Велике плавання: як тренують італійських чемпіонів

З Федеріко Ландуччі ми зустрілися в Римі. Віце-чемпіон Італії з плавання погодився розповісти про те, як розвивається цей вид спорту в його країні. На сьогодні Федеріко вже завершив спортивну кар'єру і став тренером. Він веде дорослі і дитячі групи в італійській школі плавання, виховуючи майбутніх чемпіонів. Про те, як в Італії підтримують цей вид спорту, з якими проблемами та перешкодами зіштовхуються італійські плавці на шляху до перемоги та головні секрети успіху - читайте у інтерв'ю

La versione italiana

– Ти став чемпіоном Італії з плавання. В якому стилі?

– Я змагався в різновиді комплексного плавання, що включало в себе брас, на спині, батерфляй і вільний стиль. Тобто, комбінуючи ці всі стилі, на дистанціях 200 і 400 метрів.

– В якому році?

– У 2003, 2004 і 2005 роках. Свою першу медаль я виграв у 2002 році на італійському чемпіонаті, у віці 13-14 років. Потім до 17-18 років я займався плаванням.

Віце-чемпіон Італії з плавання Федеріко Ландуччі

– З якого віку ти почав займатися цим видом спорту і чому обрав саме плавання?

– Я був зовсім малим, мені ще навіть не виповнилось 3 років, як батьки записали мене до басейну. Відтоді я почав відвідувати курси школи плавання. Таким чином, у віці 6-7 років я увійшов до регулярної спортивної команди.

– Скільки потрібно тренуватись, щоб стати чемпіоном?

– Щодня. Понеділок, вівторок, середа, четвер, п'ятниця і субота. Щодня по дві з половиною години. Моя мати відводила мене до басейну. Однак вона працювала, мій батько теж. Тож часто їм допомагав дідусь. Його звали Джорджіо...

– Чи є ще спортсмени у твоїй родині, які тебе надихнули?

– Ні. Мій батько і мої дядьки люблять велосипедний спорт. Лише я займався в басейні. В мене також є молодший брат, але він не спортсмен. Тож лише я.

– Що було найважчим у твоїй кар’єрі?

– Найважчим у моїй кар'єрі було отримати медаль… тобто тренуватися, у перспективі завоювати медаль на італійському чемпіонаті, де першим був Лука Марін - він і по сьогодні відомий в усій Італії плавець. Скажімо, ідея виграти змагання завжди була складною для втілення. Якось так це було.

А от найбільш пам’ятний момент… Незважаючи на те, що я не переміг на італійському чемпіонаті, але мені вдалося здобути срібну медаль, тобто я прийшов другим у змаганні. Це стало великою винагородою. Тому що всі жертви, на які ти йдеш протягом року, потім певним чином винагороджуються. Робота і щоденне тренування преміюються.

Віце-чемпіон Італії з плавання Федеріко Ландуччі

– Ти став тренером, які групи – дорослих чи дітей – ти тренуєш?

– Як дорослих, так і дітей, обидві категорії. На додачу треную ще спортивну команду хлопців і дівчат, яких веду від початку, тобто від 6-7 років. Потім набираю їх до спортивної команди і треную до повноліття. Таким чином, треную справжніх спортсменів. Звісно, на роботі я не один. Мені допомагає колега і ми обидва узгоджуємо нашу роботу.

– Ти надаєш перевагу роботі з дітьми?

– Так.

– Чому?

– Тому що наснага і завзяття, які тобі дає дитина, відрізняється від того, що тобі дає дорослий. Дитина уже від першої простої медалі, як бачиш, отримує тотальне задоволення. Навіть коли вона приходить у змаганні останньою, ти даєш їй медаль за участь, вона посміхається і щаслива. Тому це неймовірно гарна річ.

– Ти виділяєш когось зі своїх учнів? Чи є серед них потенційні чемпіони?

– Так. Найталановитіша – дівчинка 2006 року народження, яка вже перемогла в одному з обласних чемпіонатів регіону Лаціо. Тут, у Римі, вона виграла змагання у дисципліні 100 метрів вільним стилем. Тепер подивимось, чи з роками вона збереже цю стійкість.

– Як держава підтримує спортсменів-плавців в Італії?

– На жаль, італійська держава не настільки зважає на плавання, як на інші види спорту. Я маю на увазі, що тут існує футбол. Тому плавання недостатньо винагороджується, не рекламується… Хоча, як спорт, плавання – дорожче. Тому що, приміром, відправити власного сина на плавання коштує набагато більше, ніж відправити його до футбольної команди. Однак в Італії плавання, як і велосипедний спорт, і як інші види спорту, розглядаються уже в другорядному, третьорядному порядку. Це призводить до знецінювання жертви, на яку йде кожен атлет середньо-високого і високого рівнів. Це стало однією з основних причин, через які я покинув спортивні змагання у плаванні. Тому що в тебе є відчуття, що навіть перебуваючи на високих рівнях, ти маєш справу з невдячною реальністю. Скажімо, футболісту у 18 років платять дуже добре, і не лише тому, який належить до вищої, але й тому, що входить до середньої категорії. Плавець же, навіть якщо це італійський чемпіон, отримує мінімум з мінімуму, або ж йому просто компенсують витрати. Тому плавання не ціниться настільки, як повинно було б. Ось і все.

Віце-чемпіон Італії з плавання Федеріко Ландуччі

– Ти вважаєш ти достатньою тренувальну базу, чи вистачає басейнів в Італії (Римі), вони в хорошому стані?

– Так, це так. В тому сенсі, що басейни в Італії, структури, які ми маємо, відмінні. Особливо після Mondiali 2009 (Світових змагань 2009 року – 5.UA) в Римі зробили нові структури, нове обладнання, нові басейни, де база для тренувань хороша.

– Чи достатнє фінансування?

– Не мені про це казати. Однак все, що стосується плавання, розглядається у другорядному порядку. Це розповсюджується і на питання фінансування, хоча, я повторюся, басейни є і спортивні установи також. Тому це не основне питання.

– Чи фінансується розвиток дитячого спорту?

– Так, достатньо. Я говорю про плавання. В тому сенсі, що ми маємо італійську школу з плавання, і я кажу на основі того, що мені відомо. Школа має хороші відгуки, басейни є по Італії, в Римі. Це враховується. А що стосується розвитку дитячого спорту – це також є, принаймні з того, що бачу я. Італійська школа з плавання просувається добре. Можливо, не йде шляхом американської школи, тому що там все справді по-іншому, і на плавання в Америці дивляться абсолютно іншим поглядом. Однак, скажімо, тут справи непогані.

– Хто є для тебе прикладом? Спортсмен, якого ти вважаєш найкращим?

– Гаразд, я вже згадував Америку, і тому, як найкращого, можу назвати Майкла Фелпса. Він безсумнівно найсильніший спортсмен усіх часів.

– Чи можеш ти виділити когось із українських спортсменів -плавців?

– Так, дівчина русява… Яна Клочкова. Я знаю її.

– Які в тебе хобі? Що робить тебе щасливим?

– Моя справжня пристрасть – це гірський байк. Також я люблю сноубординг і подорожувати світом у цілому.

Віце-чемпіон Італії з плавання Федеріко Ландуччі

Редакція 5.UA вдячна за допомогу у підготовці інтерв'ю педагогічному керівнику Центру італійської мови і культури "Laboratorio Italiano" Людмилі Сащук.


 

Una grande nuotata: come vengono allenati i campioni

Con Federico Landucci ci siamo incontrati a Roma. Il vice-campione d'Italia del nuoto ha accettato di spiegare come si sta sviluppando questo sport nel suo paese. Al giorno d'oggi Federico ha già finito la sua carriera agonistica ed è diventato un allenatore. Lui segue i gruppi di adulti e di bambini nella scuola nuoto italiana, educando i futuri campioni. In questa intervista voi leggerete, come si sostiene questo sport in Italia e quali problemi e ostacoli devono affrontare i nuotatori italiani sulla strada verso la vittoria, nonché i segreti principali del successo.

– In Italia sei diventato il campione del nuoto. In quale stile?

– Allora, nella specialità dei misti: comprende tutti e quattro stili – farfalla (oppure delfino), dorso, rana e lo stile libero, e facciamo tutti e quattro insieme. 200 metri e 400 metri misti.

– In quale anno?

– Negli anni 2003, 2004 e 2005. La prima medaglia che ho vinto nei campionati italiani era nel 2002. Ero piccolo, avevo 13, 14 anni. Poi, fino a 17, 18 anni ho nuotato.

– Quanti anni avevi quel momento?

– L’ho detto adesso: avevo dai 14 ai 17, 18 anni. Diciamo, una fase dell’adolescenza.

– Da quale età hai cominciato a fare il nuoto e perché hai scelto proprio questo?

– Io faccio nuoto dall’età di 3 anni. Sì, ero piccolino, ed era ancora da compiere 3 anni. I miei genitori mi hanno iscritto in piscina, e da lì poi ho iniziato i corsi di scuola nuoto, e quindi, imparai a nuotare e all’età di 6-7 anni sono entrato a far parte del gruppo agonistico.

La cosa più difficile della mia carriera è stata poter prendere una medaglia

– E ci parli del nonno, anche lui ti aiutava?

– Mio nonno? Sì, mi accompagnava mio nonno in piscina, si chiamava Giorgio. Poi è morto.. Ma lui, mia madre mi portavano tutti i giorni, perché mi allenavo tutti i giorni. Ma mia madre lavorava, mio padre pure, quindi a volte mi portava mio nonno.

– Quanto bisogna allenarsi per diventare un campione?

– Tutti i giorni.

– Tutti?

– Lunedì, martedì, mercoledì, giovedì, venerdì e sabato. Tutti. 

– Niente riposo?

– 2 ore e mezzo al giorno.

– Ci sono degli atleti nella tua famiglia e chi ti ha appoggiato e ispirato di più?

– No. Mio padre amava il ciclismo, mio padre andava in byke. I miei zii andavano in byke, e io facevo la piscina.

– Tuo fratello?

– È più piccolo.

– Quindi solo tu, da solo?

– Sì.

Nel senso le piscine in Italia, le strutture che abbiamo sono ottime

– Quale cosa è stata la più difficile nella tua carriera?

– La cosa più difficile della mia carriera è stata poter prendere una medaglia... quindi allenarti in prospettiva di prendere una medaglia a un campionato italiano, dove il primo era un certo Luca Marin è tutt’oggi famoso in Italia come nuotatore e diciamo, l’idea di poter vincere una gara è sempre stata difficile da poter fare.. quindi, diciamo, è stato così.

– Il momento più memorabile?

– Invece, il momento più memorabile è stato, nonostante non abbia vinto il campionato italiano, sono riuscito appunto a prendere la medaglia d’argento, quindi, secondo classificato. E lì è stata una soddisfazione.. perché tuttii sacrifici che fai durante l’anno poi vengono ripagati, in qualche modo.. perché il lavoro e gli allenamenti di tutti i giorni, poi premiano.

– Sei diventato un allenatore. Quali gruppi alleni: adulto o bambini?

– Entrambi. Sia adulti, che i bambini. Tutti e due alleno. In più alleno una squadra agonistica di ragazzi, che va, appunto, dall’inizio, quindi dai 6-7 anni di piscina e li prendo a far parte del gruppo agonistico e li alleno fino alla maggior età. Quindi li alleno fino a che diventano grandi. Poi, ovviamente, al lavoro non sono solo, sono aiutato da un altro collaboratore, che entrambi ci confrontiamo sul lavoro, che facciamo.

– Ma tu preferisci lavorare con bambini?

– Io sì.

– Perché?

– Perché la soddisfazione che ti da il bambino è diversa da magari la soddisfazione che ti può dare un adulto. Un bambino già dalla prima medaglia semplice, vedi lui ha la soddisfazione totale. E anche quando arriva per ultimo, gli dai la medaglia di partecipazione, e lui sorride ed è contento, quindi, è una bella cosa.

– Hai già notato qualcuno di bravo tra i tuoi alunni, ci sono dei talenti tra di loro?

– Sì. La più brava è una ragazza che alleno. E’ del 2006. è dell’anno 2006, e lei già mi ha vinto uno dei campionati regionali della regione Lazio. Quindi, qui a Roma ha vinto una gara nella specialità 100 metri, stile libero, e adesso vediamo se negli anni mantiene questa costanza.

I nuotatori, ecco se sei un campione italiano, prendi il minimo del minimo oppure vieni ripagato dalle spese, quindi non è considerato come dovrebbe esserlo. Tutto qua

– Come sostiene lo stato Italiano gli atleti-nuotatori?

– Diciamo, putroppo, che dallo stato italiano il nuoto non è considerato come altri sport. Dico purtroppo, perché qui esiste il calcio, e quindi il nuoto non è ben ripagato, non è pubblicizzato... E purtroppo nonostante costi di più, perché mandare il proprio figlio a nuoto costa molto di più, rispetto a mandarlo a una squadra calcio. Però in Italia il nuoto, come il ciclismo e come altri sport sono purtroppo visti in secondo, terzo ordine, e purtroppo questo porta a diciamo, declassare il sacrificio che poi fa ogni atleta di livello medio alto e di livello alto.. E uno dei motivi principali per cui ho smesso il nuoto al livello agonistico è perché poi hai un senso che pur stando ai livelli alti ti trovi a che fare con una realtà che non ti ripaga. Diciamo, un calciatore a 18 anni è pagato parecchio, non solo quello della massima categoria, anche della categoria media è pagato abbastanza bene. I nuotatori, ecco se sei un campione italiano, prendi il minimo del minimo oppure vieni ripagato dalle spese, quindi non è considerato come dovrebbe esserlo. Tutto qua.

– Credi sufficiente la base di allenamento: le piscine bastano, sono in buono stato?

– Sì, questo sì. Nel senso le piscine in Italia, le strutture che abbiamo sono ottime. Soprattutto dopo le mondiali del 2009 di Roma hanno fatto nuove strutture, nuovi impianti, nuove piscine, dove la base per allenarsi e le strutture sono buone.

Questo viene considerato. E per quanto riguarda lo sviluppo dello sport infantile – questo anche, almeno da quello che vedo io, nel senso la scuola nuoto italiana va bene

– Sono sufficienti i finanziamenti?

– Questo non sta a me dirlo, però sicuramente tutto ciò che circonda il nuoto, diciamo è visto sempre nel secondo ordine. E’ anche una questione dei finanziamenti, perché, ripeto, le piscine ci sono e gli impianti sportivi anche. Quindi, è un problema poco di fondo.

– Ci sono i fondi stanziati per lo sviluppo dello sport infantile?

– Sì, abbastanza. Io parlo del nuoto. Nel senso, abbiamo la scuola nuoto italiana, e io parlo sempre di quel poco che so. E’ ben vista, le strutture, le piscine ci sono, in Italia, Roma. Questo viene considerato. E per quanto riguarda lo sviluppo dello sport infantile – questo anche, almeno da quello che vedo io, nel senso la scuola nuoto italiana va bene. Forse, non segue le orme dell’America che lì è veramente diverso, l’impostazione del nuoto ed è visto in maniera diversa il nuoto nell’America. Però diciamo, non è male.

– Chi ti fa da esempio (idolo) – un atleta che consideri il migliore?

– Vabbè, ho citato l’America, e quindi come migliore posso non nominare Michael Phelps . Michael Phelps è un atleta in assoluto più forte di tutti i tempi.

– Potresti evidenziare qualche bravo nuotatore ucraino?

– Ah, sì, quella ragazza, Yana Klochokva. La conosco.

– Qual è il tuo hobby, сosa ti rende felice?

– Il mio hobby è andare in montain bike. E anche fare lo snowboard e viaggiare in generale.

Марія Скібінська для 5.UA

Попередній матеріал
Вибух у центрі Києва: все, що відомо про подію на Грушевського
Наступний матеріал
Фільм жахів, убивча комедія та любовна мелодрама: що дивитися в кіно наступного тижня