На його очах помирало місто Попасна на Луганщині, а він робив усе, щоби вижили його жителі. Вчитель історії з початком повномасштабного вторгнення сів за кермо шкільного автобуса та вивіз під обстрілами понад 2 тисячі жителів Попасної. І продовжував би волонтерити, якби не полон, куди потрапив саме через допомогу людям. Звільнившись із полону, чоловік майже 2 місяці діставався Дніпра, де в евакуації його чекали дружина й донька. Історія героя – в сюжеті журналістки "5 каналу" Вікторії Ковальової.
З усмішкою і жартами впродовж майже 2-х місяців Михайло Панков евакуював людей із-під обстрілів у Попасній до більш безпечних районів. За кермо шкільного автобуса вчитель історії сів на початку повномасштабного вторгнення. Не приховує, часто було страшно, але знав, від його сміливості залежать життя багатьох людей.
"Зараз іде війна. Люди мирні не винні. Вони можуть де завгодно потрапити. Вони можуть жити в мирному місті і може прилетіти ракета. Це може бути будь-де, просто відсотків набагато більше", – каже переселенець Михайло Панков.
З Попасної Михайлові доводилося забирати не лише людей, а й труни із загиблим. Автобус не раз потрапляв під обстріли. Скалками вибивало шибки й різало колеса, але попри це, Михайло знову і знову їхав на евакуацію.
28 квітня разом із помічниками Михайло намагався евакуювати людей із району Попасної, наближеного до російських позицій. Там ледь не втратив життя.
"Обидва боки, вони маневрували. І в цей час я виїхав саме на російські позиції. Це ВЧ 6. Це залізниця. Частина 6. Під мостом виявилися протитанкові міни. Я дав задній хід. В цей час посипалося скло в автобусі і почали стріляти з автоматів з трьох позицій", – розповів переселенець Михайло Панков.
Михайло виліз з автобуса і, зізнається, міг утекти, проте повернувся, щоби врятувати своїх супутників. Вирватися з пастки вороги не дали.
"Заліг, заповз за автобус, потім повернувся за цими людьми. Там була жінка і ще один хлопець. Сказав їм вилазити. Допоміг хлопцю вискочити, потім жінка вискочила. Потім з’явилися люди у військовій формі. Спитали, хто такі. Відповіли, що мирні евакуатори. Волонтери. Возимо гуманітарний вантаж, забираємо людей, хто бажає. "Руки в гору! До нас!", – згадує переселенець Михайло Панков.
У цей час евакуйовані до Дніпра дружина та донька Михайла не знаходили собі місця.
"Мама йому дзвонила. Він не виходив на зв’язок, взагалі зв’язку не було. І ми вже сидимо, не знаємо, що робити. Зв’язку нема, знаємо, що там обстріли йдуть. І мені надсилає знайома відео, де показують папу. Я дуже злякалась. Очі зав’язані, я бачу, що й руки зав’язані були", – розказує донька Михайла Варвара Пинзелик.
Вагнерівці, які брали Михайла в полон, поводилися більш гуманно, ніж так звана "народна міліція". Ті його били та катували – за порятунок цивільних.
"Їм хотілося довести, що ми є помічники українських військових, що ми коригуємо вогонь. Оце хотіли. З військовополоненими, а особливо з мирними жителями. Треба поводитися чемно. Треба дотримуватися Женевської конвенції. Бити полонених – це є злочин! Потрапив у полон – все – лицарство має бути!", – розказує Михайло Панков.
Випустили Михайла за 4 доби, залишивши чоловіка без документів в окупованому Первомайську. Звідти лише за 2 місяці через країни Європи він зміг повернутися до рідних. Втративши дім і рідне місто, разом із родиною оселився в одному з дніпровських гуртожитків. Нині планів не будує і живе мріями своєї доньки.
"Я мрію, щоб був мир, повернутися додому і щоб повернулося моє життя, яке було у Попасній. Для щастя мені потрібні тільки мир і дім!" – наголошує донька Михайла Варвара.
Вікторія Ковальова, Олександр Пронський, Дніпро, "5 канал"
Читайте також: Гуманітарний хаб для вимушених переселенців з Попасної переїхав до Дніпропетровщини: як він працює
Робіть свій внесок у перемогу – підтримуйте ЗСУ.
Головні новини дня без спаму та реклами! Друзі, підписуйтеся на "5 канал" у Telegram. Хвилина – і ви в курсі подій.
