Група фахівців під керівництвом професора Річарда Бевінса з Університету Аберіствіта провела детальний аналіз каменя, відомого як валун Ньюолла. Цей зразок, розміром із футбольний м’яч, знайшли понад століття тому під час розкопок, і він став ключем до розгадки таємниці транспортування каменів Стоунгенджу. Про це пише "Дивогляд" із посиланням на Daily Mail.
Камені принесли люди, а не лід
Протягом десятиліть точилися суперечки: чи були менші камені монумента принесені на рівнину льодовиком із сучасного Уельсу, чи їх доставили люди понад 5000 років тому. Використовуючи сучасні методи геохімічного аналізу та мікроскопії, вчені не виявили слідів льодовикового транспортування.
Аналіз показав, що хімічний склад валуна Ньюолла збігається з породами Craig Rhos-y-Felin у Пембрукширі на півночі Уельсу. Це означає, що неолітичні люди перемістили камінь вручну на відстань понад 200 км. Таке досягнення було справжнім викликом для суспільства, яке не мало сучасних інструментів.
Крім того, дослідження підтвердило походження ще одного каменя – так званого Каменя 32d. Його також віднесли до групи ріолітів, що додатково підтверджує гіпотезу про транспортування близько 80 "блакитних" каменів із території Уельсу.
Технології неоліту
За припущеннями археологів, мегаліти вагою понад 3 тонни могли транспортувати на дерев’яних санях, використовуючи канати й дерев’яні колоди. Така технологія була цілком доступною у ті часи.
Дослідники зазначають, що Стоунгендж відрізняється від інших мегалітів світу тим, що для його будівництва використовували камені, привезені з далеких регіонів. Це може свідчити про те, що монумент мав не лише релігійне, а й політичне значення як символ об’єднання різних племен Британії.
Сумнів у льодовиковій теорії
Прихильники ідеї льодовикового транспортування, серед яких геолог Браян Джон, раніше стверджували, що на валуні Ньюолла є сліди стирання, характерні для руху під льодовиком. Проте нове дослідження пояснює: подібні форми могли утворитися внаслідок природного вивітрювання. Крім того, на рівнині Солсбері немає інших уламків подібного складу, що ставить під сумнів версію про лід.
Камінь із Шотландії
Попередні дослідження показали, що знаменитий "Вівтарний камінь" у центрі Стоунгенджу, ймовірно, привезли з північної Шотландії. Це ще одне підтвердження того, що неолітичні народи були здатні переміщати мегаліти на величезні відстані.
Як зводили Стоунгендж?
Будівництво монумента проходило в кілька етапів:
-
~3100 р. до н.е. – створення земляних ровів і лунок Обрі.
-
~2150 р. до н.е. – транспортування "блакитних" каменів з Уельсу.
-
~2000 р. до н.е. – встановлення велетенських сарсенових каменів із Мальборо вагою понад 20 тонн.
-
~1500 р. до н.е. – остаточне формування кільця й підкови з менших каменів.
Незважаючи на значний прорив у дослідженнях, питання про призначення Стоунгенджу залишається відкритим. Археологи досі сперечаються: чи це був астрономічний календар, релігійний центр чи символ політичної єдності.
Раніше "Дивогляд" розповідав про 7 мегалітичних чудес, які здивують вас більше за Стоунгендж.
Поки на нашій землі війна, навіть "Дивогляд" – це не про котиків і пандочок, а про перемоги нашого війська! Наш Telegram – Дивогляд 5.UA.
