Військовослужбовець Дмитро провів 885 днів у російському полоні. Захисник Маріуполя потрапив до рук окупантів разом з іншими бійцями у квітні 2022-го. На рідну землю повернувся під час обміну у вересні цього року. У полоні захисник почав складати вірші. Але окупанти не давали записувати, тому доводилося щодня повторювати їх подумки. Що допомагало захиснику не падати духом, дивіться в сюжеті журналістки "5 каналу" Аліни Оганезової у випуску новин.
"Я у цій війні пройшов смертельну битву. Дякую, я знаю, що за мене ти читаєш молитви". Ці вірші оборонець Маріуполя Дмитро присвятив матері. Протягом майже 90 днів полону захисник склав понад 80 ліричних творів.
"У мене не було ні ручки, ні олівця, ні якогось листа, все я тримав у голові. І щодня, просинаючись, я їх поділив по групах, я їх прокручував у своїй голові", – поділився Дмитро.
Мрія стати військовим була у нього із дитинства.
"Я ріс у військовому містечку, біля військової частини. У дитинстві ми перелазили через паркан, солдати нам дозволяли лазити по танкам, по техніці, показували зброю, мені це було цікаво. Сімейна династія – дідусь військовий, прадід військовий, батько військовий, дядьки військові, навіть мама у мене колишня військова", – розповів Дмитро.
Після Харківського інституту танкових військ Дмитро отримав офіцерське звання і потрапив до 36-ї бригади морської піхоти. Велику війну він застав на ротації у Маріуполі
"Коли залетіла ворожа авіація, почали кидати бомби, от кидали, куди не попадя. Була корабельна артилерія, були крупнокаліберні снаряди. По центру Маріуполя в перших числах березня була скинута бомба. Там був торговельний центр, підземне місто. Його просто розбомбило, уламки порозліталися по всьому центру", – пригадав військовослужбовець.
Дмитро зазнав поранення наприкінці березня 2022-го, під час виконання бойового завдання. Біля його танка розірвалися три міни 120-го калібру. Уламками зрешетило шию та спину.
"Стрибаю з танку, роблю декілька кроків і просто падаю, починаю втрачати свідомість. Підбіг боєць піхоти, він мене відтягнув у безпечне місце. Як це було смішно, він мені розрізає куртку і каже: "Блін, в тебе така крута футболка, я її не хочу різати", а інший каже: "Давай, давай, ріж йому", – розказав Дмитро.
Того самого року, у квітні, при спробі прориву з оточення, група Дмитра натрапила на засідку. Вони потрапили в російський полон.
"Я думав, що я буду сидіти років 10. Я розумів ситуацію Маріуполя, я розумів, що його будуть списувати на нас, я думав, що я буду сидіти довго", – зізнався колишній військовополонений.
Цьогоріч у липні Дмитру виповнилося 28, із них майже два і з половиною він провів у полоні. Одного дня його вкотре викликали на допит. Утім, замість стандартної процедури на чоловіка чекав сюрприз.
"Каже: "Подивись вліво, зліва є монітор". Я повертаю голову і бачу стоп-кадр, там мама у всій красі, у мене просто сльози на очах, я падаю на коліна. Мені вмикають це відео, сльози течуть, але я такий радий, що коли я почув слова мами, що вдома все добре, синку", – поділився боєць.
За роки поневолення сина мама Дмитра не пропустила жодного мітингу. Вона разом із іншими рідними полонених організовувала акції та виставки в різних містах України, а згодом і світу.
"Ми таким чином хотіли привернути увагу до різних міжнародних організацій, особливо до Міжнародного комітету Червоного Хреста, щоб він почув нас, наш біль, адже ми не знали, і досі багацько хто не знає, у якому стані перебували їхні рідні", – зауважила мати Дмитра Наталя Латій.
Обмін для Дмитра став несподіванкою. На борту літака на нього чекала ще більш несподівана зустріч.
"Біля мене сідає хлопець. Я його питаю, де ми зараз. Він каже: "В Ростові". Я питаю: "А ти звідки?" – "З тюрми Таганрогу". Я запитую: "Ти знаєш когось із морпіхів, танкістів?". Він відповідає: "Не зустрічав". Потім він каже: "А ти знаєш такого-то?" і називає мій позивний. Я відповідаю: "Так, знаю". Він далі питає: "Ти не знаєш, чи він живий?". Я кажу: "Живий". Він продовжує: "Ти знаєш, де він?". Я відповідаю: "Знаю, поруч із тобою". І тоді він каже: "Братик, я – це я, свій позивний! Це я тебе врятував, коли ти отримав поранення, це я розрізав твою куртку і не хотів різати твою футболку". І в мене просто мурашки по шкірі", – розповів Дмитро.
14 вересня цьогоріч український захисник повернувся на рідну землю.
"Він впевнений в собі, я відчувала це, і я вірила в його сталеву витримку. Я з гордістю можу сказати, що мій син не втратив свою честь офіцера, він міцніший за сталь", – запевнила мати Дмитра.
У російському полоні і досі залишаються чимало українців. Дмитро закликає боротися за кожного.
"Я вірю в перемогу, перемога за нами", – сказав Дмитро.
Аліна Оганезова, Сергій Іщенко, Одеса, "5 канал"
Також дивіться відео:
Друзі, підписуйтеся на "5 канал" у Telegram. Хвилина – і ви в курсі подій. Також стежте за нами у мережі WhatsApp. Для англомовної аудиторії маємо WhatsApp англійською.
