За офіційними даними, туди виїхало понад 1,2 мільйона українців. Уряд цієї країни пропонує соціальну допомогу, інтеграційні курси, а також можливості для навчання та працевлаштування. Однак на тлі війни в Україні питання повернення громадян набирає все більшої актуальності. Про це повідомляє "Дивогляд" із посиланням на "Радіо Свобода".
Плани України щодо повернення громадян
Український уряд неодноразово наголошував на необхідності повернення спеціалістів у ключові сфери: енергетику, оборонну промисловість та відновлення країни. У співпраці з Німеччиною та іншими європейськими країнами планується створення спеціальних центрів – "Хабів єдності". Вони не лише підтримуватимуть зв’язок українців із батьківщиною, а й надаватимуть інформацію та допомогу тим, хто розглядає можливість повернення.
Про запуск таких хабів заявив міністр національної єдності України Олексій Чернишов під час брифінгу у Празі 28 січня. За його словами, перші хаби мають запрацювати в Чехії, Польщі та Німеччині. Наразі ведуться переговори щодо їх розташування та формату роботи.
"Це не хаби повернення. Це хаби підтримки, єдності, хаби зв’язку українців із батьківщиною. Тут будуть надавати послуги, які мають підтримувати українців", – пояснив міністр.
Однак чи справді українці, які знайшли прихисток у Німеччині, готові повертатися додому? Розповідають ті, хто виїхав через війну.

"Не бачу сенсу кидати навчання у європейському виші"
Данило, студент із Харківської області, приїхав до Німеччини в березні 2022 року, коли йому було 17 років. Сьогодні він навчається в одному з університетів Баварії, вільно володіє німецькою мовою і вже склав іспит рівня C1. Повернення в Україну у найближчому майбутньому хлопець не розглядає.
"Я розумію, що тут я ніколи не стану своїм на всі сто відсотків. Це неможливо. Навіть не факт, що мої діти зможуть чи навіть просто повністю зрозуміти це суспільство і стати його частиною. Тому я завжди залишатимусь тут чужим. Але й в Україні, якщо я повернуся в рідне містечко, доведеться починати все з нуля. У мене там буквально нічого немає. Наразі тут у мене сформувалося певне коло друзів і викладачів, я вже інтегрувався у місцеве студентське середовище. Тому не бачу сенсу кидати навчання в європейському виші", – пояснює він.
Данило вважає, що "хаби єдності" можуть бути корисними для тих, хто планує повернення, але сам поки не готовий.
"У майбутньому, коли я зрозумію, що став хорошим спеціалістом і зможу зробити щось важливе для України, я розглядаю можливість повернення. Адже це мої люди, моя країна, моє оточення. Однак наразі це важко уявити", – додає студент.
Хлопець додав, що одне з головних побоювань біженців за кордоном – це реакція їхніх співгромадян, які не покинули Україну під час війни.
"Я хочу, щоб моя дитина росла в кращих умовах"
Ірина Власова, яка родом із Донецької області та до війни жила в Києві, переїхала до Німеччини разом із партнером у березні 2022 року. Там у них народився син. Жінка зізнається, що хотіла б залишитися в Європі, якщо дозволять обставини.
"Можливо, це звучить не надто патріотично, але я хочу кращого майбутнього для дитини. Мій син – мулат. І я знаю, що в Україні багато расизму на побутовому рівні. Тут, у Німеччині, є антидискримінаційні закони, і вони діють. Я хочу, щоб моя дитина росла в кращих умовах", – розповідає Ірина.
Поки вона у декретній відпустці, але після її завершення планує перекваліфікуватися та знайти роботу.

"Мого рівня німецької поки недостатньо, щоб працювати і консультувати клієнтів. Раніше я працювала тут покоївкою, але повертатися до цієї роботи не хочу – це дуже важка й невдячна праця. Зараз у мене рівень B1, і це вже дає більше самостійності, ніж раніше, але я планую поліпшувати мову після завершення декретної відпустки", – пояснює вона.
Ірина також переживає через політичну ситуацію в Німеччині. Зростання популярності ультраправої партії "Альтернатива для Німеччини" (AfD), яка виступає проти мігрантів, викликає у неї тривогу.
"Я вважаю, що до 2026 року, поки діє тимчасовий захист у Німеччині, вони навряд чи щось зроблять, але далі може бути все, що завгодно. Бо за них багато голосують, і так, вони можуть вплинути на наше становище. А ми не у вигідному становищі, бо я українка, а мій партнер – з Африки. Мене це лякає", – додає українка.
"Як тільки стане безпечно – я повернуся"
Лариса Корабльова, яка до війни працювала заступницею директора у школі в Краматорську, зіткнулася з труднощами в пошуку роботи через мовний бар’єр. Попри всі спроби інтегруватися, вона не бачить свого майбутнього в Німеччині.
Вона намагалася вчити мову, ходила на курси, але без сертифіката B1 її не взяли навіть на співбесіду. До того ж, вона має проблеми зі здоров’ям, а фізично важка робота українці не підходить.
Жінка слідкує за ситуацією в Україні та сподівається повернутися додому.
"Як тільки стане безпечно – я повернуся. Спочатку до Краматорська, хоча не впевнена, що залишуся там. Багато місць в Україні мені дуже подобаються", – додає вона.
Таким чином, повернення українців з-за кордону – складний процес, який залежить від багатьох факторів: безпеки, економічних умов та соціальної підтримки. "Хаби єдності" можуть допомогти тим, хто дійсно планує повернення, але головним залишається питання: чи зможе Україна створити умови, які переконають людей повертатися добровільно?
Раніше НБУ повідомив, скільки українців покинули країну впродовж року та які наслідки це може мати.
Поки на нашій землі війна, навіть "Дивогляд" – це не про котиків і пандочок, а про перемоги нашого війська! Наш Telegram – Дивогляд 5.UA.