Його називають лідером громадської думки. Підписники на Фейсбуці досягають цифри 180 тисяч, ну а інформаційні агенції люблять його за ньюзмейкерство. Він коментує практично всі найважливіші події, які стаються у країні. Ви йому довіряєте, тому сьогодні він у нас – Олексій Мочанов, волонтер і громадський діяч, сьогодні у "Рандеву".

ЦЕ БІДА КРАЇНИ, А НЕ МОЄ ЩАСТЯ, ЩО ЗВИЧАЙНИЙ "ВОДИЛА" ПРОСТИЙ, "РЕДНЕК", ЗА АМЕРИКАНСЬКИМИ МІРКАМИ, МАЄ ТАКИЙ ВПЛИВ НА ГРОМАДСЬКУ ДУМКУ

– Вас називають тим, хто носить горде звання лідера нації так званого. Хто такі лідери нації – це люди, до яких ми, українці, ми, прості громадяни, прислухаємося. Ви маєте величезну кількість підписників на Фейсбуці, вас називають там одним із 20 найбільших, найкращих відповідно блогерів України…

– Десяти, за кількістю…

– Десяти? Звузилася цифра, поки ми готувалися до ефіру…

– У мене 110 тисяч підписників – це в десятці.

– Тобто фактично ви є людиною, до якої прислухаються і думці якої довіряють, так? Наскільки це для вас відповідальна місія, і наскільки зараз, – слухаючи вас і читаючи ваш Фейсбук, я готувалася до ефіру і проглянула чимало ваших інтерв’ю і постів – ви віддаєте собі належне і контролюєте те, що ви говорите, і наскільки це відповідально для вас?

– Коли як. По-перше, я не лідер нації, а один із лідерів громадської думки. З купи лідерів, я один. Так, у мене дійсно досить велика кількість підписників на Фейсбуці, я 20 років у телевізорі як автомобіліст. І на сьогодні я вважаю, що це біда країни, а не моє щастя, що звичайний водила простий, "реднек", за американськими мірками, має такий вплив на громадську думку. Я нікому нічого не зобов'язаний на своїй сторінці на Фейсбуці. Внутрішньо я розумію відповідальність за слова, оскільки це все розлітається по інформаційних якихось агентствах, які для чогось на мене підписані. І найстрашніше, що вони можуть щось прочитане неправильно зрозуміти, інтерпретувати. І потім якийсь дурний заголовок, і ти повинен потім від нього сидіти відшкрябуватися або не відшкрябуватися. Колись Валерій Васильович Лобановський – у мене друзів багато в "Динамо", я застав хлопців, які за нього грали, і особливо не поширюються про те, як проходив процес, але є там нюанси, – завжди говорив команді: "Не читайте газет і не читайте моїх інтерв'ю. Ці інтерв'ю я даю не вам, а для людей, які дивляться футбол. І можливо, частина речей, які я говорю там, розходяться з тим, що чуєте тут. Тобто в роздягальні, в клубній командній атмосфері важливо те, що я говорю вам. Те, що ви десь почули – доводиться іноді інтерпретувати, тому що в різних людей різний рівень освіти, різний рівень сприйняття, різний життєвий досвід. Хтось вважає, що він пішов відслужив на шостій хвилі мобілізації, особливо війни не бачив, бачив тяготи, негаразди і поневіряння, але війни такої, як була з червня, з Красного Лиману з 2014 року по лютий 2015 року, коли залишали Дебальцеве, шоста хвиля мобілізації не застала, але багато хто з людей, які зараз повернулися, поводяться як месії, які все зрозуміли і знають про війну, а вони її навіть не знають.

ЯК ВИ МОЖЕТЕ СУДИТИ ЗА СВОЇМ МАЛЕНЬКИМ ОКОПЧИКОМ, В ЯКОМУ ВИ СИДІЛИ І БОЯЛИСЯ ЦІЛИЙ РІК, ПРО ЯКІСЬ ГЛОБАЛЬНІ РЕЧІ?

– Але ви не поводитеся, як месія. Чи мені так здається?

– Ми люди не військові, якщо ти бачив… Ось я можу там сфотографувати ваше коліно в джинсах, показати комусь фотографію і сказати: хто це? Гаразд, люди зрозуміють, що це джинси. Під джинсами хлопчик чи дівчинка? Блондинка чи брюнетка? Не знаю, біла чи чорна, українка чи росіянка? Як ви можете судити за своїм маленьким окопчиком, в якому ви сиділи і боялися цілий рік, про якісь глобальні речі? Але у нас кожен, хто бачить коліно, намагається оцінити родовід людини, яка сидить перед ним...

– І ви в тому числі, правда? Вибачте, я вас переб'ю, щоб наша розмова мала такий більш конструктивний характер. Адже ваша думка – це думка, якій довіряють. Я маленький приклад наведу: ви пам'ятаєте історію з вашими словами щодо Яценюка, натяк на Яценюка у вигляді імені та по батькові Арсенія Петровича. Є люди, які дивляться телебачення і люди, які в Фейсбук, мені здається, що це два різні пласта людей – ті, які в інтернеті і в телевізорі.

– Безумовно, вони не однакові.

– І ось ті люди, які вас бачать в інтерв'ю, а ці слова з приводу Яценюка були сказані в ефірі, ці люди часто ось так у розмові за чаєм "перетирають" ці теми. Ну Яценюк – це історія політична, що він вкрав, що не вкрав. Це вічна тема розмов людей, за чаєм українців.

– Я говорив про якогось Арсенія Петровича. Я повторюю вам: біда країни, що "реднек" стає лідером громадської думки, я проти цього. Друга біда країни, коли на це ображається, наприклад, Яценюк. Каже: "Мені сказали, там, американці, німці..." Ви дійсно так само добродушно наївні, як Арсеній Петрович? Щоб вважати, що американці, німці роблять висновки про достаток Арсенія Петровича з інтерв'ю Мочанова?

– Та ні, що ви?

– Я теж впевнений, що це не так.

– Абсолютно не так, але є люди, які вірять у ваші слова, є люди, які оцінюючи Арсенія Петровича… Це як би історія, популярна серед всіх. Але є величезна кількість, у нас тут кілька витягів із ваших розмов на Фейсбуці, заяв на телебаченні, які сприймаються дуже активно народом. Там є політичні шоу, в яких вимірюється рівень. Є, наприклад, політичне шоу Савіка Шустера, в якому визначається кількість людей, які в цей момент підтримують ту людину, яка виходить до трибуни.

– Минулого року тричі було 100. Це був Саакашвілі, Лещенко і я – ми втрьох протягом року отримали по 100%. У мене було тричі. Я про це дізнаюся після ефіру ...

ПОПУЛІСТОМ МОЖЕ БУТИ ПОЛІТИК, ЯКИЙ МАЄ ЯКИЙСЬ ВПЛИВ НА СИТУАЦІЮ, ВІН ГОВОРИТЬ ОДНЕ, А РОБИТЬ ІНШЕ

– Ще таку ж підтримку мають, для порівняння, Ляшко і Тимошенко, які приходять.

– Ну так, можливо йдеться про те, що люди підтримують популізм, саме тому я не звертаю увагу на кількість відсотків, я говорю те, що є.

– А ви популіст чи ні?

– Слухайте, популістом може бути політик, який має якийсь вплив на ситуацію, він говорить одне, а робить інше. А який з мене... Варіанти, як мене там намагався там Скрипін: "На що ви живете?" – "Буду на держслужбі – буду доповідати вам". Я не вважаю за потрібне... Я не збираю грошей на картку, я допомагаю своїми грошима, грошима своїх друзів або знайомих, або знайомих своїх знайомих. У мене немає рахунку, немає волонтерської організації, я не міністр, не зам, і не губернатор, щоб перед кимось звітувати. Людям цікаво – а ну. Ідеальних людей немає, я іноді кажу речі на емоціях, тому що емоції є. Тому що, наприклад, в 2014-2015 році, Шустер знає, що я досить часто їжджу, мені дзвонить там: "Ти де?" – "Я по дорозі, скажімо, з Дебальцеве або Карачуна на Київ". П'ятниця. – "Ти до 8:30 встигнеш?" - "До дев'яти". - "Будемо чекати, залишимо місце, нам цікаво". Немає нічого дивного, що журналіст залишає місце тому, хто приїхав з подій, так? Тільки-тільки з війни, ніхто не знає, що там відбувається. Я абсолютно не вважаю, що я в цей час від імені Муженка говорю про ситуацію на всьому фронті, я говорю, де я був, кажу, що відбувається...

– Наскільки об'єктивною ця оцінка? Як ви, якщо на себе подивитися з боку?

– Слухайте, об'єктивно в Парижі, в Палаті мір і ваги є кілограм, метр, літр. Я не об'єктивна людина, я суб'єктивна людина, і все життя будь-якої людини, в тому числі й експерта з будь-яких питань - це домогтися якогось певного результату успіху і визнання, щоб люди твою суб'єктивну точку зору сприймали хоча б як привід тебе почути. Тому я, звичайно, суб'єктивна людина. А хто об'єктивний?

У ЦІЙ КРАЇНІ ЛЮДИ ЖИВУТЬ ТАК, ТОМУ ЩО ВОНИ ХОЧУТЬ БУТИ ОБДУРЕНИМИ, ВОНИ ЧЕКАЮТЬ, ЩО ЇХ ОБДУРЯТЬ

– Ну а ви відчуваєте, що щось змінилося після Майдану, і які зміни?

– Щось змінилося на краще, багато змінилося на гірше. У цій країні люди живуть так, тому що вони хочуть бути обдуреними, вони чекають, що їх обдурять. І їх національна гра і розвага – це вибрати мудаків у владу, які обіцяли неможливі речі, від початку неможливі, а потім там чотири чи п'ять років, залежно від терміну каденції, лаяти і говорити яка вони сволота, що не виконують своїх слів.

– Послухайте, ну ви ж цим і займаєтеся власне. Ви постійно лаєте владу, я не чула від вас жодного разу альтернативи... Ну ось відверто, якби зараз була можливість голосувати, ви б за кого голосували? Ну ось якби зараз, ось вибори були.

– За групу снайперів з 100 чоловік, я б дав їм 300 цілей.

– Слухайте, давайте будемо об'єктивними.

– Ні, а що? Давайте будемо реалістами. Вас серед тих, кого треба пристрелити, немає, тому сидіть і не бійтеся.

– Слухайте, а хто боїться?

– Ви просто говорите: "Давайте не будемо." Давайте без "давайте". Я просто вважаю, що на сьогодні вибори в цій країні ще на 5 років…

– Ні, гаразд, якщо я когось критикую, щось критикую, якусь позицію, я повинна мати якусь альтернативу. Я запитаю вас трохи про інше.

– Я не настільки дурний, щоб займатися передвиборною агітацією через два роки після закінчення виборів.

– Згодна з вами. Ви, до речі, як? Якщо будуть президентські вибори, пішли б кандидатом?

– Та ну ви що, смієтеся? Я ж не Шкіряк.

– А раптом? Є одна цитата, яку я хочу підняти для того, щоб ви її прокоментували. Ваша цитата: "Вони стали набагато менше вірити в Україну, в рази. Якщо раніше це було 50 на 50, то за цей рік Україна нічого не зробила, щоб на тих територіях, де зараз не війна, але є військові люди – полюбили країну".

– Це цитата про людей в Вуглегірську, яким розвалили все, і за кінець серпня, вересень, жовтень, листопад, січень – за п'ять місяців туди не приїхала жодна машина з жодним склопакетом, щоб люди могли пережити зиму. Тому не брешіть, будь ласка.

– Я не брешу.

– Ви зараз говорите відверто неправду.

– Слухайте, я орієнтуюся на ту інформацію, яка є в інтернеті. Я зараз запросила вас для того, щоб ви або спростували, або підтвердили.

– В інтернеті цю інформацію могли, я вам вже казав, інтерпретувати як завгодно.

– Так, безумовно. Ми вас запросили, щоб ви прокоментували.

– Я писав не про тих бійців, які воювали в АТО і повернулися додому, а про тих людей, в тому ж Вуглегірську і Дебальцевому, яким я говорив про те, що американці, коли заходять кудись, "зачищають", після спецназу, після поліцейської місії, після армійців йдуть обов'язково кухні, щоб нагодувати людей, І теслі – тому що в процесі звільнення міста десь перекосило двері, десь вибило скло, десь впав паркан. І треба допомогти місцевим, якось згладити враження, щоб люди не сприймали це все, як "зайшла сарана, все повалила". Але, на жаль, коли ми звільнили Хацапетівку – це колишня назва Вуглегірська, це сталося в наприкінці серпня 2014 року, і до того як ми втратили Вуглегірськ за тією ж схемою, що втратили 32-й блокпост, потім Дебальцеве, за цією ж схемою, – ніхто нічого там, крім волонтерів, не зробив. Там як висіли дроти, тільки щось повідрізали, напевно, щоб здати, тому що у них там, напевно, якась мідь є. І ніхто нічого не підмів і не прибрав. Якщо підрозділ Національної гвардії або рота "Світязь", або армійці заходили туди в будинок і акуратненько вимагали, щоб всі книжки, які стоять на полиці, так само і залишилися, то це була особиста відповідальність командира на місці. Але там центральна вулиця на заїзді з Великого Хреста і до великого перехрестя в Вуглегірську, вона, коли ми залишили, була в тому ж стані, як ми його прийняли, ми нічого не зробили – ось про це була цитата. Про те, як ми поводимося там, а не про те, як дембеля поводяться тут.

– До речі, про дебелів. Мені здається, це теж така досить неоптимістична тема для багатьох, хто повертається звідти. Адже це момент – знайти себе в цьому іншому абсолютно житті, іншій реальності, про яку ви часто говорите.

– Слухайте, це залежить від людини, а не від того ...

– Винятково від людини?

– Зрозумійте правильно. Є в АТО Промзона, є в АТО Зайцеве, є в АТО нульові блокпости, є в АТО штаби. І власне якийсь блокпост, "колишня трійка" – це теж зона АТО. Водії бензовозів, все люди, які стояли на блокпосту і перевіряли документи, всі водії, всі розвідники. Одна із причин, чому я приїхав до Академії, університету збройних сил, і запропонував, хоча б для журналістів, які висвітлюють війну, а згодом для якихось людей цивільних, у яких 2.5 року війна. Вони дотепер не розуміють там цілі, завдання розвідки, що таке полк спецназу, про те, що це абсолютно чітка структура, з абсолютно чіткими завданнями. У Радянському Союзі проводити розвідку на глибину 700 кілометрів, так? У нашій країні цього не треба, і особливо там бомбардувальники не літають, вони розвідують цілі для того, щоб туди могла дострелити наша арта. І зараз готується спеціальний курс, який зможуть прослухати журналісти, які хотіли б необов'язково після цього вийти і написати про війну, але щоб ви хоча б інформацію звідти сприймали. Сидить якась істеричка на блокпосту: "Все, ми всі помремо, нас там убили". На війні кінець світу, люди приходять: "Там же бомблять?" Я кажу: "Як завжди, як вчора і позавчора". "Ну як, ось там сплеск!" – "Ні, не сплеск". Туди приїхали журналісти, наприклад, "5 каналу" або якогось іншого, зняли, що в Авдіївці щось вибухнуло, показали. Ті, хто дивився "5 канал", кажуть: "Загострення, вчора не показували". Тому що вчора ця група не була на війні, поїхали у відрядження, зняли матеріал, до них жодних претензій.

МОЖЛИВО, НА МЕНЕ ВИТРАЧАЛИСЯ НЕ ДУЖЕ ЧЕСНІ ГРОШІ. АЛЕ У ЦІЙ КРАЇНІ ЧЕСНІ ГРОШІ ДЕ? В ЦЕРКВІ? НЕ ФАКТ

– Ось вам і формування громадської думки. Ми переходимо до бліц-запитань. Це бліц-опитування, тут "так" або "ні", буде дуже просто. Отже перше запитання: якою зброєю вас нагородив Полторак, якщо така була? Була така зброя? Ні, ну давайте не жартувати, якою зброєю…?

– Наступне запитання.

– Коли ви востаннє були в Російській Федерації?

– У серпні, забирав мати.

– Зрозуміло. У британському "Top Gear" зараз проблеми з ведучими, вас могли б взяти на роботу, як думаєте?

– Ні.

– Вас образив "Top Gear" про Чорнобиль та Україну, якщо бачили його?

– Ні, не бачив.

– Коли Гройсман заробить перший мільярд, ви зможете це прокоментувати?

– Заробить, подивлюся.

– Є сьогодні в Раді політики, що вам подобаються або викликають симпатію? Хто вони?

– Так.

– Хто ці люди, в Раді?

– Можу когось не згадати, тому... Вони є, але дуже мало.

– Навіщо ви даєте інтерв’ю, якщо приходите на них? Мета?

– Навіщо ви мене покликали на інтерв'ю?

– Мені цікаво з вами спілкуватися.

– Тому. Тим, кому цікаво зі мною спілкуватися, я даю інтерв'ю. Сам я... Я ж вам не телефонував, не просився ...

– Це наша ініціатива.

– Я навіть дуже здивувався, що мені телефонують з "5 каналу".

– Так. А наступне запитання: що вас поєднує із Курченком?

– Я працював 8 місяців на начальника його охорони, готував водіїв, допомагав організовувати парк, то були... Дуже хороша зарплата в ті роки. Я думаю, що 100% людей, які намагаються "зачепити" мене з приводу цієї роботи, не відмовилися б від 10 тисяч доларів на місяць за те, що ти вмієш робити. Я не займався політикою, я не займався там крадіжками і грабежами. Так, можливо, на мене витрачалися гроші, не дуже чесні гроші. Але у цій країні чесні гроші де? В церкві? Не факт.

Я Б ПРИЗНАЧИВ СЕБЕ НА ТЕРМІН ДВА РОКИ ГОЛОВОЮ СБУ І СКАСУВАВ ПОСАДУ ПРЕЗИДЕНТА

– Янукович, Порошенко, Кучма або Ющенко?

– Янукович і Кучма – два директора, один автобази, інший заводу, від яких я нічого не бажаю. Я, до речі, навіть, коли були вибори між Кравчуком і Кучмою, голосував за Кравчука. Мені Кучма навіть фізіономічно не подобається. Зрозуміло, що не Янукович, тому що це "на голову не налазить". Це як мене питають: "Ви б пішли міністром транспорту?" Я кажу: "Слухайте, хороший водій автобуса – не факт, що він хороший директор автобусного парку". Тим більше, Мінтранс – це рейки, моря, дороги, залізниці. Звісно, ні. У мене немає знання, освіти. Ми приходимо до того, що було у більшовиків, коли вони прийшли до влади 100 років тому, був фахівець, який займався галуззю і був комісар, який забезпечував, щоб галузь, щоб люди були чесними. Вони багато дійсно були чесні люди, ходили в одній одежині, не жерли там чорну ікру, спали на роботі. Є дуже багато речей, згадайте Щербицького, адже він жив у Києві, в квартирі 150 квадратних метрів – це було за тими мірками дуже велика квартира. Десь там по дорозі на Димер дачка, може навіть у районі Межигір'я. І його дружина працювала вчителькою у школі. Я б не став прямо ось все, що було в минулому, фарбувати в чорний колір, тому всі чотири цих персонажа ще живі. І я вважаю, що вони повинні каятися і сидіти в тюрмі. Тому що для політика повинна наступати політична відповідальність, тобто люди повинні про них забути і не обирати. А у нас, в якому порядку їх назвали?

– Ну не в хронологічному.

– У нас Порошенко спокійно відправляє Кучму в статусі ... Ну що це за статус – другий президент України? Підписувати Мінські угоди? Хай вони всі їх в Мінську і виконують. Тому легітимність – це не юридичне поняття, це поняття – сприймають це люди? Ось я скажу те, що там, де я спілкувався, ні серед цивільних, ні серед військового населення до Мінська немає ніякої поваги, і не сприймається навіть як Брестський мир, тому що це хрін знає що, який підписав хрін знає хто, хрін знає де.

– Я вас хочу спитати щодо ролі Медведчука в цьому процесі і вирішення цього процесу. Він має якийсь вплив чи це все…

– Я впевнений, що він має дуже серйозний вплив. Коли я їздив до Донецька щодо звільнення "Рахмана" і спілкувався з Кононовим (це "міністр оборони ДНР") був дзвінок Кононову від Медведчука, вони розмовляли про щось, і я зрозумів, що він має і прямий вплив, і як путінський родич ... Хрещений він там, хто...?

– Кум.

– Так, куми. Для мене є загадкою і образою країни, що людина, така як Медведчук, бере участь у Мінських угодах, будучи кумом Путіна, керівника країни, з якою ми перебуваємо у стані неоголошеної війни, на стороні України. Ну це казнащо. І для мене ще – коли ось ці розвішувалися медведчуківські "Український вибір" по всій країні, ще задовго до Майдану, і він був пофарбований в російські кольори, червоно-біло-сині. Я став гонщиком, почав їздити міжнародні гонки, я перестав носити якусь одежину там компанії "Феррарі", тому що там завжди є італійський прапорець. І я розумів прекрасно, що зараз, на гонках я не можу бути ні в чому, крім української форми, і мої кольори до кінця мого життя в спорті – це буде жовтий, блакитний і білий, як основний, або там жовтий, блакитний і чорний. І що робить ось ця сволота всередині цього процесу, я уявити собі не можу. Стільки геморою, скільки доставляв він, будучи присутнім у переговорах по "Рахману", мені навіть важко, щоб хтось би міг стільки реально так сильно дошкулити. Причому це робилося особливо ... Ви зрозумійте, на тому рівні височенному, Медведчук гадки не мав, хто такий "Рахман".

– Якби на один день ви могли б стати президентом, така от міфічна штука, що б ви першим ділом зробили на посаді президента?

– Я б призначив себе на термін два роки головою СБУ і скасував посаду президента.

– Ось так? Це вирішило б багато питань у цій країні?

– Я впевнений, що зараз у Службі безпеки ще залишилися найвищого рівня фахівці, багато з яких, на жаль, пішли. Тому що велика проблема у нас, людей, ми вимагаємо, щоб усі були патріотами. Але професійна людина, яка не шкодить країні, значно важливіше на своєму місці, ніж патріот, який шкодить країні невмінням, незнанням нічого. Я б повернув дуже багато незаслужено обпльованих назад у контору, якби вони погодилися. Тому що вони затребувані фахівці в приватному секторі, їм платять хороші гроші, але кожен з них – це ось як у хорта, нюх все одно не загубився. Я знаю, що інформації, яку має СБУ, достатньо, щоб за наявності команди зверху протягом 10 днів корупція в цій країні зникла як така. Боротися ж треба не з корупцією, а з крадіжками. Тому що, скажіть, будь ласка, коли водій на маршруті краде 20 літрів бензину – він злодій. А коли, наприклад, директор ось цієї контори намагається заплатити гроші за те, щоб цей водій і ще таких три залишилися на цьому маршруті – це корупція. Так а де різниця між 20 літрами і маршрутом? Тільки в ціні. Корупція – це крадіжка з використанням службового становища. Боротися з крадіями – у нас ще залишилися поки люди, які можуть і вміють це робити. Я вважаю, що контора, яка має і силовий підрозділ "Центр спеціальних операцій", і технічні засоби… Я із задоволенням продовжував би займатися навіть не гонками, а навчанням людей, писав би програми як інструктор-методист. Мене цілком влаштовує гітара, я нікуди не лізу.

– Можна я вам потисну руку, дякую дуже, що сьогодні до мене прийшли. А знаєте, мені дуже б хотілося, щоб ви, людина, яка є експертом у багатьох питаннях в цій країні, реалізувалася в тому, що у вас виходить найкраще і що вам ближче до душі. Мені здається, від того Україна тільки виграє.

– Я вважаю, що людина народжується втомленою, живе для того, щоб відпочити. Тому, єдине, що мені вдається по-справжньому добре – це спати. Перше, щоб я зробив ставши президентом – скасував посаду, став начальником СБУ, поставив їм завдання і заснув. ...

Яніна Соколова, "5 канал"