5.ua

АВАТАР вчить дітей з ДЦП - ходити [відео]

     

    Людмила Голоднік, "5 канал": "Одразу після народження на шляху дітей із ДЦП - суцільні перепони. Подолати їх можна за допомогою фахівців. Утім потрапити до професійних рук щастить далеко не всім".

    Емілії п’ять років. Про діагноз ДЦП її батьки довідалися лише торік у всеукраїнському медцентрі реабілітації дітей. Лікарі з селища Гостомель, що на Київщині, не зрозуміли, чому дівчинка не ходить. Зрештою, направлення до держустанови на реабілітацію довелося випрошувати.

    Ольга Бабаєва, мати Емілії: "Никто нам не советовал куда обращаться. В нашем районе один педиатр на всех детей. Я думаю, что ему уже просто не до этого".

    Інна Михайлюк, вихователь методики сенсорної інтеграції: "Очень часто родители приходят в панике, они не знают о возможностях своего ребёнка".

    В Україні існують методики, які навіть дитину із ДЦП можуть поставити на ноги. П’ятирічну Настусю лікарі споряджають наче альпініста. Це її перше знайомство зі швейцарським роботом "Локомат". Металева конструкція дівчинку не лякає. Заняття відбуваються у формі гри.

    Настя намагається доторкнутися до тварин на моніторі. Також там відображається аватар. Він імітує кожен крок дівчинки. Завдяки новітній системі, діти із ДЦП тренують не лише м’язи, але й мозок. 

    Людмила Пєнцова, мати Насті: "Мы приехали сюда на очередной курс лечения. Нам сказали, что у них есть такой вот замечательный аппарат "Локомат". Предложили попробовать пройти курс на нём. Пробуем".

    Для Харківського інституту протезування цього робота закупила держава. Ще торік у грудні. Відтоді вісім десятків дітлахів безкоштовно пройшли реабілітацію на диво-пристрої. Щоби потрапити на сеанс, запевняють місцеві лікарі, достатньо взяти направлення у районного невролога.

    Киянка Євгенія Данько про закордонний тренажер навіть і не чула. Її онукові - одинадцять. І важить він уже шістдесят кілограмів, бо через церебральний параліч прикутий до ліжка.

    Євгенія Данько, бабуся Євгена: "Так ніхто тобі нічого не пропонує, ніхто. Нічого. За це вообще не чула за Харків".

    За місяць робот може прийняти лише п’ятнадцять пацієнтів. Хоча, за неофіційними підрахунками, його допомоги потребують двісті тисяч маленьких українців із неврологічними захворюваннями.

    Людмила Мислицька, голова ДГО «Церебрал» м. Києва: "Діти лежачі, не можуть ходити, сидять на візочках. Ще маленьких дуже багато народжуються і всі з цими родовими травмами, паралічем. Я думаю, і в районі одного не хватить, щоб цей робот працював".

    Вартість одного робота - понад п’ять мільйонів гривень. Окрім Харкова такий тренажер має Луганськ, Миколаїв, Одеса, Чернігів, Вінниця, Ужгород та Луцьк.

    Наталія Королевська, міністр соціальної політики: "Ми плануємо на наступний рік наступну партію лакоматів придбати. Тому що дітки, ті хто не міг вставати, зараз починають трошечки ходити".

    Щоби син бодай сидів, мрія ось цієї родини. Заради такого результату батьки Сєви переїхали жити з Маріуполя до Києва.

    Ірина Боркеєва, мати Сєви: "Наш діагноз на Донеччині не беруться лікувати. Дуже складна форма ДЦП. Порадили переїхати до Києва, бо тут є бобат-терапія".

    Це мікс логопедії, неврології та педагогіки. Бобат-методику застосовують у всьому світі понад півстоліття. В Україні ж лише двоє профільних фахівців. Обидва працюють у столиці. Лариса Яковлева - одна з них. Лікар навчалася у Німеччині. І саме завдяки її зусиллям для дітей із ДЦП цьогоріч в Україні з’явилися ось такі стільці.

    Лариса Яковлева, бобат-терапевт: "Це стандарт європейський. Ми навіть деякі речі вдосконалили. Тут ми можемо ставити поверхні. Для мами - це досить велика допомога".

    Тарас Волошин, лікар-невролог: "Проводимо процедуру - рефлексотерапія. Метод базується на впливі на м’язевий тонус".

    До міжнародної клініки відновного лікування, що у Трускавці, черга розписана аж до літа. Професор Володимир Козявкін чверть століття тому розробив власну методику реабілітації. Тут кожен третій пацієнт - іноземець. Цей хлопчик приїхав із Кувейту.

    Хісшам Нассар, батько Абдуллага: "Кожні шість місяців ми приїжджаємо до клініки професора Козявкіна. Ми бачимо значне покращення здоров’я нашого сина".

    До цієї клініки вітчизняні лікарі щороку скеровують близько тисячі дітей. За терапію маленьких пацієнтів із ДЦП має платити держава. Цьогоріч чиновники запланувати виділити на це 12 мільйонів гривень.

    Володимир Козявкін, гендиректор Міжнародної клініки відновного лікування: "Гроші як буцімто виділені, але ми ще їх не отримали. Ми лікуємо хворих. І я надіюсь, що до кінця року вони поступлять".

    Пацієнтку Віку з Черкащини лікують у борг. У неї тяжке ураження нервової системи. За шість років життя дівчинці вперше дали путівку на реабілітацію.

    Катерина Слюсаренко, бабуся Віки: "Пока не було путівок. А в нас багатодітна сім’я. Коштів, щоб придбати путівку немає. А це нам пощастило".

    Кожен четвертий пацієнт клініки починає ходити. Швейцарський робот результатами також не поступається. П’ятеро дітей, які проходили реабілітацію у Харкові, пересуваються без сторонньої допомоги. Богдан - один із них. Перший самостійний крок він зробив лише у п’ять.

    Богдан Гєря: "На улице, в палате гуляю. Я уже везде гуляю"!

    Лілія Гєря, мати Богдана: "Наверное, только мамы, у которых такие детки поймут. Когда детки начинанают ходить - это самая большая мечта"!

    Людмила Голоднік, Світлана Сірик та Марічка Кужик, "Час. Підсумки тижня".

    Попередній матеріал
    Суд над міліціонерами, які прогавили Мельника перенесли [відео]
    Наступний матеріал
    Угорщина відмовила екс-нардепу Шепелєву у наданні статусу біженця