Один з крайніх опорних пунктів української армії знаходиться біля мосту через Сіверський Донець поблизу міста Щастя. Менш ніж за кілометр – позиції терористів. Причому, там знаходяться "казаки", місцеві сепаратисти а далі – чеченці.
Про сусідів-терористів розповів військовослужбовець 92-ї бригади Олександр Муту. Він пригадав, як ті одного разу спробували йти в атаку. Тоді сепаратисти отримали таке "попередження" від українського війська, що наввипередки накивали п'ятами. Тож нині обстрілюють лише з відстані: "В основному по Щастю б’ють "казаки". Тут з САУшки били, зараз з мінометів стріляють. 120-й калібр, 125-й САУшки по місцевому населенню. ТЕЦ в основному б’ють і на Щастя лягало на днях. І сюди б’ють, по позиціям прилітало. Так наче нічого страшного немає. Кожен раз все ближче і ближче".
До таких обстрілів українці також підготувалися. Бліндаж будували два тижні. "80-ку, може 120-ку витримає, може міномети. Не знаю за "Гради". Виритий почті 2,5 метри глибиною, плюс мішки, брьовна зверху і півтори метра землі", – ділиться боєць Григорій Цимбал.
У сусідній, більший бліндаж – запрошують зайти подивитися. Перше враження – тепло. Кажуть, це завдяки "буржуйці", яку прислали воїнам із коледжу з Тернополя.
Тут бійці і сплять, і вільний час проводять. Читають книжки, прикрашають оселю гірляндами з гільз і ялинкою. Під нею – снаряд з міномета. Іграшки на ялинці також бойові – патрони. Але є і цукерки. Разом із військовиками тут живе кішка Муська.
Демонструють хлопці і свою техніку, зокрема – всюдихід 1971-го року, який бійці назвали "Т-34". "Цю техніку нам подарував мій друг Денис Донцов з Харкова. Огромное ему спасибо", – каже Василь Дучак із 92-ї бригади.
На цих позиціях військовики вже 4 місяці. Звиклися один до одного, стали наче родина. Дехто навіть додому у відпустку не рветься. А що таке ротація – жартують хлопці – взагалі не знають.
Боєць 92-ї механізованої бригади Олександр Муту риторично запитує: "Додому то хочеться, конєшно. А хто замінить?"
Олексій Братущак, Андрій Верстюк, з Луганщини, "5 канал".
