Скрегіт, що б`є по нервах - насправді частина музичної композиції, де використані цитати із фортепіанних концертів Моцарта, шепіт та голос. Заводські деталі, попри те, що вступають після симфонічних інструментів, у цій композиції виконують головну роль. Здається, що оркестр звучить хаотично, але насправді - кожен звук займає в партитурі чітко прописане місце. 

Олексій Шмурак, композитор, автор ідеї: "Моя часть называется хрупкость и в ней я поставил задачу продемонстрировать хрупкость и гибкость смен различных тембров, пластов, и хрупкость даже восприятия. Как только слушатель начинает к чему-то привыкать, как тут же этот материал разрушается и наступает новый".

Замість концертної зали - цех покинутого заводу, у величезних приміщеннях якого кілька років тому звучала музика верстатів. Цю особливу атмосферу художники підкреслили грою світла.

Мирослав Вайда, художник, автор візуальної складової проекту: "Це цільне дійство, цільна містерія, магія + відео, світло перетікає в звук, звук перетікає в зворотню світлу, створена величезна інсталяція на простір всього цеху, лабіринт, по якому  запропоновано пройти глядачу".

Думки глядачів розділилися. Одні кажуть - проект відображає складний і подекуди деструктивний дух сучасності. Інші - не зрозуміли задумки митців. 

Микола Кущенко, глядач: "На мой взгляд, это портет мертвой романтики. Потому что то, к чему стремилось общество, все идеалы становятся просто скучны. И тут показана, в принципе, правда, и я считаю, что это хорошо".

Юлія Шулаєва, глядачка: "Я думаю, что для этих труб можно найти более эффективное применение, например, утилизировать и использовать как вторичное сырье, это на мой вкус, может быть, я чего-то недопонимаю".

Заводські ритми разом з класичною музикою вже чули в Німеччині, Польщі, Росії та Білорусі. За чотири роки існування ансамбль "Nostri Temporis" виконав понад 200 світових шедеврів та творів української класики. 

Юлія Божко, Євген Гончаренко, Донецьк, 5 канал