Історія лоцманства налічує майже двісті років: з середини 18-го сторіччя аж до будівництва Запорізької гідроелектростанції у 30-х роках минулого сторіччя. Ніхто краще за лоцманів не знав, як пройти легендарні дніпровські пороги, розташовані між сучасним Дніпропетровськом та Запоріжжям. У музеї кажуть - перепади між валунами були до п’яти метрів, і кожному порогові та навіть каменю - лоцмани давали назви.

Віра Бовкун, хранительниця музею: "Порог "Ненасытец", это был самый страшный порог, еще его ласково называли порог дед, порог ревучий. Этот порог имел 12 лав, протяженность его была полтора километра, а плот проходил за одну минуту".

Плоти із вантажем до дніпрових порогів доправляли на баржах, а лоцмани - укріплювали їх та рішуче сплавляли буремними водами Дніпра. Цей шлях займав близько п’яти діб.

Віра Бовкун, хранительниця музею: "Это багор, которым лоцманы или подтягивали колоды или отталкивались от какого-то камня или глыбы".

Експонати до музею збирали в мешканців селища Лоцманської Кам’янки. Сучасні нащадки лоцманів кажуть – щоб умістити все, що мають селяни, бракує площі.
 
Олег Воронько, нащадок лоцманів: "Музей звичайно добре, що він створений, але я вважаю, що все таки мале приміщення, багато експонатів, які ще не з’являються тут – можна було виставити, багато матеріала, який можна відкопати в архівах, експонатів – з’явилися люди, які згодні предоставити свої експонати цьому музею".

Адміністрація будинку культури, де розташований музей, розводить руками – розширятися просто нікуди.

Світлана Махтієва, директор будинку культуру: "Ми б залюбки друге приміщення б виділили, але будинок культури дуже маленький, коли буде багато експонатів, може нам дозволять достроїти ще приміщення, а так такого приміщення немає, тому що гуртків у нас дуже багато".

Нащадки лоцманів пишаються прадідами та радіють, що з’явився музей, адже за радянських часів про дніпровських лоцманів майже ніхто не знав.

Марія В`яткіна, Андрій Ковбаса, Дніпропетровськ, "5 канал".