Після запуску 4 жовтня 1957 року радянського "Супутник 1" в Управління балістичних ракет Сухопутних військ США надійшов наказ запустити супутник, використовуючи ракету "Юпітер C", яка була розроблена під керівництвом доктора Вернера фон Брауна, а Лабораторія реактивного руху отримала завдання на проектування штучного супутника "Експлорер-1".

Робота над супутником була завершена менш ніж за три місяці. Таким чином, "Експлорер-1" став першим американським супутником, який запустили в космос 31 січня 1958 року.

На супутнику "Експлорер-1" були встановлені лічильник Гейгера і датчик метеорних частинок. Лічильник Гейгера призначався для вимірювання радіаційного фону на земній орбіті. Науковим проектом керував астрофізик Джеймс А. Ван Аллен з Університету штату Айова.

Після запуску на орбіту "Експлорер-1" передавав сигнали протягом майже місяця, до 28 лютого. 

"Експлорер-1" дозволив отримати ряд важливих даних про космічний простір – зокрема, було виявлено наявність у Землі радіаційних поясів.

Існування таких радіаційних поясів, утворених потоком протонів, було згодом підтверджено іншим супутником США, який був запущений два місяці потому, таким чином, вони стали відомі як пояси Ван Аллена, на честь свого першовідкривача.

Після запуску 31 січня 1958 року супутник до 31 березня 1970 року протримався на орбіті та зійшов з неї над Тихим океаном.