Травмовані на війні, але дух залишився незламним. Це про "Ігри нескорених" – міжнародні змагання для поранених ветеранів чи військових. Їх започаткував принц Гаррі в 14-му році. Члени української збірної з'їхалися до Конча-Заспи на двотижневі збори і провели відкрите тренування. Попри те що "Ігри нескорених" у Гаазі вже вдруге перенесли через пандемію коронавірусу на весну 22-го року, ритму тренувань збірна не збавляє: і у традиційних, і в дебютних видах спорту. За тренуванням спостерігала кореспондентка "5-го" Леся Головата.
Ще не медалі, а лише медальйони, викарбувані ювелірами Британської королівської сім'ї спеціально для нескорених із національних збірних, вручає Юлія Лапутіна – міністерка у справах ветеранів. Це не схоже на традиційний офіціоз, радше – на теплу зустріч бойових побратимів. Друга в історії України жінка зі званням генерала, контррозвідниця, кожному з двадцяти дякує особливим привітанням, прикладаючи руку до серця.
"Наша команда зможе все, адже вони пройшли такі випробування, показали себе як найкращі, вони вірять у перемогу України як у війні, так і в спорті", – наголосила Юлія Лапутіна.
І вірять, і можуть. А якщо ні – то швидко вчаться. Нещодавно американські ветерани подарували українській збірній спортивні інвалідні візки. І відразу зрозуміли: дебютанти можуть стати серйозними конкурентами.
"Після тижня тренувань, у нас була товариська гра з чинною командою, ми в них перемогли. І це був такий шок", – розповів капітан національної збірної "Ігри нескорених" Іван Рудий.
Минуло менш як місяць, а баскетболісти блискавично лавірують по полю, віртуозно змагаючись за м'яч.
"Колеса йдуть навскоси, можеш крутитися отак на різні боки, маневрувати може так, вжух, і класно, і воно легше на швидкість. Ну, я вже раз полетів, ну, це такий вид спорту, що стиків дуже багато", – пояснив член збірної Артем Лукашук.
Щоби набити руку, у команди нескорених є ще понад рік. Через пандемію коронавірусу Іnvictus games у Нідерландах уже вдруге перенесли – на весну 22-го року. Три роки тому українці привезли додому 20 медалей. Та головне – не нагороди, у тренерів значно складніше завдання – через спорт остаточно повернути бійців із війни.
"Складності не тільки в їхній фізичній активності, і обмежень опорно-рухового апарату, а ще є посттравматичний стресовий розлад. Ми зараз думаємо над системним рішенням спортивної реабілітації ветеранів", – зауважив тренер Сергій Конюшок.
Часу ветерани не гають – одразу після повернення з Києва на базу в Конча-Заспі окуповують усі тренажери. Дванадцять кілометрів на велосипеді без спочинку намотує незмінний член збірної – черкащанин-атовець Сергій Прядка. Колеса крутить із протезом, а от веслувати можна й без. А от акурат три роки тому – було все погано.
"Ми вивозили поранених і протитанкова ракета залетіла нам у машину. Медсестра загинула, поки сиділа, а я з машини відповз, у мене ліва була зломлена, а права – без ноги", – розповів Сергій Прядка.
У сусідній залі з легкістю підіймає штангу тричі по 120 кілограмів полковник запасу Нацгвардії Сергій Наумов.
"Це не дуже важко, це розминочний. – А яка для вас максимальна? – Максимальна ну якщо на три рази – це 160", – каже член національної збірної.
Виструнчені та зосереджені – розстрілюють мішені лучники. За патріотичним оперенням можна легко визначити стріли єдиної жінки у збірній – Юлії Паєвської, або ж легендарної "Тайри", яка зі своїми янголами на фронті врятувала понад пів тисячі бійців.
"Хлопці ідуть забирати стріли й поглядають на сусідні мішені, але це не є головне, бо війна навчила, що результат – це навіть не завжди влучний постріл, а результат бою", – наголосила ветеранка "Тайра".
Не так результатами, як відсутністю у збірній посестер переймається "Тайра". Тому до наступного відбору готова тренувати кандидаток особисто.
Леся Головата та Анна Кудрявцева, "5 канал"
