Зруйноване кладовище на в'їзді та артилерійські дуелі, які не припиняються. Так нас зустрічає Сіверськ. Місто, яке російські брехуни вже назвали своїм.

Сьогодні російські пабліки повідомили про те, що в Сіверськ зайшла російська армія. Як завжди – збрехали. Зараз ми знаходимося на одній із центральних вулиць міста. Місто надійно тримає українська армія. Так, тут тривають постійні артилерійські дуелі. І ви не повірите – тут досі мешкають люди.

Чоловік поспішає додому, у підвал. Ховатися від російських прильотів ті, хто не виїхав з міста, вже звикли. Точніше навіть жити у кам'яних мішках. У них нехитрий щоденний маршрут – підвал, подвір'я, де на багатті готують їсти, знову підвал. Хоча Данило у цьому пеклі ще й примудрився розвозити містом воду – усім, хто її потребує. У Сіверську вже 3 місяці немає газу, світла, не працює централізований водопровід. Рятують лише колодязі.

"Одним воду привезу, другим, бабусі, дрова рубаю, тим воду привезу, туди воду привезу, в основному всім вода треба там, нагорі, там у них колодця немає", – каже мешканець Сіверська Данило.

"Ну з чого є, все готуємо. І борщ, і суп, і каші. – Навіть борщ готуєте? – Да, сьогодні хотіла приготувати борщ. Хлопці – солдати он дали капустину, зготуємо борщ", – радіє Галина.

Галина – бабуся Данила – не просто у нереальних умовах готує на багатті борщ – вона ще й запрошує на обід чи вечерю друзів та сусідів. Біда об'єднала сіверчан і ті, хто поруч, підтримують одне одного. Допомагають цивільним і військові – привозять воду, продукти, діляться усім, що мають.

"Ой, бідні, ой бідні, які ж вони їдуть замучені, прямо шкода дивиться. Уже сліз толком немає, виплакала всі. А люди без хат остаються, а зима йде. А хтось їх звав, хтось їх запрошував? Як так можна? Просо знищують нашу націю, їм наша територія до одного місця, їм треба нас знищити і все", – скаржиться жінка.

Від російської орди, каже жінка, страждають не лише люди. У Сіверську багато покинутих тварин – корови, свині, вівці. Їх повипускали, коли тікали від війни. Потужні обстріли травмують і Боцмана. При кожному прильоті він заливається нервовим гавкотом.

"І цілу ніч, і цілий день, та це не так і страшно, буває гірше. Це вони тільки розминаються", – каже Олександр.

Олександр під свист мін та снарядів виглядає на вулиці старенького батька, який на велосипеді повертається додому. Попри потужні обстріли, подекуди з'являються люди. Хтось несе воду, хтось біжить до сусідів. Тут багато залишилося, каже чоловік. Переважно тих, хто просто не може виїхати.

"От дивись – від того краю, до того краю в кожній хаті, через хату, через дві, так в основному залишились старики і інваліди. А он бачиш їде, батько їде, діду 82 роки, мені 54. Я інвалід", – розповідає місцевий мешканець.

І саме їх, найвразливіших, день і ніч накриває вогнем російська армія, намагаючись наступати на Сіверськ.

Коли свист над головою посилюється, а приходи ближчають, Олександр просить нас швидше покинути місто, тривожно видивляючись вдалину, де батько, спішившись, веде велосипед.

"Так, їдьте, бо ото починає летіть, їдьте. Нічого, батько доїде. Тому що у вас машина, воно по машині полетить", – переконує Олександр.

На усій можливій швидкості під канонаду ворожих обстрілів летимо з міста. І не дарма. Паралельно із дорогою, якою рухаємося, приземляються російські снаряди, здіймаючи хмари пилу.

З Донеччини, Ольга Калиновська, Сергій Клименко, Сергій Малін, "5 канал"

Робіть свій внесок у перемогу – підтримуйте ЗСУ.

Головні новини дня без спаму та реклами! Друзі, підписуйтеся на "5 канал" у Telegram. Хвилина – і ви в курсі подій.