За рік повномасштабної війни українці вкотре продемонстрували – для них немає нічого неможливого, а надто – у допомозі Збройним силам та співгромадянам. Рік тому нам усім довелося враз пригадати досвід Майдану, початок війни 2014-го, і знову запустити цей самий механізм – волонтерський.
Лиш обсяги роботи й допомога від 2022-го стали величезними, а потреби нескінченними. І повномасштабними – бо торкнулися не лише сходу, а всієї країни. Українці в перші дні великої війни поповнили рахунки благодійних фондів на суми, що перевищували їхні річні бюджети.
"За вчора понад 40 мільйонів, ще більше, дійсно українці консолідувалися в бажанні дати пи*ди росії", – зауважив військовий аналітик, голова фонду "Повернись живим" Тарас Чмут.
Одні йшли до ТРО, ЗСУ, решта – тримала тил. "Бандера смузі" – коктейлі, які запалювали, в буквальному сенсі, – ворожу техніку і московитів. До збору скляних пляшок для запалювальної суміші долучалися всі, хто міг. Збирали навіть у смітниках та звалищах. Масштаби заготівель вражали, бо чи не кожне місто і село готувало такий захист від ворогів.
Те, від чого відійшли волонтерські фонди у 2015-16 роках, знову стало однією з головних потреб – амуніція, засоби захисту. Волонтери знову підставили не одне, а всі свої плечі для армійців, бо ж російська навала сунула зусібіч. На рахунках фондів зростали суми пожертв, тотожно зростали і закупівлі.
Безпілотники, рації, тепловізори та автівки. Їх збирав бодай один ваш знайомий протягом цього року. Бо машини на фронті могли прожити від кількох годин до кількох днів. По тому – новий збір. Жінки, які мали змогу виїздити на кордон – відшуковували та приганяли машини. Потім ремонт – і чимдуж швидше до першої лінії.
Поки московити намагалися взяти Київ за три дні – бійці Територіальної оборони тримали рубежі міст і чергували на блокпостах. Крім допомоги з амуніцією, волонтери опікувалися і харчуванням бійців. Місцеві підприємці, заклади харчування надавали свої кухні та харчі, аби небайдужі щодня готували їжу для оборонців. Привозили їжу – і у сховища та метро, де рятувалися місцеві.
Водночас міжнародні організації, іноземці – волонтерили й тонни вантажу направляли до України. І вже тут – допомога роз'їжджалася країною.
Та крім бізнесів, своєю посильною працею сприяли пересічні українці. Одні – приносили до волонтерських штабів – від мийних засобів до продуктів, інші – сортували, видавали одяг і харчі, та опікувалися вимушеними переселенцями.
А ще часто волонтерство межувало зі смертю. Бо працювати було необхідно як під час прильотів ракет, під звуки сирени повітряної тривоги та рухалися колонами до найгарячіших точок фронту.
Українські діти не могли бути осторонь. Імпровізовані блокпости у дворах, продаж іграшок, їжі чи виробів, що створили власноруч, співи й танці – у кожного була почесна мета, – збір на ЗСУ. А виручені гроші – несли до фондів. Чим щоразу доводили волонтерів, та всіх українців, до сліз.
І щоразу, коли оголошений збір на чергові потреби фронту здавався недосяжним, а суми захмарними – українці в єднанні доводили протилежне. Зокрема, зібрати на 4 "Байрактари" за 3 дні. Побачивши єднання та жагу людей до перемоги – "Байрактари" Україні… подарували. Та не знали українці, що стануть ще й колективними володарями супутника і його даних на рік, аби Збройні сили бачили москолоту і техніку та знали, куди прицільно вражати.
Здолати українців морально та налякати масованими ракетними обстрілами – десь так, певно, собі думали-планували росіяни. Та від першої атаки і з кожною наступною – українці не просто не опускали рук, а показували свою лють, яка конвертувалася, знову ж, у сотні мільйонів гривень. Бо ж знаємо – краще без світла і води, але точно без москалів.
Пожертв надто малих чи незначних – не буває. Знову ж доведено громадянами України. Від кількох копійок до тисяч доларів: долучалися пересічні громадяни, політики, активісти й бізнесмени.
Одні подвоювали суми зібраних грошей та навіть домовлялися й купували військову техніку за кордоном, інші – віддавали виробництва, гуманітарну допомогу, свої склади тощо. І особливо під час великих повітряних атак москолоти – українці віддавали кревні, подекуди навіть не знаючи на що саме. В єдиному завжди лишаються певні – буде "бавовна": вогняна і болюча для рашистів.
А ще українці, як ніколи, сміялися та творили меми зі всього довкола. Тут і жарти про швидкість зборів, про придбання далекобійних ракет. І, звісно, еталонний жарт про долари. Що їх люди понесуть в обмінники лише для викупу ядерної зброї. Жарти жартами, та за цей рік українці довели – для них не існує неможливих завдань.
Олена Рибінська, Ганка Кудрявцева, "5 канал"
Читайте також: Рік, за який ми усі подорослішали: як повномасштабне вторгнення торік відчула столиця, що згадують кияни – включення
Дивіться також відео за темою: РІК ВЕЛИКОЇ ВІЙНИ: ЗГАДУЄМО НАЙВАЖЧИЙ ПЕРІОД В ІСТОРІЇ НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ
Головні новини дня без спаму та реклами! Друзі, підписуйтеся на "5 канал" у Telegram. Хвилина – і ви в курсі подій.
Підтримайте журналістів "5 каналу" на передовій.
