З Наталею Бабеуш зустрічаємося за півтора місяця після того, як її та інших маріупольців евакуювали з бомбосховища на заводі "Азовсталь".

Наталя обожнює сукні, проте нині одягнена у штани та ту саму футболку з евакуації. На жінці – жодної косметики, взуття трохи більшого розміру та величенький тривожний рюкзак.

"Основне, коли ти втікаєш, це взуття і одяг, пальці досі сині. Потрібно взуття на пів розміру або 2 розміри більше. І зручний одяг", – радить жінка.

Наталя досі має побоювання, що тікати від бомбардувань доведеться ще раз.

"Маю зі собою джгут, антисептик, ручки, зразу скажу для чого. Коли накладається джгут, треба записати коли і на скільки. Маю водичку, маю серветки", – пояснює Наталя.

Все це знадобилося жінці 2 березня, коли Наталя разом із чоловіком через обстріли рашистів перебралися до бомбосховища "Азовсталі". В Маріуполі вже не було світла, газу та води. Чоловік жартував, що не варто брати багато речей та їжі, адже у сховище йдуть на 2 дні. А залишилися там на 2 місяці: з половиною хлібини та кількома котлетами.

"Це як 1 довгий день. Ти прокидаєшся, готуєш їжу, щось прибираєш, знову засинаєш, прокидаєшся і кожен день одне й те саме. Якщо ти тут можеш отримати якісь емоції, кудись сходити, щось купити. То на війні не потрібні кошти, зв’язок, нічого. Думки лише про те, чи живі твої рідні, чи живі твої друзі і все. На війні взагалі мало що потрібно", – переконує жителька Маріуполя.

У бомбосховищі разом із Наталею перебували пів сотні працівників заводу, разом із сім’ями. У те, що їх евакуюють, жінка не вірила. Щоби відволіктися, почала там куховарити.

"30 л води, рецепт, якісь спеції, сіль і 2 консерви. Це просто вода, яка пахне консервою. Це або рибна, або м’ясна, але воно, чесно кажучи, не смачно, але всі їли, бо треба було якось виживати", – каже Наталія Бабеуш.

Щодня продуктів та води у бомбосховищі ставало дедалі менше. Але навіть тоді Наталя вигадувала, як приготувати для дітей піцу та солодощі.

"Це просто жах, коли ти робиш просто оладки, варення і діти кричали, що це тістечко, це було свято. В мирний час діти не радіють їжі, просто не радіють, а наші – раділи", – пригадує жінка.

6 червня військові повідомили, що буде евакуація. На збори – 5 хвилин. Все, що залишилося на пам’ять про життя в укритті, – дитячі малюнки.

"Це малювала Даша, коли вона вже трішки відійшла. У нас ставалися конкурси і це вона мріяла про торт, вона просила спекти торт, але я не мала з чого спекти цей торт. А це малювала Соня, то в мене така коса була, мені так зручно було каску надягати і от вона намалювала такий мій портрет. А це мені над ліжком наклеїв і я розумію, що дитина хотіла їсти, хоче піцу", – демонструє малюнки вимушена переселенка.

Нині Наталя з чоловіком живе у прихистку для переселенців у Львові. Бомбосховище "Азовсталі" розділило життя сім’ї на "до" і "після".

"Я досі не можу звикнути до такого яскравого світла, в моїй кімнаті завжди закриті вікна, бо мені ще незручно… Переоцінюєш всі цінності і розумієш, що навіть коли ти вийшов звідти, ти вже по-іншому ставишся до їжі, до води, до речей, до людей, до грошей. Гроші – це папір, а люди це найцінніше, що може бути", – наголошує Наталя Бабеуш.

Наразі сім’я працівників металургійного заводу облаштовується у Львові. Затримуватися тут не планують. Наталя вірить у перемогу та повернення до свого Маріуполя – українського міста.

Марта Шикула, Євген Радіон, Львів, "5 канал"

Як повідомляв 5.UA, поранених з "Азовсталі" можуть обміняти найближчим часом.

Читайте також: Вдалося евакуювати близько 50 поранених – екскомандир полку "Азов" розкрив подробиці операцій з авіапрориву блокади Маріуполя

Робіть свій внесок у перемогу – підтримуйте ЗСУ.

Головні новини дня без спаму та реклами! Друзі, підписуйтеся на "5 канал" у Telegram. Хвилина – і ви в курсі подій.