Що не так з радянським 8 березня та яку роль зіграли українки у феміністичному русі Європи – історія

Сьогодні, 8 березня, відзначають Міжнародний жіночий день, але не всім відомо про справжню суть цієї дати

Саме тому "Дивогляд" із посиланням на YouTube-канал "Реальна історія" поділиться багатьма цікавими фактами про 8 березня.

Яку роль зіграли українки у феміністичному русі Європи?

Союз українок
Союз українок
Фото: Фото з відкритих джерел

Наприкінці XIX століття та початку XX століття частина українських земель входили до складу російської імперії, а західноукраїнські землі належали Австро-Угорщині. Саме це визначило основний напрям феміністичних рухів на довгий проміжок часу.

Однак окрім боротьби за права жінок українки також хотіли боротися за права нації. Перші жіночі організації виникли одночасно у Києві та Станіславі (нинішній Івано-Франківськ) у 1884 році.

У Києві організатором гуртка стала курсистка вищих жіночих курсів Олена Доброграєва. Вона здобула середню освіту в інституті шляхетних дівчат, а потім вступила на жіночі курси, які у 1878 році відкрили у Києві. Жіночий заклад існував на громадські пожертви та мав два факультети: фізико-математичний і історико-філологічний.

Доброграєва створила програму для жіночого гуртка, куди запрошувала курсисток. Там займалися вивченням України та нашого народу, історичних пісень, а також студіювали твори, присвячені соціальним і політичним питанням.

Олена створила дипломну роботу, присвячену Гайдамаччині. Вона могла привернути увагу багатьох фахівців і стати важливим науковим дослідженням. За словами її наукового керівника Володимира Антоновича, у роботі є цікаві паралелі та тези.

Однак мама Доброграєвої знайшла рукопис і розцінила це як занадто вільну думку, а тому знищила його. Після цього Олені не вдалося більше нічого написати, бо вона померла від сухоти у 25-річному віці. Тим не менш вона все одно зіграла вкрай важливу роль у феміністичному русі, бо багато жінок із її гуртка роз'їхалися по селах проводити просвітницьку діяльність серед жінок.

Наталія Кобринська
Наталія Кобринська
Фото: Фото з відкритих джерел

Засновницю жіночого руху в Станіславі, Наталію Кобринську, сучасні історики називають першою українською феміністкою. Батько жінки – греко-католицький священник, депутат Галицького сейму та австрійського парламенту, поет і драматург.

Завдяки своєму батьку Наталія отримала гарну домашню освіту, а згодом її чоловік, Теофіл Кобринський, підтримав прагнення дружини до інтелектуального розвитку. Теофіл був теологом, етнографом, співаком і композитором.

Однак у 27 років Теофіл раптово помер, Кобринська стала вдовою. Після цього жінка вирушила з батьком до Відня та приєдналася до Товариства українських студентів "Січ", де познайомилася з багатьма відомими людьми.

Вже у 1883 році вона написала у Відні своє перше оповідання "Дух часу". Далі вона активно займалася літературною роботою і поєднувала її з активною громадською діяльністю. Також вона створила організацію Товариство руських жінок, мета якої була вища освіта та громадянські права для всіх галичанок.

Днем народження українського фемінізму вважають 8 грудня 1884 року, коли пройшли перші загальні збори товариства. Вже у 1887 році Кобринська разом із Оленою Пчілкою за власні кошти видали жіночий альманах "Перший вінок", який був заповнений творами жінок-письменниць з усіх українських земель.

Деякі літератори тих часів розкритикували альманах, бо вважали, що там більше політики, аніж літератури. Втім сьогодні "Перший вінок" вважають першим у світі збірником жіночої творчості, який видали жінки. Саме у цій збірці прозвучала смілива для тих часів думка, що жіночі гімназії та університети є необхідністю.

Потім Кобринська організувала збір підписів про петицію до австрійського уряду з вимогою допустити жінок до вищої освіти. Її відхилили, але це призвело в Австрії до запеклих дискусій. Також вона виступала за створення дитячих садків у селах, які мали полегшити жіночу працю, але це теж не вдалося реалізувати (тільки деякі громади створили дитячі садки власними коштом).

Перед Першою світовою майже в усіх дівчат з інтелігентних родин була середня освіта, але університети на той час закінчили приблизно 50 українок. Війна зупинила на певний час майже повністю рухи за жіночі права.

Однак вони все одно займалися активною діяльністю. Зокрема, Кобринська допомагала січовим стрільцям і виготовляла перев'язувальні матеріали для фронту. У 1920 році вона заразилася тифом і померла.

На річницю смерті українські письменники Галичини видали збірку творів, присвячених її пам'яті. Однак її справу було продовжено іншими жінками. Зокрема, на основі її ідей у 1927 році зародився Союз українок – найчисельніша жіноча організація у міжвоєнній Європі. У 30-х роках там було 60 тисяч учасниць, більшість яких пішли у підпілля та брали участь у повстанських рухах.

Союз українок, 1933
Союз українок, 1933
Фото: Фото з відкритих джерел

Мілена Рудницька – одна з найвідоміших жінок, які очолювали Союз українок. Вона була доктором філософії та вважається блискучою ораторкою і публіцисткою. Її діяльність була присвячена темам жіночих проблем і національному питанню.

У 1933 році вона винесла тему сталінського Голодомору на міжнародну арену. Завдяки її зусиллям 29 вересня 1933 року в Женеві пройшло засідання Ліги націй, де взяли участь 14 країн. Цікаво, що офіційно українські організації не могли ініціювати цей розгляд, бо Україна не була членом Ліги націй, а тому Рудницькій довелося задіяти свої міжнародні зв'язки.

Секретаріат організації відмовився ставити на порядок денний питання від країни, яка не входила в Лігу націй. Насправді чиновники не хотіли злити радянський союз. Однак президент організації допоміг Рудницькій, попри тиск секретаріату, винести питання голоду в Україні від себе як особливо важливе.

Так, той час у Женеві проходили збори комітету зв'язку міжнародних жіночих організацій. Українка зв'язалася з його головою британкою Марджері Корбетт Ешбі, яка організувала та особисто передала лист від міжнародних жіночих організацій у руки президента Ліги націй.

За часів керівництва Рудницької у Союз українок входило 100 тисяч учасниць. Спілка була ліквідована після того, як у 1939 році радянська влада захопила Галичину. Більшість учасниць були відправлені до Сибіру, а Мілена встигла виїхати до Швейцарії, потім до США, а у 50-х роках осіла у Мюнхені.

Вона померла у березні 1979 році внаслідок голодування, яке вона оголосила, розчарувавшись у навколишній дійсності. У 1993 році її тіло перепоховали на Личаківському цвинтарі.

Мілена Рудницька
Мілена Рудницька
Фото: Фото з відкритих джерел

Історія Міжнародного жіночого дня

Як описано вище, українські феміністки боролися за жіночі права та з традиціями тогочасного суспільства. Однак 8 березня як свято виникло саме через соціалісток.

У 1910 році у Копенгагені провели міжнародну конференцію жінок-соціалісток, де було понад 100 учасниць і делегатів з 17 країн світу, в тому числі з США, Німеччини та росії. Американка Тереза Малкел стала зіркою зібрання, бо тільки вона мала досвід проголошення жіночого дня.

28 лютого 1908 року був ініційований велелюдний жіночий мітинг у Нью-Йорку, коли 15 тисяч жінок вийшли на вулиці, де вимагали право голосу та право займати державні посади, а також протестували проти дискримінації під час прийому на роботу.

Плакат до Жіночого дня, 8 березня 1914 року, з вимогою виборчих прав для жінок
Плакат до Жіночого дня, 8 березня 1914 року, з вимогою виборчих прав для жінок
Фото: Фото з відкритих джерел

На честь цього Соціалістична партія США оголосила останню неділю зими національним жіночим днем, що не було на державному рівні, але стало важливим прецедентом. Дії Терези надихнули мешканців Німеччини та соціалістку Луїзу Зітц заснувати Міжнародний день за жіноче рівноправ'я та емансипацію, що теж підтримала інша німецька соціалістка Клара Цеткін.

Делегати ухвалили резолюцію, але конкретну дату жіночого дня не визначили. Вперше на території Європи перший Міжнародний жіночий день відзначили 19 березня 1911 року. Демонстрацію провели у Німеччині, Австрії, Данії, Швейцарії та Голандії, а у 1912 році на честь свята мітингували 12 травня. Лише у 1914 році жіночі марші провели 8 березня.

Що не так з радянським 8 березня?

У колишньому срср засновницею Міжнародного жіночого дня називали Клару Цеткін і її близьку подругу Розу Люксембург. Вони дійсно відвідали конференцію соціалісток у Копенгагені, але формально просто підтримали, а не внесли пропозицію про свято.

Річ у тому, що життєвий шлях Цеткін чудово вписувався у радянську ідеологію. Вона часто відвідувала срср і навіть добре спілкувалася з леніним.

Клара Цеткін та Роза Люксембург на шляху до конгресу соціал-демократичної партії Німеччини
Клара Цеткін та Роза Люксембург на шляху до конгресу соціал-демократичної партії Німеччини
Фото: Фото з відкритих джерел

Саме тому радянська пропаганда почала "ліпити" з Цеткін ікону, для чого навіть змінили її біографію. Вважається, що з дитячих років Клара Айснер (прізвище при народженні) подавала великі надії і вже у 9-річному віці прочитала всього Йоганна Вольфганга фон Гете та Фдрідріха Шиллера.

Однак у 18 років після здобуття освіти у Лейпцизькій жіночій гімназії стала не вчителькою, а членом соціал-демократичної партії. Це рішення шокувало її батьків, які хотіли посадити дівчину під домашній арешт, але Клара фанатично була переконана, що соціалізм і його ідеї істинні та варті свого втілення.

Також вона закохалася у свого наставника, політичного емігранта з Одеси Осипа Цеткіна. Вже у 24-річному віці вона поїхала з ним до Парижа та взяла його прізвище, хоча шлюб був цивільним. У них народилися двоє синів.

Родина жила бідно, а у 1889 році Осип помер від туберкульозу. Після цього Клара з синами повернулася до Німеччини та почала активно займатися політикою. Фактично вона перетворила соціал-демократичний жіночий рух у Німеччині на один з найсильніших у Європі.

Клара Цеткін
Клара Цеткін
Фото: Фото з відкритих джерел

Наприклад, у 1910 році Клара Цеткін та Роза Люксембург вивели на вулиці німецьких повій з вимогою зупинити безчинства поліції. Однак ця обставина не підійшла для радянських підручників, а тому повій замінили на "трудящих жінок".

Пропаганда не приділила увагу другому шлюбу Цеткін з художником Георгом Цунделем, молодшим за неї на 18 років. Родина жила заможно, що не відповідало пролетарському духу.

Також у 1920 році, коли тривала радянсько-польська війна, Цеткін була депутаткою Рейхстагу від комуністів. Щоб підтримати срср вона вимагала з трибун не виконувати на німецьких заводах військових замовлень для Польщі. Для цього вона закликала всіх свідомих пролетарських жінок пропонувати свою любов робітникам, які відмовляються виготовляти зброю і боєприпаси.

Українська феміністка Наталія Кобринська помічала лицемірність соціалісток у питанні жіночих прав і казала, що використання статевих принад у політиці – це хибний шлях. Вона вважала, що соціалістки не знають потреб жінок і просто їх використовують задля власних політичних цілей.

Чому ж більшовики призначили 8 березня як Міжнародний жіночий день? Точно на це питання відповісти неможливо, але є припущення.

Так, Цеткін була єврейкою, а тому обрала дату на честь одного з великих єврейських свят під назвою Пурім. Деякі дослідники вважають, що цифра 8 нагадувала Кларі обриси жіночого тіла.

Наразі в європейських країнах 8 березня не є офіційним вихідним, що актуально лише для країн колишнього соцтабору. Більшість людей вважають його комуністичним пережитком.

Раніше "Дивогляд" розповідав, коли і скільки відпочиватимуть українці у березні-2024.

Поки на нашій землі війна, навіть "Дивогляд" – це не про котиків і пандочок, а про перемоги нашого війська! Наш Telegram Дивогляд 5.UA.

Допоможи ЗСУ – врятуй свій дім: офіційні реквізити та посилання

 

ПРОКОМЕНТУЙТЕ

МАТЕРІАЛИ ЗА ТЕМОЮ

Читайте більше