалася з дитинства: у родині майже всі – пожежники.
"Професія сама мене знайшла. Більше боїшся не встигнути, ніж за себе. За декілька хвилин усе може змінитися: зайти, витягнути, відкачати", – говорить майстер-сержант Ткач.
Попри постійну небезпеку, залишити роботу він не планував. Зізнається: емоції притупилися, страх став частиною рутини. Проте деякі моменти запам'ятовуються назавжди.
"Було задимлення в будинку. Винесли дитину, ще когось. Люди на вулиці аплодували. Дивне відчуття, але приємне", – згадує Олександр.
Брат за плечима – більше, ніж упевненість
Олександр працює разом із братом Іваном. Їхній тандем – приклад злагодженості й довіри, що рятує життя.
"Ти знаєш, що він позаду – і все. Можеш робити, що потрібно. Якщо тебе довго немає – він піде за тобою", – каже Олександр.
Разом вони перевіряють техніку, готуються до чергувань і діють злагоджено на викликах. Це – сімейна справа, підкріплена роками практики.
Максим Марчук, начальник пожежної частини, зізнається: на роботі рятувальники проводять більше часу, ніж удома. Тому й відчуття – як у справжній родині.
"Усі виїзди переживаємо разом. І складнощі, і рятування, і порушення – усе проходить одним колективом. Це справжня родина", – говорить Марчук.
Перше чергування – у вогонь
Максим прийшов у професію після школи. Перший виїзд запам'ятав на все життя – маленьке приміщення у вогні, пожежні, які без страху заходили всередину.
"Я собі при першому виїзді такого дозволити не міг. Було страшно. Люди в караулі діяли інакше, не завжди слухали мої команди, але потім я зрозумів: злагоджений колектив важливіший за авторитет командира", – згадує він.
День у частині: від фізпідготовки до вогню
Розпорядок у частині розписаний по хвилинах: прокидаються о 6:00, зміна караулу – о 8:00. Надзвичайники перевіряють техніку, проходять навчання, тренування і навіть беруть участь у культурних заходах. Протягом доби – від одного до шести викликів: заблоковані двері, займання у квартирах, підвалах, хибні сигнали.
З початком повномасштабного вторгнення буденність рятувальників змінилася. Тепер на місця влучань беруть бронезахист. Обід можуть перенести на вечерю, а вечерю – на сніданок.
"Раніше було незвично і лячно. Тепер – звична робота. Єдина різниця – броня при обстрілах", – кажуть надзвичайники.
Але страх не зник повністю.
"Найважче – втрачати своїх. І дуже складно, коли їдеш на виклик, знаючи, що можуть бути діти. Але коли приїжджаєш – все вимикається. Працюєш автоматично", – ділиться Максим.
І без прощань
Після кожної пожежі рятувальники збираються на обговорення. Вони не мають права на емоції під час роботи, але обмін досвідом – життєво важливий.
І ще одна традиція, що здається дрібницею, але говорить про головне.
"Після зміни ми ніколи не прощаємося. Бояться втратити одне одного. Це негласне правило", – каже начальник частини.
Софія Фесік, Андрій Каньшин, "5 канал"
Дивіться також:
Друзі, підписуйтеся на "5 канал" у Telegram. Хвилина – і ви в курсі подій. Також стежте за нами у мережі WhatsApp. Для англомовної аудиторії маємо WhatsApp англійською
Уламки "Шахеда" впали на багатоповерхівку в Броварах: на даху спалахнула пожежа – фоторепортаж
