Український глядач знає її за фільмами "Фокстер і Макс", "Брати. Остання Сповідь", "Ангели Війни".
Тетяна – переможець головної кінопремії України "Золота Дзиґа" в категорії кращий монтаж і переможець Чиказького Кінофестивалю в категорії кращий мінісеріал. У своєму інтерв'ю Тетяна розповідає, що потрібно стримувати себе, коли твориш світи, чому актори – як малі діти і хто з голлівудських зірок готував їй какао з маршмеллоу.
– Чим відрізняються організація знімальних процесів і принципи роботи українських та американських акторів і режисерів?
Багато спільного, але є одна важлива відмінність. Зйомка фільму – це як народження світу. І ось, уявіть, ви на чолі цього процесу – створення нового світу за 50 днів з усіма деталями. Вам і всім навколо здається це дуже важливим. Мова про мистецтво. Або ж за цим стоїть величезний бюджет. Що, якщо важливість та відповідальність цього процесу настільки велика, що дає вам етичну індульгенцію, – поставити актора на крок ближче до поїзда, ніж дозволяє безпека; задимити чимось шкідливим, тому що це красиво; протримати маленьку дитину на майданчику цілий день, тому що не виходить без цього, знімати 20 годин, тому що добре йде. Ну що таке 20 годин, коли мова йде про створення світу?
І ось тут вступає ця важлива відмінність. Регулювання. У Америці гільдії акторів, режисерів, інших кінопрофесій виступають з умовами цього творення. Якщо ти не можеш організувати процес відповідно до цих правил, фільм закриють. Це дуже важливо і дуже правильно. Не можна спалювати тварину або смажити живу рибу в кадрі, тому що так потрібно для мистецтва. Не можна наражати на небезпеку людей для крутого кадру, навіть якщо це найкращий фільм у світі. Не можна знущатися над людьми. Крапка.
Тому є правила гільдій, які говорять, окей, ми зрозуміли, що вам важко тримати себе в руках, коли ви творите світи, ми вам допоможемо, тримайте інструкцію.
Що стосується принципів роботи акторів в Україні і в США, тут скоріше, є поділ не на країни, а на школи. Напевно, Україні ближче школа психологічного розбору характеру, робота через інтелект, а в Америці – школа реакції. Тобто, в одному випадку ти головою розумієш, а потім робиш, а в другому – робиш, а потім розумієш. Це узагальнення, звичайно. І в Україні, і в Америці є прекрасні актори, які користуються різними інструментами, щоб досягти результату.
– На зйомках нового фільму 3 Days Rising ("Світанок третього дня") ви жили усією знімальною групою разом. Чи було складно перебувати разом 24/7?
На цьому проєкті був дуже зоряний склад – Міккі Рурк, Пітер Грін (Кримінальне Чтиво, Маска), Вінсент Янг (Беверлі Гіллз), актори, яких ми знаємо за фільмами Скорсезе, репери Ice T і Onyx. Всіх акторів, незалежно від ступеня їх популярності, об'єднує одна спільна риса – вони потребують уваги, як діти. В цьому немає нічого поганого, це частина таланту – відкритість, багато енергії, бажання грати, так само як і всі інші дитячі якості.
Зірки відрізняються тим, що у них вже є звичка і певні очікування від цієї уваги, або навпаки – реакція на неї. Міккі Рурк володіє дивовижним магнетизмом і в кадрі, і поза ним. Його гра була неймовірною і дуже тонкою. Абсолютно незрозуміло, як він це робить – просто стоїть у кадрі – і все набуває сенсу. За кадром про нього ходять чутки про складний характер – він часто вносить в контракт пункт, що з ним не можна спілкуватися безпосередньо – тільки через агента. Але у нас все було мирно. До речі, його агент з України, так що на цьому ґрунті з Міккі Рурком ми швидко подружилися.
До того ж актори завжди знають – як буде виглядати їх гра у фільмі, багато в чому залежить саме від режисера монтажу. Тому відносини складаються легко. До речі, Міккі Рурк сказав, що він не дивиться фільми зі своєю участю. Але, сподіваюсь, для нашого фільму він зробить виняток.
Пітер Грін – неймовірної потужності і таланту актор. Він – як ураган: якщо ти не готовий, тебе знесе. І це поєднується з дивовижною ніжністю і уважністю. І супер віддачею. Я пам'ятаю, ми знімали, як він біжить по лісу, по страшному холоду, майже взимку. Усі в пуховиках, а він в тонких піжамних штанях, з голим торсом і босий. Ми зняли кілька дублів. І ось наприкінці я прошу зняти ще один кадр, з голими ногами для монтажу. І Пітер починає обурюватися, вередувати, розмахувати руками, але... при цьому вже роздягаючись і прямуючи на вихідну точку зі словами "Таню, тільки тому що знаю, що тобі це потрібно". Проживання разом нас дуже зблизило. Я часто працювала, коли всі вже спали, готуючись до наступного дня, і Пітер Грін спускався зробити мені какао з маршмелоу, просто тому що ось така він людина. Дбайливий ураган.
– Яка роль режисера монтажу в знімальному процесі та після нього?
Тут можна відповісти цитатою Телма Скунмейкер – коли її запитували, як така мила леді могла монтувати жорстокі гангстерські фільми Скорсезе, вона відповідала "Ах, але вони не були жорстокими, поки я їх не змонтувала".
Тарантіно завжди говорить, що він пише сценарій до зйомок, і вже на монтажі пише ще раз, разом з режисером монтажу. До речі, жінкою. Я думаю, ближче всього до монтажу – метафора написання. Є набір кубиків – слів, сцен, а їх поєднання може народжувати різні значення: солодке, нудотне, жорстоке, додавати ще один рівень прочитання сценарію. Якщо я перебуваю на зйомці, я починаю "писати" в голові ще під час зйомок сцени. Якщо мені потрапляє матеріал після, це більше конструктор з усього, що є. Іноді я можу порадити щось дозняти. І той і інший метод – бути на зйомці або бачити матеріал перший раз без жодних концепцій – має свої плюси. Я люблю обидва.
– Чи часто трапляється, що актори дякують своєму режисеру монтажу в своїх виступах під час вручення Оскара і чому так відбувається?
Так, досить часто. Я думаю, хороший режисер монтажу завжди уважно стежить саме за акторською грою. Оскільки будь–яка фальш, або не притаманна характеру деталь можуть зруйнувати створений світ. Тому, по суті, режисер монтажу створює персонажів разом з актором. Це ж завжди вибір – з п'яти дублів він вибирає той, який краще працює для історії, і це майже завжди залежить саме від акторської гри.
Ми обговорювали це з Полем Хаггінсом, володарем декількох "Оскарів" за кращий сценарій, за кращий фільм і кращий монтаж. Він сказав "звичайно, питання не в тому, щоб щось було ідеальним, адже в житті немає ідеальних композицій, ідеальних рухів камери". І, безумовно, є стилістично різні фільми і до кожного підходить своє стилістичне рішення монтажу. Але основа – уважність і чуйність до акторської гри. І ще інтуїція. Для мене монтаж – це ще й як гончарство – не завжди інтелектуальний процес, іноді руки самі знають краще, як потрібно.
Автор Кристина Абрамовська, літераторка, колумністка, співавторка книг із психології та прав людини
Головне фото: Олексій Новіков
