Відкриття дало змогу зрозуміти, коли і навіщо в ході еволюції папуги навчилися наслідувати чужі звуки. Дослідження на цю тему представлено в журналі PLoS One, передає Lenta.ru.

Співочі птахи, папуги і колібрі - всі пернаті, які здатні звуконаслідувати і вчитися новим трелям, – мають спеціальний "пісенний центр" у головному мозку. Це група взаємопов'язаних нейронів, що синхронізують спів і навчання. Нейрофізіолог Еріх Джервіс (Erich Jarvis), працюючи з активацією гена PVALB в мозку папуг, помітив дивний факт: цей ген вмикався в двох різних ділянках пісенного центру.

Більш уважно розглянувши структуру, Джервіс побачив, що це не єдина відмінність між ядром і оболонкою центру. Внутрішня частина майже не відрізнялася від пісенних центрів інших птахів, тоді як "глазур" містила інший набір клітин і з'єднувалася з іншими ділянками мозку.

Джервіс і його колеги потім порівняли "оболонку" в мозку дев'яти видів папугових. Що краще у птаха розвинені здібності до звуконаслідування, то більшою виявилася ця структура. Окрім цього, тонку оболонку знайшли навіть у мозку новозеландських кеа (Nestor notabilis), найбільш віддалених від основної групи папугових. Таким чином, ділянка мозку, пов'язаний зі звуконаслідуванням, виникла у цих птахів щонайменше 29 мільйонів років тому.

Як ідеться в повідомленні, вміння наслідувати чужі звуки потрібне не тільки для розваги людей - воно полегшує комунікацію: птахи дають сигнали протилежній статі, попереджають про небезпеку, захищають свою територію і пізнають один одного.

На думку Джервіс, оболонка виникла, коли в мозку з'явився другий пісенний центр, і з часом стала виконувати нові функції. Якщо ця гіпотеза підтвердиться, вчені краще зрозуміють дублювання ділянок мозку - саме цей процес може виявитися рушійною силою еволюції складно організованих зон головного мозку у людей та інших ссавців.