"Не всіх туди пускають, прориваємось правдами-неправдами ": репортаж від волонтерів з передової

Волонтери громадської організації "З країною в серці" розповіли журналістам 5.UA, що відбувається в Авдіївці та Пісках та показали, чим допомагають українським військовим

Голова громадської організації "З Країною в серці" Юрій Маковій та волонтер Тетяна Примак  розповіли, як часто відвідують українських військових, хто приєднується до допомоги та чого потребують військові на передовій.

"Якщо дуже швидко, "на вчора" потрібно щось, то ми стараємось зібрати свої кошти та дістати власними силами все, що потрібно.  Також є люди, які допомагають, ми закуповуємо продукти, люди вдома готують, ми забираємо і все це на передову передаємо. Стараємось як мінімум раз на два тижні вириватись та завозити хлопцям допомогу. Ми були в Авдіївці, Пісках та в інших бригадах у полях", - розповів голова організації Юрій Маковій.

Наші бійці завжди в патріотичному настрої "Ні кроку назад – тільки вперед".

"Не всіх туди пускають, ми прориваємось і правдами-неправдами, аби передати хлопцям якусь домашню частинку. Хлопці кажуть, що на сьогодні вони всім забезпечені, і одягом, і всім необхідним, проте хочеться їм передати чогось домашнього", - зазначив Маковій.

Журналістам волонтери показали відео із підбитим українським танком та розповіли, що у 2015 році в ньому загинув весь екіпаж. Військові, які перебували в танку, прикривали своїх побратимів. Вони знали, що шлях їм призначений "в один кінець".

"Біля нього всі спиняються, кладуть, хто квітки, хто цигарки, як це заведено, мовчать хвилину, бо знають, що там загинув цілий екіпаж наших хлопців", – додав Маковій.

"Всі кинулися допомагати мирному населенню Авдіївки. Але назвати його мирним я не можу. Були декілька разів певні непорозуміння, це не лише я один скажу, це всі можуть сказати. Коли людям надавали допомогу та все необхідне, а після того, як ми від’їжджали, то нам у спину показували все що можна і не можна і вслід кричали "каратєль".

Волонтери на передовій

"Я стараюсь допомагати хлопцям, а не так званим мирним жителям, які ввечері потім ходять на "ту сторону" і половина їх дітей воює за "ДНР". Сказати, що мирним жителям кинулись допомагати волонтери, то ні, це почали збиратися громади та надавати допомогу. Краще б так бійцям допомагали", - зазначив голова організації.

Система допомоги бійцям налагоджена, але все ж таки патріотизму стало менше, бо для багатьох у нашій країні війна скінчилась.

"Всі переводять війну на сторону політики, але мало хто хоче розуміти, що волонтери допомагають таким же людям, і тут політика ні при чому. Десь своїми силами, а десь і люди небайдужі до цього допомагають. Трималися та будемо триматися", - підсумував Юрій Маковій.

За словами волонтерки Тетяни Примак, під час нещодавнього загострення біля Авдіївки дуже багато волонтерів поїхали в зону АТО.

"Насправді це був "бум" та ажіотаж. Мабуть, ні для кого не секрет, що не тільки волонтери туди їздили з різною допомогою. Але хочеться сказати, що ми збирали допомогу лише для бійців АТО. Наша допомога не була розрахована на мирне населення, а лише на бійців АТО. Так вийшло, що майже в кожному підрозділі ми знаємо хлопців, тож знаємо, що в кожному підрозділі є свої потреби. Але попри це, стараємося кожного місяця окрім нагальних, гострих потреб хлопців радувати чимось смачним та домашнім", - розповіла Тетяна.

Волонтери Тетяна Примак та Юрій Маковій відвозили допомогу на передову

На фото – волонтери Тетяна Примак та Юрій Маковій

Також волонтерка зазначила, що з найбільш нагального, коли було загострення біля Авдіївки та перекидали один із підрозділів, необхідні були хороші біноклі. Також дуже потрібні були хороші генератори і гостро стояло питання одноразових хімічних зігрівайок. 

"Усе противірусне, протигрипозне, проти кашлю, температури, антибіотики – такі речі зимою дуже розходяться, просто миттєво. Морози там не такі, як у нас, сильніші, до -25.

Сигарети, кава, чай, згущене молоко, солодощі, чорний шоколад. Власне голова нашої організації накупив дуже багато продуктів, що дівчата змогли наготувати просто неймовірно велику кількість домашньої їжі.

Наприклад друзі-байкери ще з волонтерами зібралися та перетирали імбир з медом. Хто чим міг допомогти. Дуже багато людей відгукнулося", - додала волонтерка.

За словами Тетяни Рудої, у 2016-17 роках стало набагато тяжче зібрати допомогу, ніж у 2014-15 роках.

"Але наш голова значну частину коштів та необхідного оплачує власними силами. У свою чергу, я прошу своїх друзів, мені допомагають байкери. Кожен старається підтягнути когось з тих, кого знає особисто.

Робимо також розсилку, пишемо листи, але насправді дуже мало насправді відгукуються. Один із наших співробітників робив розсилку листів на великі підприємства, але, на жаль, лише одна людина відгукнулася. Передзвонила, сказала, що допоможе і одразу надіслала значну для нас суму коштів, на яку ми змогли допомогти хлопцям. А так все лише своїми контактами, лише люди, які нам довіряють  і знають, що ми дійсно вже третій рік допомагаємо армії і не тільки армії, а й сім’ям  загиблих, і хлопцям, які вже повернулися із зони АТО", - додала Тетяна Примак.

Не всі повинні все покинути та бігти на передову, хоча б словом допомогти вдовам бійців та тим, хто із зони АТО повернувся.

"Звичайно, третій рік війни в плані забезпечення це вже не так страшно, як було у 2014 році, коли не було взагалі нічого. Ми вже давним-давно забули про те, що хлопці просять форму, чи берці і так далі. Хтось обходиться тим, що надає Міністерство оборони, ті, хто хоче щось краще, то вони там вже економлять зарплати, чи якось у розстрочку собі беруть.

Тетяна Примак зазначила, що бійці останнім часом розповідають, що стало тихіше.

"Проте, шкода, що акцент зробили тільки на Авдіївці і всі туди активно хлинули. Але, насправді, є такі місця, де до хлопців мало хто добирається, але там гатили так само як під час загострення біля Авдіївки", - додає волонтерка.

"Хлопці на передовій тримаються "молодцем". Вони завжди гідно тримаються і знаходять хвилину для солдатського гумору. Вони нам часто кажуть, що якби волонтери до них не приїжджали, то, може, вони і впали б духом, а коли до них приїжджають, то вони розуміють, що про них пам’ятають, піклуються і що вони потрібні не тільки своїм рідним", - підсумувала Тетяна Примак.

Допомагати хлопцям треба, просто шкода, що не всі це розуміють.

Попередній матеріал
Гугля, сардаки та перемітки: чим вражає стародавня мода Гуцульщини
Наступний матеріал
Міфи про одвічну ворожнечу: як формувалися українсько-єврейські взаємини