Як Чупа "Тарасович" урятував 27 людських життів
Кажуть, немає злого, щоб на добре не вийшло. От і дружба Тараса Шнайдера і Чупи народилася на фронті.
"Я останні 30 років працював у Львові таксистом, а дружина – медсестрою. У 2015 році з Facebook ми дізналися, що наші друзі, львівські медики, загинули під Дебальцевим, у селі Логвинове. І зрозуміли, що повинні бути там, на передовій. Я раніше проходив у Львові курси першої долікарської допомоги, і на фронті отримані знання мені стали в пригоді. Став військовим водієм-санітаром, а дружина – фельдшером. Ми служили в складі реанімаційної бригади. Спочатку це була волонтерська робота, ми не думали про статус, зарплати. Уже зараз можу похвалитися: за той час, поки я був водієм-санітаром, у нашій машині ніхто не помер, ми всіх привезли живими", – пригадує Тарас Шнайдер.
Тарас був волонтером у Бахмуті (тоді – Артемівськ) сім місяців. А Чупу знайшов у 2016 році, коли підписав контракт зі ЗСУ та почав служити під Мар’їнкою.
"Того дня нас із дружиною послали в різні точки. Я був на виїзді. Зупинив машину і почув плач, ніби дитина жалібно хникала. Іду на звук – і бачу серед завалів закривавлене виснажене тільце. Не можу передати, якими були очі собаки, коли вона мене побачила", – не стримує емоцій пан Тарас.
"Коли я зустрів Чупу, зрозумів, що весь цей час ми йшли назустріч один до одного. Я набрав номер дружини і кажу: "Я не знаю, що ти скажеш, але надсилаю тобі фото", – розповідає армієць про першу зустріч із улюбленцем-рятівником.
З голови собаки стирчав якийсь уламок, були зламані ребра, щелепа, лапа і вибиті зуби.
"Коли я привіз пса, побратими радили мені його пристрелити, щоб не мучився. Але ми з дружиною накладали Чупі бандажі, робили перев’язки, купували медикаменти... Йому не подобалися всі ті бинти, він намагався здерти їх із себе. Але через кілька місяців Чупа вже був на лапах і почав їздити з нами на виклики", – пригадує пан Шнайдер.
При виборі імені у військового виникла асоціація з чупа-чупсом. Хоча, пригадує він, коли його побратими вперше побачили собаку, питали, що за Чупакабру той притягнув.
"Дехто його так і називає. А я завжди кажу, що він Чупа Тарасович. Ми стільки з ним пережили, що він дійсно для мене як син", – каже пан Тарас.
Перший порятунок
"Це вийшло випадково. Ми вирушили на виклик, і раптом Чупа почав сильно дряпати кігтями по дну машини. Зупинилися, він вийшов, видав кілька незвичайних звуків і кудись кинувся. Ми за ним – він у завалі скиглить. Заглядаємо, а там люди застрягли. Цивільні ховалися від обстрілу, і той притулок став їхньою пасткою. Тоді ми витягли п’ятьох. За кілька днів була схожа історія. І за час перебування в АТО Чупа допоміг урятувати 27 осіб! Він добре відчував, де треба зупинитися, даючи знати, що комусь потрібна допомога", – пригадує власник собаки.
А ще Чупа відчував, коли буде обстріл – починав неспокійно поводитись і ховався під ліжко. У Чупи і в цивільному житті проявляється це чуття. Він, наприклад, знає, коли дзвонить телефон, навіть якщо той на беззвучному режимі. Пес вивчив графік господаря і починає гавкати рівно за 5 хвилин до того, як пролунає будильник.
Чупа потрапив під обстріл, був покалічений і дуже переляканий, боявся різких рухів. Як встановили ветеринари, тварині близько 10 років, а це для собаки поважний вік, тим паче з огляду на пережите на передовій.
"За ті два роки, поки перебував на передовій, побачив стільки смертей, ран, горя, що якби не Чупа, то мені б зараз потрібен був психотерапевт або психіатр", – говорить чоловік.
Рекс прикрив собою двох армійців
Героїчний собака врятував двох бійців АТО, прикривши їх собою, поблизу Зайцевого. Сталося це у травні 2017-го.
"Що ви знаєте про справжню вірність і цілковиту самопожертву?.. Під ранок з-під обстрілу рятувальники ASAP RESCUE вивезли двох поранених бійців. Тільки-но повернулися на позицію, до них привезли тяжко пораненого собаку, який закрив собою ще двох бійців і взяв весь удар на себе. Незважаючи на те, що не зміг захистити від поранення свого господаря, кинувся рятувати інших", – кажуть вони.
Як наслідок, у тварини була серйозно пошкоджена шия, грудна клітка, роздроблена верхня частина лапи. Медики надали собаці першу домедичну допомогу, фахівці з Часового Яру надали першу медичну допомогу. За життя Рекса півтори години боролися в Торецьку військові лікарі.
І тварина – вижила.
"Вірний друг, який не підвів у найскрутнішій ситуації, пожертвував собою і сам кинувся під ворожий обстріл, аби за будь-яку ціну врятувати бійців. На службі вірності, відвазі, відданості. На службі Україні!" – кажуть благодійники.
Баді – вихована війною
Світлана та Сергій, подружжя демобілізованих бійців "Айдару", познайомилися з Баді, коли вона вже втратила господаря. Це був Рустам Хамраєв з Луцька. Саме він навчив її всього, що Баді пам’ятає дотепер. Побратими Рустама розповідали, що вона з ним навіть на бойові завдання могла ходити.
"На фронті багато бійців знаходять тварин, часто привозять їх додому. Чим же така особлива Баді? Вона справжній бойовий побратим. Баді Рустам учив шукати небезпечні предмети, тому вона двічі сама підривалася на розтяжках. Вижила і ще й навіть цуценяток народила", – розповідає Сергій.
Лана говорить, що після трьох втрат Баді стала дедалі більше часу проводити поряд зі своїми новими компаньйонами. Разом з тим вона дуже любить свободу – йде поряд, але трохи осторонь, ніби досі винюхуючи небезпеку попереду шляху.
"Світлана для неї все ж господарка, а я – друг. До речі, коли Світлана запримітила Баді та подружилася з нею, то боєць, який опікувався собакою після Рустама, був у полоні. Це був боєць із позивним "Француз". Коли він зміг вийти з полону і повернувся на передову, то Баді його впізнала. Він підійшов до Світлани і каже: "Це моя собака". А Світлана відповідає: "Ні, вона – моя", – розповідає Сергій.
Врешті, суперечку вирішили завершити давнім відомим способом: собаку залишити посередині, а самим розійтися по сторонам і покликати тварину. До кого піде – той і господар. Баді обрала Світлану.
"Дуже врівноважена. Навіть на передовій під час вибухів вона поводилася стримано – не гавкала і не скиглила, як буває з іншими собаками", – додає господар.
У Баді вже є друзі та фанати на передовій – зустрічі із фронтовою вівчаркою виглядають на Донбасі вихованці інтернатів та дитсадків. Сюди Лана та Сергій разом із Баді навідувалися після демобілізації. Вони намагаються одночасно брати відпустки, аби разом відвезти гостинців дітям.
"Якось їздили в один інтернат, а назустріч нам вибігає хлопчик, і кричить: "О, та це ж Баді!" Виявляється, його перевели з іншого інтернату, де ми вже були. Там вона – справжня зірка. У неї навіть є грамоти – за волонтерство. А на ошийнику вона носить медальйон "Айдару".
Підрозділ "бойового страуса" Феді-Кабула
На початку війни, 2014 року, до Полтавського дитячого екологічного центру прибув новий вихованець – страус Кабул.
Птаха знайшли бійці АТО просто на полі бою під час артилерійського обстрілу. Врятував його український солдат із Полтави Валерій Боняківський. Самотній пернатий блукав на передовій під пострілами та снарядами. Валерій назвав його Федею – і пернатий навіть став символом військової частини.
Мама бійця розповідає, як іще влітку 2014-го її син телефоном розповів, що за ним ув'язався страус, який розгулював поблизу місця дислокації його частини. Вочевидь, птах раніше мешкав у приватному звіринці, але колишній власник, тікаючи від війни, кинув його напризволяще. Валерій запропонував матері забрати птаха до Полтави. Але тоді вона відмовила, мовляв, куди, у тісну квартиру.
Пізніше Валерій загинув, захищаючи донецький аеропорт... Бойові побратими зателефонували пані Марії – і цього разу вона відмовити не змогла. Мама бійця забрала страуса і назвала його Кабулом – адже саме такий позивний мав її загиблий син.
"Мій син подарував йому життя. І я пообіцяла, що це життя збережу", – каже жінка.
Військові жартома назвали себе "Підрозділ бойового страуса". "Ну якщо хлопці змогли там зберегти, наш прямий був обов'язок довезти його цілим і неушкодженим", – пригадує волонтер Дмитро Чикуров.
Поселили страуса із зони АТО в Полтавському обласному дитячому еколого-натуралістичному центрі.
[media type="youtube" link="uf–r4KyTkdw"]
Птах перебував у зоні бойових дій, і на нього, як і на всіх тварин, впливають гучні звуки. Тому дитина для нього шок. Але, коли він потрапив до нас, у нас усе тихо і спокійно, то він адаптується і в нього буде все добре", – говорить Марія Валюх, завідувачка відділу Полтавського обласного еколого-натуралістичного центру.
Історія птаха одразу зацікавила полтавців. І вони приходять сюди і приносять для пернатого смаколики. Відвідує страуса й мама загиблого солдата, в пам'ять про сина.
"Ця птаха мені стала заочно рідною. А зараз тим паче. Я приведу сюди своїх внученят, правнучка. Будемо приходити до нього, провідувати", – говорить Марія Боняківська.