Жінки на передовій попри свято її не полишають – в одному з підрозділів, що боронять Станицю Луганську, їх двоє. Це радіотелефоністка та санінструктор. Вояки запевняють, що своїм прикладом колеги по службі додають їм бойового духу. Про це розповідає кореспондент "5 каналу".
Двері медичного кабінету Наталії Дайнеки відкриті цілодобово, бо допомога бійцям може знадобитися будь-якої миті. Санінструктор торік залишила свій затишний медпункт на Волині і вирушила на передову.
"Я сама прийняла таке рішення, що поїду. Така ситуація у нас у країні. У нас країна одна і тут теж потрібна допомога", – зазначає військовослужбовець ЗСУ Наталя Дайнека.
Наталя розповідає, що нині бійці більше звертаються за до неї із загальними хворобами, аніж з пораненнями. Крім ліків, медику доводиться надавати допомогу й добрим словом. "Я взагалі за приклад дівчат ставлю. Кажу: "Дівчата тут, хоч нас і не багато, а якось пристосувалися. Дівчатам завжди важче пристосуватися до таких умов", – каже Наталя.
Краща подруга Наталії – Анастасія Рибчук – наймолодший боєць батальйону. Їй усього 19 років. На фронт пішла, тільки-но стала повнолітньою. Згадує, на той час брат уже демобілізувався, а батько воював під Авдіївкою.
"Думаю, тато там. Новини дивлюся. Він ще толком нічого не розповідає. Думаю – теж іду! Та й пішла! Спочатку вся його рота, весь батальйон до мене по черзі дзвонив, відмовляв. Хвилин 10 проходить, тато дзвонить і каже: "Я ж тебе знаю! Молодець! Я тобою пишаюся", – розповідає відважна дівчина-боєць.
У батальйоні, який захищає Станицю Луганську, Настя виконує обов'язки радіотелефоністки і першою отримує повідомлення з передової. Поруч з Анастасією її бойовий побратим – собака Альфа. Дівчата мріють, щоб у країні якомога швидше настав мир. Тоді, кажуть, і святкуватимуть 8 березня, а поки що не до урочистостей. Як українські жінки захищають Вітчизну на передовій – дивіться в сюжеті:
Вікторія Ковальова, Петро Ковальов, Луганська область, "5 канал"
Дивіться також фотогалерею за темою:
