Комічна опера Гаетано Доніцетті "Дзвіночок" відтворює атмосферу старовинного італійського подвір’я, наповненого веселою, легкою музикою. Глядачі розміщуються за столиками, а перед ними розігрується динамічне і кумедне дійство із дотепними жартами і несподіваними перевтіленнями, крізь які проглядатимуться навіть філософські сенси.

Невеликий, але уславлений музичними, особливо вокальними, партіями твір Гаетано Доніцетті написав за власним лібрето. Він з легкістю писав вірші, додавав до них діалоги у прозі, а вже музика лилася наче шампанське: шипуча, іскриста, грайлива, з несподіваними жартівливими знахідками та чарівними мелодіями. Виконуючи обіцянку, яку маестро дав співакам, котрі замовили йому цей твір, "Дзвіночок" був написаний за тиждень!

Прем’єра відбулася в Італії, в Театрі Нуово (Teatro Nuovo) ввечері 1 червня 1836 року в присутності численної публіки. Твір одразу назвали "маленьким дивом комедійності, витонченості і веселого, грайливого натхнення".

Композитор визначив простий ряд персонажів: дон Аннібале Пістаккьо – аптекар; Серафіна – його дружина; мадам Роза – мати Серафіни; Енріко – племінник, закоханий у Серафіну, Спірідіоне – слуга дона Аннібале.

Сюжет побудований на хитрощах жартівника Енріко. Молодий племінник намагається перешкодити аптекарю і його юній дружині Серафині в їхню першу шлюбну ніч. Він невтомно, всю ніч дзвонить у дзвіночок в аптеку, прохаючи ліки від вигаданих хвороб. Щоразу Енріко з’являється у різних образах: то він француз, в якого прихопив живіт, або тенор, що втратив голос, то старий, в якого захворіла (на всі хвороби відразу) його дружина і він благає її вилікувати, промовляючи всілякі веселі нісенітниці. Працюючи над лібрето, Гаетано Доніцетті і сам сміявся – над текстом і над музикою, яка ніби "скаче" в ритмі веселих віршів. Добрий настрій, що супроводжував автора, неодмінно має передатися і глядачам вистави "Дзвіночок" на малій сцені Національної оперети.